Богун Гаврило Григорович

Богун Гаврило Григорович (нар. 7 квітня 1901, с. Бистрик, Бердичівський повіт, Київська губ., Російська імперія – пом. 21 травня 1981, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська обл., УРСР) – педагог, краєзнавець, археолог.

Богун Гаврило Григорович народився 7 квітня 1901 року в с. Бистрик Бердичівського повіту у незаможні      й селянській родині, де крім нього було ще 9 членів родини.

У 1913 році Гаврило Григорович закінчив сільську церковно-приходську школу. Після Жовтневої революції 1917 року у селі Бистрик при школі організували бібліотеку, хату-читальню. Її завідувачем і став Гаврило Григорович. У 1920 році за підтримки місцевих вчителів він вступив до п’ятого класу Першої трудової школи міста Бердичева.

Закінчивши п’ятий клас, Гаврило Григорович у період із 1920 по 1924 роки проходив військову службу в лавах Червоної Армії – у караульному батальйоні в місті Києві. У 1924 році після служби в Червоній Армії він навчався на робфаці при Ніжинському інституті народної освіти ім. М.В. Гоголя, потім здобув вищу освіту у цьому ж інституті, після закінчення якого у 1930 році вчителював на Полтавщині, Донбасі. З 1933 по 1961 рік, аж до виходу на пенсію за віком, Гаврило Богун працював у школах Бердичівського району: Скраглівській, Іванковецькій, Кикишівській, Слободищанській, Великоп’ятигірській.

Педагогічна діяльність Гаврила Григоровича переривається лише у роки німецько-радянської війни. За часів німецької окупації він перебував у Бистрику. Свої думки і спостереження цього періоду систематично записував у щоденник, який вів протягом окупації. Цей щоденник достовірно розкриває суть історичних подій у нашому краї під час окупації.

Після звільнення Бердичівщини Гаврило Богун із січня 1944 р. по травень 1945 р. на фронті – боєць роти автоматників 1073-го стрілецького полку 316-ї стрілецької дивізії. За участь у бойових діях на фронтах німецько-радянської війни Гаврило Богун нагороджений медалями “За відвагу” (20.08.1944) та “За бойові заслуги”.

Після демобілізації Гаврило Богун повернувся до роботи у школах Бердичівського району. Хоча за фахом Гаврило Григорович – вчитель української мови та літератури, але змушений викладати у школах історію через відсутність годин за фахом. Це спонукало його багато читати відповідної фахової літератури. У середині 50-х років він працював учителем історії у Великоп’ятигірській школі. Щодня, долаючи пішки через поля відстань від Бистрика до Великої П’ятигірки та у зворотному напрямку, Григорій Богун тримав у своїх руках довгу палю. Але не для того, щоб спиратись на неї, йдучи полями навпростець, а для того, щоб мати можливість перебирати палею землю під ногами у пошуках старожитностей. І не бувало дня, щоб Григорій Гаврилович не приносив до школи нових уламків предметів домашнього вжитку.

А почалося все з того, що ілюструючи урок вміщеними в підручнику малюнками знарядь праці первісної людини, вчитель зауважив, що і в їхній місцевості можна віднайти сліди поселень і городищ, зібрати залишки праці, глиняний посуд і речі хатнього вжитку первісних людей. Вчитель почув, що хлопчина із задніх парт висловив сумнів сусідові. Гаврило Григорович походив берегами Гнилоп’яті і вже на наступному уроці показав учням уламки предметів домашнього вжитку первісної людини. Так почалося його захоплення археологією. Захоплення, яке перейшло у звичку, без якої він уже не мислив свого життя.

Працюючи у Слободищенській школі, Гаврило Богун створив учнівський гурток “Юний краєзнавець”, захоплювався археологією, навчав учнів розпізнавати пам’ятки, класифікувати їх. Ним було виявлено і досліджено нові археологічні пам’ятки різних епох та культур як на території Бердичівщини, так і за її межами. Гаврило Григорович зібрав значну кількість крем’яних виробів, фрагментів посуду пізнього неоліту, а також виявив рештки поселень епохи бронзи у 7-ми селах на південний схід від Бердичева, поселення скіфського часу (VII-III ст. до н.е.) у 16-ти селах, рештки поховань І половини І тис. обстежив у 18-ти селах.

Разом із гуртківцями в околицях села Слободище Гаврило Григорович провів розкопки давньоруської залізорудної майстерні, де було знайдено рештки залізорудних сиродутих горнів, шматки кричного заліза, шлаки, а також глиняні сопла – продухи від горнів. Гаврило Богун та юні археологи виявили в басейні ріки Гнилоп’яті понад 70 археологічних пам’яток від епохи неоліту до древньоруських часів включно.

