Аширбеков Ахметрашит

Аширбеков Ахметрашит (нар. 1914, с. Тураєво нині Тюменський район Тюменської області – пом. 28 січня 1944, Бердичів Житомирської обл.) – рядовий, Герой Радянського Союзу.

Аширбеков Ахметрашит (Ахмедрашид) народився в 1914 році в селі Тураєво Тобольської губернії (нині Тюменський район Тюменської області) в татарській родині Курбана і Маріки Юмашевих. У голодний 1922 рік Курбан помер, залишивши сиротами шестеро власних дітей. Удові важко було виховувати дітей, тому Ахмедрашита вона віддала на виховання до родини молодшої сестри Курбана – Хасіми Аширбекової та її чоловіка Ахмед-Валі. Власних дітей у них не було. У цій родині Ахметрашит виховувався з дев’яти років. Навчався спочатку в Тураєвській трирічній школі першого ступеня, згодом в Ємбаєвській п’ятирічці, після закінчення якої пішов працювати в колгосп “Урал” (Тураєво). Був трактористом, а згодом комірником. Досягнувши зрілого віку, одружився на піонервожатій школи Майкамал. У них з’явились діти – син Рішад і дочка Нурдіда.

Коли настав час йти на військову службу, у військкоматі він записався як Аширбеков Ахмед-Рашид. Насправді згідно мусульманських канонів ім’я чоловіка складається з двох нерозділених імен. Відповідно, правильним буде Ахметрашит (Ахмедрашид).

По закінченні військової служби Ахметрашит продовжив працю у місцевому колгоспі.

З початком німецько-радянської війни Ахметрашит Аширбеков 19 липня 1941 року був призваний до лав Червоної Армії, у діючій армії з серпня 1942 року. Проходив службу рядовим, лінійним наглядачем 737-ї окремої кабельно-жердинної роти 3-ї гвардійської танкової армії. Воював на Західному, Воронезькому, Південно-Західному, Брянському, Центральному і 1-му Українському фронтах.

24 вересня 1943 року на Лівобережній Україні йшли запеклі бої на Букринському плацдармі. Наші війська намагались якнайшвидше звільнити столицю України – Київ. У небі гули ворожі літаки, градом сипалися у води Дніпра бомби, піднімаючи догори потужні фонтани. І раптом у розпал бою обірвався зв’язок командуючого 3-ї гвардійської танкової армії генерала П.С. Рибалко з бойовими частинами. Даремно начальник штабу армії викликав підлеглих командирів – телефон мовчав.

Рядовий Ахметрашит Аширбеков перебував у цей час на охороні лінії зв’язку, прокладеної через Дніпро від командного пункту танкової армії до штабів механізованих і танкових корпусів. Дізнавшись, що зв’язок обірвався, зв’язківець кинувся у Дніпро. Холодна вода обпекла тіло. Мокра одежа тягнула вниз, заважала плисти. В одній руці Ахметрашит Аширбеков тримав телефонний провід, іншою підгрібав під себе воду. А над Дніпром з виттям носилися ворожі літаки, свистіли снаряди. Метрів за сто п’ятдесят від берега показався другий кінець проводу.

Не випускаючи обірваний кінець, Ахметрашит Аширбеков почав пірнати. Задихаючись, він нишпорив по дну, спливав на поверхню і, вдихнувши на повні груди, знову опускався на дно. Стукало в голові, до болю стискало груди. Але одна думка не покидала відважного солдата: “Зв’язок! Зв’язок! Без нього немає управління!”. Скільки часу минуло, поки вдалося знайти інший кінець проводу, він не міг визначити. Але ж треба було ще скріпити обидва кінці, оголений дріт обмотати ізоляційною стрічкою, закріпити кабель на дні Дніпра. І ось зв’язок відновлено.

Пройшов деякий час і провід знову обірвало. На цей раз вже на середині річки. Знову Ахметрашит Аширбеков кидається в Дніпро, назустріч вибухам, і робить неймовірне – зв’язок знову діє. Вже через двадцять хвилин командувач армією розмовляв по телефону зі своїми генералами, відмічаючи на карті населені пункти, звільнені гвардійцями.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1943 року за мужність і відвагу при відновленні зв’язку через Дніпро лінійному наглядачеві 737-ї окремої кабельно-жердинної роти 3-ї гвардійської танкової армії рядовому Ахметрашиту Аширбекову присвоєно звання Герой Радянського Союзу. Також Аширбеков Ахметрашит був нагороджений орденом Леніна, медаллю.

