Бердичівський “Гриф”

Багатьом відомий той факт, що в Бердичеві на початку століття на Елінгу базувався військовий дирижабль. Про нього і розповідь.

Дирижаблебудування в економічно розвинених країнах Європи на початку XX століття та успішне використання дирижаблів у військовій справі примусило військове відомство царської Росії активізувати розвиток цього повітроплавального напряму. Але не маючи достатнього досвіду та коштів на будівництво власних дирижаблів, російські військові звернулись за допомогою у тому числі й до іноземних фірм.

У 1910 році Росія придбала в Німеччині у компанії Luftfahrzeug GmbH дирижабль Parseval PL-7, який у Росії отримав назву «Гриф». Основні характеристики дирижабля (за даними виробника):

• Виробник: Luftfahrzeug GmbH.
• Конструктор: Август Парсеваль (August von Parseval).
• Перший політ: 30 жовтня 1910 р.
• Об’єм оболонки: 6700 куб. м. (деякі джерела вказують об’єм 7300 куб. м.)
• Довжина: 72 м.
• Діаметр: 14 м.
• Максимальна швидкість: 14 м/с (50 км/год), можлива 16 м/с (58 км/год) з 6-а чоловіками.
• Двигун: два шестициліндрових двигуна потужністю по 100 к.с.
• Тривалість польоту: 20 годин та довше.
• Максимальна висота польоту: 2500 метрів.
• Загальна місткість (з екіпажем): 12-16 чоловік.
• Екіпаж: 3-4 чоловіки.

Ось як писав про цей дирижабль журнал «Воздухоплаватель» (№11, 1910 р.): «Главное отличие приобретенного русским правительством дирижабля «Парсеваль VII» от предыдущих аэростатов этого типа заключается в том, что стропы сделаны не из стальных тросов, а пеньковые. Это устроено от того, что дирижабль снабжен беспроволочным телеграфом, который должен действовать на расстояние до 500 верст».

«Гриф» був класичним взірцем парсевалівського м’якого аеростата: близька до циліндричної форми оболонка зі сферичною носовою та конічною кормовою закінцівками. Всередині оболонки у носовій та кормовій частинах – два повітряних балонета, з’єднаних м’якими повітропроводами з встановленим в гондолі вентилятором. У кормовій частині оболонки були два горизонтальних стабілізатора та один вертикальний, до якого кріпився руль направлення. В основі стабілізаторів були дерев’яні рами, обтягнуті тканиною. Гондола підвішена на паралельних тросах до поясу, нашитого на оболонку трохи нижче її «екватора». Від поясу з носової і кормової частин оболонки до гондоли йшли також троси, пропущені через ролики, встановлені у гондолі. Така система підвіски давала деяку свободу плоскопаралельного переміщення гондоли і покращувала стійкість дирижабля у вертикальній площині. На двигунах вперше встановили напівжорсткі гвинти, що значно покращувало їх стійкість до пошкоджень (до цього фірма використовувала лише жорсткі гвинти).

Дирижабль у січні 1912 року надійшов до Бердичева у розпорядження 10-ї повітроплавальної роти. Його доставили в розібраному стані у спеціально збудований велетенський ангар (елінг), який придбали у німецькій фірмі Круппа (це був перший металевий елінг на території Росії). Слід зазначити, що з цього часу в Бердичеві й існує топонім цього мікрорайону – Елінг.

Дирижабль пролежав в ангарі декілька місяців; його почали збирати лише у травні. За рішенням повітроплавального комітету Головного інженерного управління «Гриф» обладнали двома кулеметами «Максим» з трьома тисячами для кожного кулемета. Цього ж 1912 року у військовій частині чекали на надходження ще одного аеростата вже вітчизняного виробництва під назвою «Голуб». Для обслуговування та здійснення польотів поблизу елінгу навіть запланували будівництво аеродрому. Але ці плани у життя так і не втілили.

На дирижаблі “Гриф” здійснювала польоти 10-а повітроплавальна рота, до складу якої також входили:

• полковник Попов;
• командир “Грифа” капітан В.Л. Ніжевський;
• помічник командира штабс-капітан А.П. Чечулін;
• штабс-капітан М.О. Сафонов;
• старший механік М.Я. Наумов.

У пресі того часу, зокрема, у популярному в Росії санкт-петербурзькому журналі «Огонек» у номері за вересень 1912 року збереглися свідчення про польоти «Грифа»:

“Дирижабль “Грифъ“ 10-й воздухоплавательной роты въ Бердичеве 18-го августа потерпелъ аварію во время рекогносцировочнаго учебнаго полета. Попавъ въ сплошную гряду облаковъ, шаръ потерялъ изъ винду землю и долго безъ направленія кружилъ въ воздухе. Прорывъ облаковъ далъ возможность оріентироваться и направить спускъ къ эллингу; проделать благополучно спускъ не удалось: даннымъ заднимъ ходомъ у самой земли сломало винтъ шара.