У 1954 році Гаврило Григорович завітав до інституту археології АН УРСР у Києві, прихопивши знахідки, зібрані в басейні річки Гнилоп’ять. Учений секретар інституту Р.І. Виєзжев запросив науковців класифікувати їх. Чуйність співробітників інституту археології, їх поради окрилили любителя-самородка. Надалі кваліфіковану допомогу систематично надавали йому співробітники інституту І.Г. Шовкопляс, М.Ю. Брайчевський, Е.В. Махно, В.Й. Довженюк та інші. Невдовзі Гаврило Богун привіз до музею дев’ять ящиків пам’яток сивої давнини: речі хатнього вжитку із стоянок неоліту й трипільських поселень, пам’ятки бронзового віку, скіфських поселень, велику кількість знахідок із поселень східних слов’ян. Серед них були уламки давнього глиняного посуду, крем’яні шкребачки, ножеподібні пластинки, проколи, долота, глиняні прясла, крем’яні розтиральники, зернотертки, серпи, наконечники стріл.

У 1954 році в районі села Слободище співробітники Житомирського обласного краєзнавчого музею проводили розкопки металообробних майстерень, а в 1955 році – розкопки ранньослов’янських поселень. У цій справі брав участь і Гаврило Григорович. Разом із науковцями він зібрав велику кількість археологічних пам’яток. Г.Г. Богун працював у складі загону Дністровсько-Волинської археологічної експедиції АН СРСР, яка проводила розкопки у селі Маркуші Бердичівського району в 1959 році.

Краєзнавчу роботу з археології дослідник поєднував із вивченням народної творчості. Ним записані понад 150 пісень, серед яких маловідомі весільні, купальські пісні, колядки і щедрівки. Водночас він проводив топонімічні дослідження, систематизував походження багатьох географічних назв населених пунктів Бердичівщини. Опублікував одинадцять краєзнавчих праць, серед яких історія села Бистрик, історія кляштору Босих кармелітів у Бердичеві. На топонімічні дослідження Гаврила Богуна посилаються у своїх роботах географи, історики та краєзнавці. Хоча топонімічна спадщина краєзнавця потребує ще детального вивчення та серйозного наукового осмислення.

Г.Г. Богун спростував існуючу на той час думку про те, що назва міста Бердичів походить від імені кочового племені берендеїв, які з’явились на початку XII століття на південно-західних кордонах Київської Русі, буцімто на місці сучасного Бердичева. Детально вивчивши літопис, Гаврило Григорович довів, що кочівники чинили напади головним чином на південно-східні, а не на південно-західні кордони руських земель.

20 грудня 1960 року Гаврило Богун написав заяву до Товариства краєзнавців Житомирщини з проханням прийняти його в дійсні члени Товариства. Навіть після виходу на пенсію у 1961 році Гаврило Григорович продовжував керувати гуртком “Юний краєзнавець” при Житомирській обласній екскурсійно-туристичній станції. З 1957 року по 1962 рік він керує туристсько-краєзнавчим гуртком при Бердичівському палаці піонерів (нині Центр позашкільної освіти ім. О.В. Разумкова). Протягом п’яти років під його керівництвом було проведено понад 200 походів та екскурсій, в яких брали участь до 3000 учнів. З 1962 р. по 1966 р. він керував краєзнавчим гуртком при Бердичівському педінституті (нині Бердичівський педагогічний коледж).

Як дійсний член Житомирського обласного краєзнавчого товариства в 1961-1966 рр. Гаврило Богун брав активну участь у наукових засіданнях кафедр та предметних комісій Бердичівського державного педагогічного інституту та опублікував результати своїх досліджень у наукових збірниках інституту.

У 1972 році республіканський комітет по проведенню громадського огляду по охороні пам’ятників історії та культури нагородив вчителя-пенсіонера Гаврила Богуна Дипломом першого ступеня за активну участь у вивченні, збереженні та популяризації пам’яток УРСР.

Гаврило Богун став одним із ініціаторів створення музею історії села Терехове Бердичівського району, який відкрив свої двері для відвідувачів уже після його смерті. У музейній експозиції, яка ілюструє історію села і Бердичівського району від первіснообщинного ладу до сьогодення, зберігаються археологічні знахідки з колекції, зібраної безпосередньо Г.Г. Богуном.

Помер Гаврило Григорович Богун 21 травня 1981 року. Похований у селі Бистрик на північній околиці села, у південній частині сільського кладовища. У 2001 році на могилі встановлена стела з чорного лабрадориту (висота 1,3 м) з вибитим портретом та присвятним написом. Ініціатором встановлення пам’ятника стало міське відділення Соціал-демократичної партії України (об’єднаної).

До 100-річчя від дня народження Гаврила Богуна в Бердичеві 16 травня 2001 року відбулась Всеукраїнська конференція “Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття” та виданий науковий збірник її матеріалів.

Джерела і література:

І.Винокур. Відкриття археолога-любителя. // «Радянський шлях», №135 (6911) від 14.11.1958 р., с.4.

Скавронський П.С. Подвижник краєзнавства (до 100-річчя від дня народження Г.Г. Богуна) // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22. / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001. – с. 13-22.

Винокур І.С. Співпраця з Г.Г. Богуном у вивченні археології Житомирщини. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22. / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001. – с. 22-25.

Вакуленчук М.М. Зустрічі з Г.Г. Богуном. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22. / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001. – с. 25.