Високу нагороду Батьківщини Герой отримати не встиг. За версією, яка розповсюдилась в офіційних (наприклад, у довідниках “Золотые Звезды Полесья” (1987), “Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь” (1985)) та у періодичних виданнях (журнал “Радио”, №5 за 1982 р. та ін.), Ахметрашит Аширбекова загинув під час виконання бойового завдання. Насправді, 28 січня 1944 року Аширбеков разом з товаришем їхав на полуторці зі своєї військової частини до штабу фронту за почесною нагородою. Та на шляху слідування їх машину обстріляв німецький літак-розвідник. Трасуючими кулями буквально прошило машину. Вибухнула бочка с запасом бензину, що була прив’язана до заднього борту машини. Важкопораненому товаришу вдалося скотитися з палаючої машини на землю, а Ахметрашит був смертельно поранений. Не дожив Герой всього декілька годин до отримання високої нагороди…

Спочатку Ахметрашита Аширбекова поховали на місці, де знаходилась військова частина. У 1945 році тіло Героя перепоховали у Бердичеві на військовій ділянці міського кладовища по вулиці Пушкіна. У травні 1970 року на могилі встановили двометрову стелу з чорного граніту (ширина 50 см), на лицьовому боці якої вирізьблена зірка Героя та меморіальний напис: “Герой Советского Союза гв. рядовой Ашербеков Ахмет Рашитович, 1911-1944. От Бердичевского Исполкома городского Совета депутатов трудящихся, май 1970 г.”. У написі допущена помилка – Ахметрашит народився не 1911, а 1914 року.

У 1949 році в Тураєво на адресу Хасіми і Ахмед-Валі Аширбекових надійшов лист за підписом голови Президії Верховної Ради СРСР М.М. Шверника: “По сообщению военного командования ваш сын, красноармеец Аширбеков Ахмед-Рашид в боях за советскую Родину погиб смертью храбрых (…) За героический подвиг, совершенный вашим сыном в борьбе с немецкими захватчиками при форсировании реки Днепр, прочное закрепление плацдарма на западном берегу реки Днепр Президиум Верховного Совета СССР указом от 17 ноября 1943 года присвоил ему высшую степень отличия – звания Героя Советского Союза.

Посылаю вам грамоту Президиума Верховного Совета СССР о присвоении вашему сыну звания Героя Советского Союза для хранения как памяти о сыне – Герое, подвиг которого не забудет наш народ“.

У 1960-х роках до Бердичева на могилу Ахметрашита Аширбекова приїздив наймолодший його брат Хачіакбар та дочка Героя Нурдіда. Вони взяли з собою додому частку землі з його могили.

Нині одна з вулиць міста Бердичева носить ім’я Ахметрашита Аширбекова. Назву вулиці присвоєно на відзнаку 30-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 15 травня 1975 року рішенням виконкому №304 (до цього вулиця носила назву Нижня). У 1981 році провулку Нижньому також присвоїли назву провулку імені Аширбекова. Також ім’я Героя розміщено на пам’ятному знаку Героям Радянського Союзу, які полягли в боях за визволення Житомирщини, який встановлено у місті Житомирі на Смолянському військовому кладовищі.

Ім’я Героя носить Ємбаєвська середня школа Тюменського району, біля школи в 1970-х роках встановлено обеліск. Одна з вулиць Ємбаєва також носить ім’я Героя. На будинку, де він народився, була встановлена меморіальна дошка (будинок не зберігся).

Джерела і література:

Інтернет-проект “Герои страны”: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=2886

Матеріали віртуального музею Ємбаївської середньої загальноосвітньої школи ім. А. Аширбекова Тюменського муніципального району: http://embaevomuzey.jimdo.com/

Іващенко О.М. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: “Полісся”, 2005 р. – 176 с.

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. – Ф. 33, оп.793756, спр. З. – Арк. 251.

Державний архів Житомирської області. – Ф.2668, оп. 3, спр. 9. – Арк. 1-3; Ф.4413, оп.1, спр.1. – Арк. 1; Ф.2668, оп.2, спр.292. – Арк. 76.

Житомирський ОВК, від. 4. – Облікова картка військового поховання.

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь, т. 1. – М., 1987. – С. 95.

Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. – Київ, 1985. – С. 31-32.