Бєлий Віктор Аркадійович

Бєлий Віктор Аркадійович (нар. 1 січня 1904, Бердичів, Київська губ., Російська імперія – пом. 6 березня 1983, Москва, СРСР) – композитор, педагог, Заслужений діяч мистецтв РСФСР, Народний артист РСФРР, кандидат мистецтвознавства.

Бєлий Віктор Аркадійович (справжнє ім’я – Вейс Давид Аронович) народився 1 січня (14 січня за новим стилем) 1904 року в Бердичеві в єврейській родині. Батько Віктора працював лікарем.

Роки юності Віктора пов’язані з музикою, якій він віддавав увесь свій вільний час. Вечорами він виступав у міському кінотеатрі перед початком сеансів, де грав на мандоліні в складі оркестру. Коли Віктору виповнилось 12 років, після тяжкої хвороби помер батько Арон Вейс. Усі турботи по вихованню сина взяла на себе мати. Маючи неабиякий музичний хист і опанувавши гру на фортепіано, вона стала першим учителем сина.

У 1919 році Віктор Бєлий поїхав до Харкова, де вступив до музичного інституту. Одночасно він заробляв собі на хліб працюючи діловодом у 2-му Військово-хірургічному госпіталі. У цей же час Віктор Аркадійович створив свої перші музичні твори.

Закінчивши у 1922 році інститут по класу скрипки і композиції, молодий музикант переїхав до Москви. Тут, на біржі праці, після виконання бахівської “Чакони” перед спеціальною комісією, Віктор Бєлий отримав направлення на роботу тапером[1]. В одному з кінотеатрів Москви він у складі невеличкого симфонічного оркестру вечорами супроводжував демонстрацію “німих” кінофільмів.

У 1925 році Віктор Аркадійович вступив до Московської консерваторії (навчався у Г. Конюса, М. Мясковського і М. Жиляєва). Тут він став одним із організаторів “Виробничого колективу студентів-композиторів Московської консерваторії” (рос. ПРОКОЛЛ, производственный коллектив студентов-композиторов) – творчої групи студентів, члени якої користуючись новими засобами музичної виразності, прагнули втілити у своїх творах теми та образи революції, чим внесли помітний вклад у розвиток хорової музики (у 1928 році “Проколл” увійшов до Російської асоціації пролетарських музикантів – РАПМ).

У 1929 році Віктор Аркадійович закінчив Московську консерваторію по класу композиції.

У 1929-1932 роках Віктор Аркадійович – член Російської асоціації пролетарських музикантів (РАПМ). Митець переходить до створення своїх фундаментальних вокальних творів. Серед них – драматичний монолог із фортепіано “26” (пам’яті бакинських комісарів) на слова відомого російського поета Миколи Асеєва. Згодом прийшло і визнання. Та особливо ім’я композитора стало популярним після створення пісні “Орлёнок” на слова Якова Шведова – пісня “Орлёнок” була написана для спектаклю “Хлопчик” (“Зямка Копач”), поставленого у 1936 році по п’єсі Марка Даніеля (до речі, сама п’єса спочатку була написана на ідиш, лише згодом її перевели на російську мову).

Пісня “Орленок”, виконує Валентина Левко (вірогідно після 1960 р.).

У 1935-1948 роках Віктор Аркадійович працював викладачем Московської консерваторії по класу композиції (з 1941 року – професор).

У роки німецько-радянської війни широко відомими стали пісні Віктора Бєлого “Балада про капітана Гастелло”, “Пісня сміливих”, “Александр Матросов” та ряд інших.

У 1948 році у Радянському Союзі розпочалась кампанія з боротьби з космополітизмом і Віктора Аркадійовича (тут йому згадали про єврейське походження) звинуватили у “безрідному космополітизмі”, ворожості до російського народу. Його фактично відіслали з Москви до Мінська, де з 1949 по 1952 рік Віктор Аркадійович обіймав посаду професора по класу композиції Білоруської консерваторії, допомагав готувати для республіки висококваліфіковані музичні кадри. У 1952 році влада змінила гнів на милість, більш того Віктор Бєлий став лауреатом Сталінської (Державної) премії (за пісні “В защиту мира” і “Александр Матросов”), у 1955 році отримав звання Заслуженого артиста БРСР, у 1956 році – Заслуженого діяча мистецтв РСФСР. Окрім того, Віктора Бєлого нагородили орденом Жовтневої Революції та орденом Трудового Червоного Прапора, двома орденами “Знак Пошани”. У 1980 році Віктору Бєлому присвоєно звання Народний артист РСФРР.

