Бражник Іван Юхимович

Бражник Іван Юхимович (нар. 15 серпня 1922, с. Ново-Юрченкове, Новобурлуцька волость, Вовчанський повіт, Харківська губ., УСРР – пом. 4 березня 2005, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – педагог, Почесний громадянин міста Бердичева.

Іван Юхимович Бражник народився 15 серпня 1922 року в селі Ново-Юрченкове Новобурлуцької волості Вовчанського повіту Харківської губернії (нині Шевченківський район Харківської області України). У 1927 році родина переїхала на постійне місце проживання до міста Харків.

З 1938 по 1943 рік Іван Юхимович навчався на робітничому факультеті, а згодом на механічному факультеті Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. У жовтні 1941 році разом із інститутом був евакуйований до міста Ташкент. У жовтні 1945 року Іван Юхимович повернувся до Харкова, де до жовтня 1947 року працював викладачем технології машинобудування на курсах майстрів машинобудівного профілю, у профтехучилищі №6, інженером на металургійному комбінаті “Запоріжсталь”.

Іван Юхимович Бражник закінчив Харківський інженерно-економічний інститут, Ростовський машинобудівний інститут, Вищі інженерні курси Московського вищого технічного училища ім. Баумана, аспірантуру. Вступив до лав Комуністичної партії СРСР.

З 1947 по 1950 роки Іван Юхимович працював заступником директора з навчальної роботи Харківського спецучилища і викладачем за сумісництвом в машинобудівному технікумі. З серпня 1950 по серпень 1951 року працював заступником директора з навчальної роботи Харківського машинобудівного технікуму, у Харківському інституті хімічного машинобудування склав кандидатський мінімум.

У цей час у Міністерстві машинобудування і приладобудування УРСР звернули увагу на молодого заступника та у серпні 1950 року Бражника послали до Бердичева налагодити роботу машинобудівного технікуму, який на цей час знаходився у будівлі по вулиці Леніна, 44 (нині вулиця Житомирська, тут знаходиться одне з відділень міської лікарні). Директором технікуму на цей час працював Микола Трохимович Пахомов, Івана Бражника призначили його заступником. Невдовзі у 1952 році партійна організація міста наполягає на призначенні його директором. Певний час Іван Бражник не давав згоди, прагнучи повернутись до рідного Харкова. Проте думка парторганізації Бердичева пересилила в міністерстві і Бражник погодився – з 1952 року очолив Бердичівський машинобудівний технікум. Згодом і технікум, і місто стали йому рідними. У Бердичеві Іван Юхимович знайшов і свою другу половинку – дружина Ольга Павлівна, як і її чоловік, працювала викладачем у технікумі.

50-і роки стали періодом значного якісного зростання технікуму, який на цей час займав двоповерхову будівлю: відкривається вечірнє відділення для підготовки спеціалістів без відриву від виробництва, відкриваються нові спеціальності. У 1962 році відкривається заочне відділення. Майстерні технікуму оснащуються новим обладнанням, створюється власний ливарний цех. Учні технікуму виготовляють продукцію, яка користується попитом серед підприємств та установ міста та району. І все це не без участі директора Івана Бражника. Він же став й ініціатором будівництва нового навчального комплексу по вулиці Молодогвардійській, оскільки стара будівля на Леніна, 44, вже не влаштовувала технікум ні своїми площами, ні аудиторіями.

Але завершити будівництво нового навчального комплексу по вулиці Молодогвардійській  директору технікуму не судилось (заняття в новому корпусі розпочались у 1964 році) – у грудні 1962 року енергійного комуніста обрали на посаду першого секретаря Бердичівського міськкому КП України. Цю посаду він обіймав до грудня 1975 року. У зв’язку з цим Іван Юхимович полишив посаду директора технікуму, але за сумісництвом продовжував викладати у технікумі спецдисципліни. Вже очолюючи партійну організацію міста, Іван Бражник у міру своїх сил допомагав керівництву технікуму в будівництві нового навчального корпусу. І саме він у вересні 1964 року перерізав святкову стрічку перед відкриттям навчального корпусу технікуму по вулиці Молодогвардійській.

