Вул. Житомирська, 39. Кляшторне кладовище по вулиці Житомирській

Вул. Житомирська, 39. Північно-західна частина міста.

Тут, у мікрорайоні Піски, наприкінці Житомирської вулиці знаходилось кляшторне кладовище (на час заснування кладовища це була північна окраїна Бердичева). Місцезнаходження кладовища: перехрестя вулиць Житомирської та Руської, територія, яку нині займають багатоквартирні будинки №35, 37, 39.

Ще 1751 року новогрудська воєводина княгиня Варвара Радзивіл записала бердичівському монастирю на утримання капели юридику в частині міста Бердичева, яка називалася Піски, замість юридики над Білоцерківським трактом, яку надав ченцям ще Януш Тишкевич – фундатор кляштору Босих Кармелітів. Вірогідно, саме з огляду на це ченці й розмістили кладовище на цій місцевості, на той час – північній околиці Бердичева.

Кладовище належало кляштору Босих Кармелітів та призначалось для поховання померлих ченців монастиря. Засноване у XVII столітті, поховання на кладовищі припинили у другій половині XIX століття після остаточного скасування царським урядом монастиря Босих Кармелітів.

Тут знайшли вічний спочинок тіла ієромонаха Кармелітського ордену древніх правил Граціяна Камінського (помер від паралічу в віці 57 років 28 грудня 1854 р.), ієромонаха Непотуцина Романського (помер від внутрішньої хвороби у віці 79 років 1 серпня 1859 р.), ксьондза Кресцентія Старецького (помер від внутрішньої хвороби у віці 56 років 23 серпня 1859 р.), ксьондза Адама Шабуневича 14 (помер від апоклептичного удару у віці 29 років 29 серпня 1859 р.), абовіція Кармелітського ордену Клементія Єндржевського (помер від внутрішньої хвороби у віці 24 років 18 червня 1862 р.), передостаннього настоятеля монастиря ксьондза Героніма Шатковського (помер 25 листопада 1862 р.) та багато інших.

Кармеліти відгукувалися на важливі поточні потреби та події. 1770 р. Бердичевом прокотилась епідемія чуми, яка забрала у потойбічний світ багатьох мешканців міста. Кармеліти під час епідемії виконували свій пастирський обов’язок, надаючи останні послуги важкохворим. Хвороба не милувала і самих ченців. Ще у 1869 р. на території монастирського цвинтаря зберігався пам’ятник у вигляді кам’яної стели над могилами ченців, які померли під час епідемії 1770 р. На стелі був такий напис латинською мовою:

«Haec Dum Peri[r]is Viator / Statum viae in statum Patriae transmutatum specta / Dum sublatorum cernis tumulos / Novem enim Religiosa Carmelita discale corpora / Saeva pestis in anno 1770 Ucrainensibus aboriente / Advecta oris, his sepelvit Pietate milli[e]s hanc praebe / Quam ipsi alus Horin pesti fero casu exhibuerunt / Requiem acternam etc. / Pelucasas Catharina Concionator hic primus peste in festus obiit 7bris / Aet. 33. profes. 16. Sepultque Est in Ecclesia inferiorum sepulchro patte / de fossa ad sepultorum humo. / F. Jacobus a Stibianna oblatii obiit peste 18 7bris Aet. 20 Sepultus hoc in loco. / F. Balthasar a B. M. Laubetane donatq. Obiit peste 23 7bris, Aet. 38, prof. Anno 1 M. / F. Caetanus a S. Margarita donatque obiit peste in 8bris Aet. 36, prof. 6. / F. Josephus a Visit. B. M. Donatque obiit p. 8-va 8bris Aet. 38, prof. 7 / P. F. Bartholomaeus a S. Hyacintho Paenitent. Apost. obiit peste 8bris Aet. 62, prof. 42. / F. Josephus-Elias a S. Anselme obiit 17 8bris Aet. 37, prof. 15. / F. Casimirus a SS. Sacramento D[onatque] Obiit peste 20 8bris Aet. 73, prof. ante mortem. / F. Tobias a S. Matheo donatque obiit peste 29 8bris Aet. 61, prof. ante mortem. / Requiescant in Sancta Pace. Amen.»

