Вул. Мостова, 20. Дохідний будинок, школа, навчально-виробничий комбінат

Південно-західна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці Мостової (з 1927 по 2016 рік – вулиця імені Красіна) знаходиться двоповерховий цегляний будинок. Збудований у 1900 році на кошти відомого у Бердичеві лікаря Давида Шеренціса.

Будинок споруджений із червоної цегли, фундамент з бутового каменю, загальна площа становить 851,2 кв.м. Дах залізний, 4-скатний, стіни цегляні у дві цеглини, зовні під розшивку, всередині обтиньковані. Перегородки гіпсоплиточні, підлога дощата, у санвузлах та сходах – цементна. Під першим поверхом знаходиться просторе підвальне приміщення. Довжина будинку становить 50 м, ширина 30 м, має 14 кімнат і допоміжних приміщень. Опалення на початку існування будинку влаштували пічне, у повоєнний час – водяне. У цей же час (середина 50-х років) будинок газифікували.

У дореволюційний час будинок використовувався власником як дохідний (оренда, кімнати для проживання та ін.).

Після Жовтневого перевороту та становлення радянської влади згідно Декрету від 28.12.1919 у Бердичеві (як і всій країні) провели націоналізацію будинків міських власників. Таким чином, будинок по Мостовій націоналізували (як і інші будинки, що належали лікарю та підприємцю Давиду Шеренцісу). 15 лютого 1930 року на засіданні Бердичівської міськради, яке відбувалось у приміщенні Центрального Робітничого клубу, ухвалили рішення: “Маючи на увазі, що будинок, який належав лікарю Шеренцісу, фактично перевищує оцінку, якою було переведено міським комунгоспом націоналізацію, останню скасувати та передати цього будинку до відання МККМ КГ”. Щоб якось загладити свою “провину” перед Давидом Шеренцісом, міськрада вже 25 березня 1930 за пропозицією Окрсоцзабезу та Наркомсоцзабезу встановила йому персональну пенсію у розмірі 30 руб. на місяць, оскільки останній “…має революційні заслуги в минулому” (про які конкретно заслуги йшла мова, встановити не вдалось).

У 1930-х рр. у будинку діяла польська школа №3 імені Томаша Домбаля (нині не існує). У 1937 році польську школу ліквідували, майже всі її вчителі були репресовані, що і поклало початок ліквідації польського шкільництва у Бердичеві та Бердичівському районі. Сам навчальний заклад перетворили у російськомовну семирічну школу №13, в якій у 1935-1938 рр. навчався майбутній керівник підпільної антифашистської організації “Імені Реввійськради”, створеної в Бердичеві у роки Другої світової війни, Володимир Юліанович Завадський (1922-1943). Нині одна з вулиць міста носить ім’я підпільника, 8 травня 1965 року на фасаді будинку встановили мармурову дошку (0,7 × 0,7 м) з меморіальним написом: “1941-1945. Здесь в 1938 г. окончил школу руководитель комсомольського подполья в период Великой Отечественной войны Завадский Владимир Юлианович. Расстрелян 18 февраля 1943 года”. У тексті напису допущена неточність: згідно з архівними матеріалами дата розстрілу – 22 січня 1943 року.

У роки окупації міста школа не діяла. Після визволення Бердичева навчальний заклад відновив роботу. Шефство над закладом взяла на себе 12-а дистанція служби колії залізничної станції Бердичів. У протоколі Бердичівської міськради №45 від 04.11.1949 р. було прийнято рішення з 1 січня 1950 року відкрити в Бердичеві 7-річну школу №13. Укомплектована вона за рахунок розукрупнення міських шкіл №5, 8 та 11. У школі також діяв буфет.

Оскільки будівля школи на цей час мала пічне опалення, поруч основного будинку наприкінці 1940-х рр. збудували два сховища для дров та вугілля. У 1952 році за будинком школи по вул. Набережна, 15, для потреб навчального закладу вилучили земельну ділянку з фруктовими деревами, вік яких становив від 10 до 20 років. Це були, в основному, груші, яблуні та переважна більшість сливи. У 1958 році встановили залізні ворота та паркан (оновлений у 1969 році).