Перший секретар міському КПУ Іван Юхимович брав активну участь як у партійному, так і громадському житті Бердичева. Протягом 35-ти років він обирався депутатом Бердичівської міської ради народних депутатів, на протязі шести років – депутатом Житомирської обласної ради народних депутатів. Саме Іван Юхимович 9 травня 1970 року, як партійний керівник міста, запалив Вічний вогонь біля підніжжя обеліска учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля на Радянській (нині Соборній) площі (нині це меморіал “Слава Героям!”).

У грудні 1975 року Іван Бражник полишив роботу в партійних органах і знову став на чолі Бердичівського машинобудівного технікуму, обіймав посаду директора до грудня 1985 року. У технікумі за його ініціативи впроваджується система обов’язкового і досконального знайомства кожного викладача зі змістом навчальних планів і програм. І перш за все з тих спеціальностей, предмети яких він викладає, з внесенням пропозицій щодо їх удосконалення.

У грудні 1985 року Іван Юхимович вийшов на заслужений відпочинок, але продовжив працю в Бердичівському політехнічному технікумі: спочатку викладачем спецдисциплін, згодом технічним редактором, методистом, а з 1994 року – завідуючим відділення післядипломної освіти.

Виробничий стаж Івана Юхимовича з 1938 року склав 65 років, педагогічний стаж (з 1945 року) – 58 років. Стаж роботи в Бердичівському політехнічному коледжі з 1951 року – 52 роки. Основні публікації Івана Юхимовича:

• стаття “Опыт работы предприятий по ускорению хозрасчета”, журнал “Економіка України”, листопад 1975 р.;
• стаття “Кредит и хозяйственные реформы”, журнал “Деньги и кредит”, №10, видавництво “Фінанси”, 1969 р.;
• “До питання про передумови економічно-ефективного оновлення технологічного устаткування” (Тези доповідей та повідомлень на звітній науковій конференції кафедр Бердичівського державного педагогічного інституту за 1968 рік). Збірник інституту за 1969 рік;
• “Научный подход, деловитость” в книзі “Производству – научную основу” видавництва Житомирської області, рада НТО, 1969 р.;
• “Основа ефективності виробництва”, газета “Радянська Житомирщина” за 9 вересня 1969 р.;
• “Ти господар”, газета “Радянська Житомирщина”, 10.01.1970 р.
• “Негоже ходить в середняках”, газета “Правда України”, 10.02.1973 р.

Іван Бражник мав численні урядові нагороди: орден Жовтневої Революції, орден “Знак Пошани”, медалі “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”, “50 лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.”, “Ветеран праці”, Нагрудний знак Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР, срібну медаль ВДНГ за успіхи в народному господарстві СРСР, інші пам’ятні нагороди.

За багаторічну плідну працю в органах державної влади і в галузі освіти, значний особистий внесок у впровадженні інноваційних технологій в освітньо-виховний процес Бердичівського політехнічного коледжу, активну громадсько-політичну діяльність, спрямовану на соціально-економічний розвиток міста, високий професіоналізм рішенням Бердичівської міської ради від 14.08.2002 року №467 Івану Бражнику присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Помер Іван Юхимович Бражник 4 березня 2005 року, похований у Бердичеві на загальноміському кладовищі в секторі почесних поховань.

Джерела і література:

Марковський Б.В., Ольшевський В.С., Радчук В.В., Ремболович В.А. Бердичівський політехнічний коледж: 100 років діяльності… (Історико-краєзнавчий ілюстрований нарис) // За заг. ред. Г.П. Мокрицького – Житомир: вид-во “Волинь”, 2003 р. – с. 65, 75-76, 185-186.

Секрети його молодості. // “Земля Бердичівська”, №65 (15184) від 15.08.2002 р.

Як соняшник до сонця. // “Земля Бердичівська”, №29 від 14.04.2005 р.