(У той час, коли це минаєш, подорожній, поглянь: стан шляху перетворений на стан Батьківщини. Ти ще помічаєш могили вознесенних: дев’ять благочестивих тіл босих кармелітів жорстока пошесть у 1770 році, в українські краї завезена зі Сходу, тут поховала. Із побожністю тисячократ промов заупокійну молитву (як хтось – тобі самому колись) про тих, хто в моравицю жорстоку загинув. Пелюкасас Катаріна, проповідник, він перший через моравицю на свята у вересні відійшов у віці 33 років, у чернецтві – 16 років. Похований у церкві серед раніше [померлих], покладений із ями у землю похований. Брат Якоб, прибулий зі Стибіани, помер від моравиці 18 вересня у віці 20 років, похований у цьому місці. Брат Бальтазар від Блаженної Діві Марії пробачив і помер від моравиці 23 вересня у віці 38 років, у чернецтві 1 [рік]. Брат Каетан від св. Маргарити пробачив і помер від моравиці у жовтні у віці 36 років, у чернецтві 6 [років]. Брат Юзеф від Благовіщення Діви Марії пробачив і помер від моравиці 8 жовтня у віці 38 років, у чернецтві 7 [років]. Отець Брат Бартоломій від св. Гіацинта Розкаяного Апостола помер від моравиці у жовтні у віці 62 роки, у чернецтві 42 [роки]. Брат Юзеф-Еліаш від св. Ансельма, помер 17 жовтня у віці 37 років, у чернецтві 15 [років]. Брат Казимир від Святих Таїнств, пробачив і помер від моравиці 20 жовтня у віці 73 роки, чернечу обітницю прийняв перед смертю. Брат Тобіас від св. Матвія, пробачив і помер від моравиці 29 жовтня у віці 61 рік, чернечу обітницю прийняв перед смертю. Нехай спочивають у вічному спокої. Амінь).

На кладовищі у 1820 році монахами Кармелітського монастиря була побудована кам’яна каплиця. Перед фасадом каплиці був розташований цегляний будинок з проїзною брамою посередині. За даними архівних документів за 1897 рік у каплиці проводились Божі служби, але на цей час вона потребувала проведення ремонту.

8 березня 1928 року рішенням РНК УСРР Бердичівський монастир Босих Кармелітів оголошується Всеукраїнським державним історико-культурним заповідником. За ініціативи археолога та першого директора міського історичного музею Т.М. Мовчанівського кляшторне кладовище площею 0,385 га увійшло до складу заповідника. Але, на жаль, це не врятувало кладовище від подальшого знищення. 9 липня 1931 року при обстежені цього поховального комплексу працівниками Бердичівського музею-заповідника Мовчанівським Т.М. та Гончаровим В.К. було складено акт, в якому вони констатували факт вивозу з нього бердичівською Райспілкою всіх металевих загорож. Протягом трьох днів працівники Райспілки зруйнували біля 60 могил. Це все відбувалося без будь-якого погодження з бердичівським музеєм-заповідником і аргументувалося необхідністю збору металу для потреб індустріалізації країни. У цьому ж документі зазначалося також про пошкодження родинного склепу родини Глімбоцьких та перетворення всього цвинтаря на ботанічний та зоологічний сади.

Під час Другої світової війни територія колишнього кладовища зазнала значної руйнації. А після війни цю територію перепланували та віддали під житлову забудову, тут у 50-60-х роках звели багатоповерхові будинки.

На сьогодні будь-які вказівки на колишню присутність тут кладовища відсутні.

Джерела та література:

Тарабукін О.О. Бердичівські старожитності. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М. Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 50-55.

Кондратюк Р.Ю., Кондратюк Ю.С. До питання вивчення історії бердичівського некрополя. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М. Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.1, с. 13-14.

Ціборовська-Римарович І.О. Друкарня Бердичівського монастиря босих кармелітів: історія та видавнича діяльність. 1758–1844: [бібліографічна монографія]. – Київ, 2019. – с.33, 36-37.