З 1950-х років школа стає середньою з десятирічним терміном навчання. На початку 1960-х років школу реорганізували у середню одинадцятирічну загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням на базі промислових підприємств, будівельних, торгових, транспортних та інших організацій міста. У 1961 році навчальний заклад отримав дозвіл на будівництво на території школи учбової майстерні: у 1962 року збудували майстерні, загальна площа яких становила 145,10 кв.м., у 1964 році – гараж. Того ж року приміщення школи розширили за рахунок приєднання приміщення сусідніх будинків по вул. Красіна, 22. І саме у цей час через переповнення класів сюди перевели один із 10-х класів школи №2 (нині гуманітарна гімназія №2). У школі №13 працювали групи продовженого дня.

На виконання рішень міського відділу освіти в школі №13 9 травня 1966 року відкрили кімнату бойової слави, значний внесок у створення якої зробив вчитель праці Лев Тартаковський. Через деякий час ця музейна кімната виборола перше місце на міському конкурсі музейних кімнат.

На початку 1970-х років школу реорганізували у восьмирічну. У 1976 році через недостатню кількість учнів школу закрили, тоді ж відбувся останній випуск 10-го класу. На базі школи створили міжшкільний навчально-виробничий комбінат, який відкрив свої двері 1 вересня того ж року. Бердичівський міжшкільний комбінат став першим навчальним закладом такого типу в Житомирській області.

У перший рік своєї діяльності у комбінаті учні опановували основи семи професій. Вже 1977 навчального року на комбінаті навчалось 1483 учні, які оволодівали 11 професіями. Навчання у комбінаті тривало на протязі двох років, навчались учні 9-х та 10-х класів середніх шкіл міста.

Коли у 70-х роках в місті розпочала свою діяльність міська організація Товариства охорони пам’ятників історії і культури, будівлю по вулиці Красіна занесли до переліку пам’яток місцевого значення. Відповідно до цього рішення на фасаді поряд із лівим входом з’явилась табличка з відповідним написом. Будівля знаходилась у цьому переліку до середини 2010-х років.

З настанням часів незалежності України та нових економічних умов настала потреба у нових професіях, переорієнтації існуючих навчальних програм. Наприкінці 1990-х років у навчально-виробничому комбінаті навчають учнів наступних професій: водій транспортних засобів категорії “С”, продавець продовольчих та непродовольчих товарів, швачка-мотористка та в’язальниця, секретар-друкарка, токар, взуттєвик-галантерейник та дизайнер. У цьому плані МНВК навіть складає конкуренцію профтехучилищам, які діють на території міста – ПТУ №3, ПТУ №4 та ПТУ №12.

У 2008 році рішенням Бердичівської міської ради №408 діяльність міжшкільного навчально-виробничого комбінату припинили шляхом його ліквідації. З цього часу будівля не використовувалась. Частину допоміжних приміщень спочатку орендувала, а потім викупила фірма, що обслуговує ліфти.

На початку 2018 року міська влада виставила на продаж сам будинок. Початкова ціна об’єкта приватизації з урахуванням ПДВ становила 945 931,20 грн. Після оформлення купівлі новий власник розпочав ремонт будинку, але станом на 2023 рік будинок фактично знищується, він от-от зникне з історичного обличчя міста.

Фотогалерею сучасного стану будинку представлено нижче.

Джерела і література:

Ачкуріна М. В пам’ять героя. // “Радянський шлях”, №74 (8016) від 09.05.1965.

Полюга О. Наша гостя Поліна Гельман. // “Радянський шлях”, №19 (8737) від 02.02.1968 р.

Іващенко О. Школа, в якій навчався Завадський В.Ю. Пам’ятки та пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. – Житомир: Полісся, 2005. – с. 104-108.

Мартинюк М.В. Освітній та культурний розвиток Бердичева у ХІХ-ХХ ст. // Бердичів древній і вічно молодий: науковий збірник “Велика Волинь”: праці житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 2. – с. 93-99.

Мартинюк М.В. Старі будинки Бердичева, або Історія, що розчиняється у часі… – Бердичів, ПП “Графіка”, 2011. – с. 58-59.

Будинок по вулиці Мостовій, 20, стан на 15 жовтня 2005 р.:

Будинок по вулиці Мостовій, 20, стан на 20 березня 2010 р.:

Будинок по вулиці Мостовій, 20, стан на січень 2018 р. (фото РІО-Бердичів):

Будинок по вулиці Мостовій, 20, станом на 22 листопада 2019 р.: