Вул. Вінницька, 21. Сквер молодогвардійців на території Палацу Піонерів

Вул. Вінницька, 21. На території міського Палацу Піонерів (нині Центр позашкільної освіти ім. О.В. Разумкова) знаходився сквер молодогвардійців. На алеях скверу встановили бюсти Олега Кошового, Любові Шевцової, Сергія Тюленіна та ін. членів підпільної організації.

Дату встановлення бюсту та його авторів встановити не вдалось. Орієнтовний час появи бюсту – кінець 50-х років. Час демонтажу (зникнення) бюсту також невідома.

Орієнтовний час появи скверу з бюстами – кінець 1950-х років. Відомо, що на відкриття бюстів приїздила мати Олега Кошового.

Також на сквері знаходився пам’ятник Валі Котику – піонеру, партизану-розвіднику, Герою Радянського Союзу (посмертно).

«Молода гвардія» – молодіжна антинацистська підпільна організація, яка діяла у Сорокиному (тоді місто Краснодон) у період німецько-радянської війни. Членів організації названо «молодогвардійцями». Вони поширювали антинацистські листівки, влаштовували пожежі на біржі праці, під час якої знищено списки людей, яких мали відправити до Німеччини на примусові роботи, проводили диверсії.

У СРСР організація стала відома з виразно пропагандистського роману Олександра Фадєєва «Молода гвардія» (1946, друга редакція, змінена на вимогу партійного керівництва – 1951). У 1948 р. режисером Сергієм Герасимовим за романом був знятий художній фільм «Молода гвардія». У 1947 Юлієм Мейтусом була написана опера «Молода гвардія» на лібрето Андрія Малишка (російський переклад Михайла Ісаковського).

Історія «Молодої гвардії», описана О.О. Фадеєвим у романі на особисте замовлення Сталіна у дуже стислі строки до 30-річчя Жовтневого перевороту, а потім зображена С.А. Герасимовим в однойменному фільмі, сильно відрізнялась від свідчень очевидців тих подій. Це визнавав і сам письменник. Утім, його версія ввійшла у радянські підручники з історії. Комуністичний (ідеологічний) характер діяльності та назву групи заперечував Євген Стахів, який вважав себе одним з прототипів Євгена Стаховича в романі Фадєєва.

Валя Котик (Котик Валентин Олександрович; 11 лютого 1930, Хмелівка – 17 лютого 1944, Заслав), як стверджують радянські автори, з 1942 року був зв’язковим з Шепетівською підпільною партійною організацією. З 1943 року юний патріот – розвідник шепетівського партизанського загону ім. Кармелюка.

16 лютого 1944 року під час виконання завдання у місті Заславі був легко поранений та на наступний день відправлений разом із своєю матір’ю на лікування до партизанського шпиталю у Стриганах. Біля міста потрапив під німецький авіаналіт, під час якого загинув від вибуху бомби. Був похований разом із іншими партизанами у братській могилі в селі Плужне.

У 1957 році знято фільм «Орлятко», в образі головного героя якого поєднані риси Валентина Котика й Марата Казея.

27 червня 1958 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за проявлений героїзм в боротьбі з німецькими загарбниками Валі Котику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після цього іменем Героя Радянського Союзу Валі Котика названі вулиці в Києві, Калінінграді, школи, теплоходи, встановлено пам’ятник в Шепетівці (1960), та Москві, Тольятті.