Починившись, “Грифъ“ поднялся вторично, но былъ сброшенъ внизъ нисходящимъ ветромъ. Шаръ ударился о землю, снова сломался винтъ, и гондолу поволокло по земле около полутора верстъ. Ударомъ о бугоръ выбило изъ поврежденной гондолы 28 пуд. балласта, и безпомощную команду понесло вверхъ. Выпускъ газа чуть не повлекъ разрыва оболочки, начавшую морщиться и складываться пополамъ. С помощью сбежавшихся крестьянъ селъ Быстрика и Меркушевки шаръ съ трудомъ, наконецъ спустился безъ вреда для команды и доставленъ въ эллингъ для исправленія поврежденій”.

Цікаво, що дирижаблем користувалися не лише військові. Місцеві фотографи також скористалися можливістю побачити Бердичів з висоти пташиного польоту та зробити декілька фотознімків. Ці знімки згодом увійшли до серії листівок із видами міста, які розповсюджувались у місцевих (і не лише) крамницях.

У ході Першої світової війни дирижабль «Гриф» бойових завдань не виконував, він використовувався для тренування екіпажів 3-ї та 4-ї повітроплавальних рот російської армії. Навесні 1915 року дирижабль передали у розпорядження повітроплавальної роти, яка знаходилась у місті Ліда (західна частина сучасної Білорусі), а 20 липня цього ж року до Бердичева прибув інший дирижабль – «Кондор» (Clement Bayard №5). Його розмістили в ангарі, який до цього займав «Гриф». Та перебування «Кондора» в Бердичеві було нетривалим: улітку 1915 року дирижаблям стає все важче брати участь у військових операціях. Німці розпочали використовувати проти них літаки-винищувачі з запалювальними кулями, також сильну зенітну артилерію, яка робила політ на дирижаблях надзвичайно небезпечною справою. За деякими джерелами, дирижабль «Кондор» став однією з перших жертв набираючої силу німецької авіації. Нетривала історія аеростатного повітроплавання в Бердичеві на цьому завершилась.

А що ж сталось із елінгом для дирижаблів? Він вдало пережив роки громадянської війни та повністю зберігся. Коли в СРСР у 1931 році створили комбінат «Дирижаблебуд», то його керівництву вдалося «проштовхнути» постанову уряду, якою елінг забрали у військового відомства, щоб збирати в ньому радянські дирижаблі. Його демонтували і в 1934 році перевезли до міста Долгопрудний Московської області, до центру з будівництва дирижаблів та Московський дирижаблепорт. Першим дирижаблем, зібраним у цьому елінгу, став дирижабль «СССР В-6» – найбільший тогочасний радянський дирижабль. У 1940 році дирижаблебудування в СРСР припинилось і більше ніколи відновлювалось. У роки Другої світової війни елінг передали повітроплавальному дивізіону повітряно-десантних військ, а в повоєнні роки у колишньому бердичівському елінгу перебував підрозділ конструкторського бюро ОКБ-424, яке займалось аеростатами, переважно для військових цілей. В елінгу їх збирали, проводили початкові випробування і відправляли далі в небо. Взимку 2001 року під вагою снігу провалився дах елінгу, відбулось замикання електропроводки та пожежа. Будівля, на щастя, уціліла, у 2010 році відбулась повна її реконструкція. У результаті від історичного елінгу майже нічого не залишилось, зате з’явився новий лабораторно-випробувальний корпус, який належить Долгопрудненському конструкторському бюро автоматики, де й нині конструюють аеростати. На сьогодні лише декілька десятків металевих ребер, вмонтованих у конструкцію цього корпусу, є німими свідками минулого – вони бачили й перші російські дореволюційні дирижаблі у Бердичеві, і перші радянські повітряні судна та їх пілотів.

До речі, капітан В.Л. Ніжевський, який входив до складу екіпажу дирижабля «Гриф», не полишив повітроплавання. У 1920 році курсанти петроградської повітроплавальної школи відбудували дирижабль «Астра» і 03 січня 1921 року під командуванням В.Л. Ніжевського цей дирижабль, який отримав нову назву «Красная звезда», вперше піднявся у повітря. А 09 квітня 1931 р. відбувся перший політ радянського дирижабля В-1, командиром якого також став В.Л. Ніжевський.

Поштові листівки, пов’язані з дирижаблем “Гриф”:

Джерела і література:

Василюк Г.Д. Походження назви “Бердичів” та перші поштові листівки міста. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: Косенко, 2005. — с. 61-66.

Ваховський В.С. Перші кроки повітроплавання на Житомирщині. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: Косенко, 2005. — 84-88.

Аварія управляемаго шара “Грифъ“ въ Бердичевѣ. // Журнал “Огонек”, №36, С.-Петербург, 1912 г.

List of Parseval airships: http://en.wikipedia.org/wiki/List_of_Parseval_airships#cite_note-dolgopa-0

Дирижабль “ГРИФ” (Parseval–Luftschiff PL 7). Ретроплан – Авиация и воздухоплавание до Второй мировой войны: http://retroplane.ru/encyclopaedia.html?sobi2Task=sobi2Details&sobi2Id=628

Дирижабли царской России (до 1917 г.). “Энциклопедия Долгопрудного”: http://dolgoprud.org/album/06_00.htm

Матеріали веб-сайту “Бердичева нет”: http://berdicheva.net/