У 1939-1948 роках Віктор Бєлий член, у 1942-1948 рр. відповідальний секретар оргкомітету, в 1954-1958 рр. виконуючий обов’язки секретаря правління Союзу композиторів СРСР.

Музичну творчість Віктор Бєлий суміщав із літературною діяльністю: у 1931 році Віктор Аркадійович працював редактором журналу “За пролетарскую музыку”. У 1957-1973 рр. був головним редактором журналу “Музыкальная жизнь”, з 1974 року – консультант і член редакційної колегії журналу.

Музична спадщина Віктора Аркадійовича надзвичайно велика і різноманітна. Він працював у різних жанрах. В останні роки життя написав ряд творів для різних інструментів, романси на вірші М. Некрасова, М. Лермонтова, К. Рилєєва, О. Блока.

Помер Віктор Аркадійович Бєлий у Москві 6 березня 1983 року. Урна з прахом похована на 4-й дільниці Донського кладовища Москви.

Твори:

для хору і оркестру — поема Голодний похід (сл. Д. Паскаля, 1931);

для соліста, хору і симфонічного оркестру — Пісня Тараса (сл. Л. Первомайського, 1942);

для фортепіано — 4 сонати (1923, 1926, 1941, 1946), Лірична сонатина (1928), Варіації (1921), 2 фуги (1925), 3 мініатюри на башкирські теми (1939), 4 п’єси на таджицькі теми (1955), 16 прелюдій на мелодії народів СРСР (1947), 5 п’єс на білоруські народні теми (1950), 10 дитячих п’єс (1967) та інші;

для скрипки з фортепіано — соната (1953);

для альта з фортепіано — Поема (1921);

для хору з фортепіано — Балада про Олександра Матросова (сл. Я. Шведова, 1951), Червоні кіннотники (сл. М. Голодного, 1942);

для хору без супроводження — Сюїта на чуваські народні теми (сл. Я. Родіонова, 1936), Слов’янська сюїта, 3 хори (сл. Р. Стійеєнського і Н. Белінович, 1942), 2 фрагмента з поеми “Володимир Ілліч Ленін” В. Маяковського (1938), 2 хори (сл. М. Некрасова, 1933), Три дороги (сл. Т. Шевченко, 1939), 2 хори (сл. Токтогула, 1940), Російська ріка (сл. М. Алігер, 1946), Степ (сл. Л. Озерова, 1954);

для дитячого хору — Канони (1966), 4 хори (сл. О. Пушкіна, А. Фета, С. Єсеніна і В. Маяковського, 1971);

для голосу з фортепіано — цикл Війна (сл. різних поетів, 1929), Морські пісні (сл. А. Лебедєва, 1939), драматичний монолог Двадцять шість (Пам’яті бакинських комісарів, сл. М. Асеєва, 1926), Прощання (Пам’яті С.М. Кірова, сл. М. Заболоцького, 1935), Зимова дорога (сл. О. Пушкіна, 1936), Балада про капітана Гастелло (сл. В. Віннікова), День народження Леніна (сл. С. Щипачова, 1949);

пісні: Военная пионерская (сл. В. Маяковського, 1928), Пролетарии всех стран, соединяйтесь! (сл. Н. Мінського в ред. І. Френкеля, 1930), Песня о девушке-партизанке (сл. Ф. Канатова, 1935), Маленький летчик (сл. Я. Купали, 1935), Орлёнок (сл. Я. Шведова, 1936), Песня смелых (сл. А. Суркова, 1941), Молодежь, будь наготове! (сл. І. Френкеля, 1949), В защиту мира (сл. І. Френкеля, 1949), Майская песенка (сл. В. Маяковського, 1971);

музика до спектаклів — 1905 год (1930); Хлопчик (1936); Салют, Испания (1936), всього біля 10;

обробки — російські революційні пісні (Песни политкаторжан, 1929), Марш угорських шахтарів (сл. А. Гідаша, 1929), російська народна пісня “Ермак” (1952), 10 чуваських народних пісень для голосу з фортепіано (1937), башкирська народна пісня “Салават” (1939), 3 польські народні пісні (1944), пісні П. Дегейтера (1962), Пісні Джо Хілла (1963), Пісні Монтегюса (1970) та інші.

Джерела і література:

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 2, с. 159.

Корев Ю. Виктор Белый. – М., 1962.

Белый Виктор Аронович (Аркадьевич). // Биографическая энциклопедия: http://www.biografija.ru/show_bio.aspx?ID=9626

[1] Тапер (фр. tapeur, буквально — хлопати, стукати) – на початку XX століття музикант, переважно піаніст, що супроводжує своїм виконанням танці на вечорах, німі фільми.