Вул. Європейська, 21. Будинок, у якому розміщується міський театр (іст.)

Вул. Європейська, 21. Північно-східна частина міста, з відступом від червоної лінії забудови вулиці. Одноповерховий, цегельний, фундамент і цоколь кам’яні. Загальні розміри: 57,6 × 50 × 20 м. Побудований у 1908 році як закрите приміщення для катання на роликових ковзанах. У 1911 році місцевий лікар і підприємець Давид Шеренціс на власні кошти перебудував його під міський театр з назвою “Експрес” для здачі в оренду заїжджим гастролерам. Урочисте відкриття нового театру відбулось 27 грудня 1911 року – у день 50-річчя Давида Мойсейовича (як бачимо, Давид Шеренціс зробив собі гарний подарунок на ювілей).

У великому залі цього будинку площею близько 1500 кв. м з 18 по 24 листопада 1917 року проходив 2-й Надзвичайний з’їзд Південно-Західного фронту, в якому взяло участь 642 делегати. Шість днів стіни будинку були свідками гострої політичної боротьби щодо визнання Радянської влади. До складу обраного на з’їзді Тимчасового Військово-революційного комітету (ВРК) увійшли 17 більшовиків, 6 лівих та 9 правих есерів, 2 меншовики, 1 безпартійний. Наказом №1 від 26 листопада 1917 року ВРК проголосив про взяття влади на фронті в свої руки, а також про визнання вищою владою в країні Раднаркому, а в армії – призначеного РНК Верховного головнокомандуючого.

У травні 1919 року театр “Експрес” був націоналізований і отримав назву Перший радянський театр. До 1944 року не мав постійної трупи. У ньому виступали заїжджі актори з Москви, Києва, Одеси та інших міст. Бердичівляни слухали відомих акторів і співаків – актора В.І. Качалова (1875-1948), співака Л.В. Собінова (1872-1934), актора A.M. Бучму (1891-1957), співака І.С. Паторжинського (1898-1960) – всі вони в майбутньому стали народними артистами СРСР.

У 1924 році на його сцені виступали Московський театр драми й комедії за участю Б.А. Бабочкіна (1904-1975), актора, режисера, народного артиста СРСР (1963), Героя Соціалістичної Праці (1974) та Київський оперний театр, у 1925 році – Московський єврейський театр, одним із режисерів якого був C.M. Михоелс (1890-1946), з 1929 року художній керівник. Він привіз на гастролі до Бердичева постановки на ідиш “200 тисяч” по Шолом-Алейхему, “Ніч на старому базарі”, в яких взяли участь кращі актори театру, і серед них бердичівляни Ада Сонц (1897-1968) – заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1945 р.) і Доня Ліберман; 1927 року – Московський драмтеатр ім. МГСП. У різні роки в будинку виступали державні діячі, відомі воєначальники, поети С.М. Будьонний (1920), М.В. Фрунзе (1921), Г.І. Котовський (1923), В.В. Маяковський (1928).

У період окупації Бердичева німецькими військами в приміщенні діяв український театр, трупа якого нараховувала 48 чоловік. Театр ставив п’єси виключно українських класиків. Після закінчення німецько-радянської війни в театрі утворилась постійно діюча трупа, яка на протязі наступних років ставила на сцені театру п’єси сучасних авторів та радянських класиків. Театру присвоєно ім’я генерал-полковника Леселідзе (див. Історія театру та театрального життя в Бердичеві).

7 вересня 1959 року рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної Ради депутатів трудящих Бердичівський пересувний український драматичний театр ліквідували.

З 1959 по 1995 рр. у приміщенні знаходився міський, з 1996 по 2013 рік – районний Будинок культури. Впродовж 2013-2017 рр. відбулись ремонтно-реставраційні роботи з відновлення функції театру, 14 січня 2018 року у будівлі відкрився міський театр.

6 листопада 1967 року на фасаді будинку встановлена меморіальна дошка з сірого мармуру (1 × 0,7 м) з присвятним написом. Напис: “Тут у листопаді 1917 року проводив свою роботу Перший Надзвичайний з’їзд представників Південно-Західного фронту. Виступали перед трудящими міста С.М. Будьонний (1920 р.), М.В. Фрунзе (1921 p.), Г.І. Котовський (1925 р.), В.В. Маяковський (1928 р.)”. У тексті напису допущена неточність: у листопаді 1917 року в цьому будинку відбувся не 1-й, а 2-й Надзвичайний з’їзд Південно-Західного фронту (див.: Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. К., 1987. – С. 99).

У квітні 2015 року Верховною радою України був прийнятий пакет законів про декомунізацію, у відповідності до якого меморіальну дошку демонтували.

Нині у приміщенні діє міський театр.

Джерела та література:

Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 55-57 с.

Архівний відділ Бердичівської міської ради. – Ф.Р-525, оп. 1, спр.522. – Арк. 339; Ф.158, оп.16, сир.834. Арк. 207; Ф.2605, оп.1, спр.21. – Арк. 151.

Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. – Київ, 1987. – С. 99.

Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. – Київ, 1973. – С. 172.

Елисаветский С.Я. Бердичевская трагедия // Документальное повествование. – Київ, 1991. – С. 7, 13.