Аффтар пешы ысчо!

Відгукуючись на заклик одного з відвідувачів нашого сайту, продовжимо розповідь про старі будинки Бердичева. На цей раз це буде розповідь про будинок, вже згадуваний у попередній статті. Це будинок по вулиці Бистрицькій, 22.

Як і його брат по вулиці Сергія Ковтуна, 4, будинок по вулиці Бистрицькій (це історична назва вулиці, але в радянський період її перейменували на вулицю імені Войкова[1]) належав бердичівському єврею-меценату Г. Аксману. Збудували його у 1890 році (за іншими даними – на початку 1880-х). Г. Аксман став одним із приватних благодійників, який спільно зі ще одним меценатом Давидом Магазаником виділив кошти на будівництво Загребельної бані (нині не існує). Для цього меценати звернулись до міської управи з проханням про клопотання для виділення з цією метою 3000 руб. Згодом, отримавши згоду на місцевому рівні, клопотання відправили до губернського правління (саме такою на той час була процедура).

На початку 1905 року в Росії спалахнула Перша російська революція (1905-1907), безпосереднім каталізатором революційних протестів стали події Кривавої неділі у Петербурзі (9 січня 1905 року). У відповідь на події Кривавої неділі в Бердичеві застрайкували робітники шкірзаводу Бурке та інших підприємств. У вівторок 18 січня з ранку почалась демонстрація, яку влада намагалась розігнати. Сам страйковий комітет розмістився у будинку по вулиці Бистрицькій, 22. Чи допомагав страйкарям власник будинку, невідомо. Відомо лише, що коли у 1919 році більшовики провели націоналізацію будівель, Г. Аксман полишив Бердичів та перебрався до Франції.

На початку 1920-х рр. будинок по Бистрицькій перетворили на житловий, у ньому оселилось декілька бердичівських родин. Але згодом, у відповідності до постанови Бердичівського народного суду 17-ї ділянки від 2 грудня 1924 року всіх жильців будинку виселили. Натомість у будинку розмістився Бердичівський райвиконком.

Хто тільки не займав цей будинок у повоєнний час! У 1960-х роках у будинку перебувала дирекція районної кіномережі. Згодом тут працював міський кінотеатр “Дружба”, який на початку 70-х переїхав у новозбудоване приміщення по вул. Чуднівській. Після кінотеатру будинок зайняла міська бібліотека №2, і все Загребелля ходило до бібліотеки за книжками. У 1967 році в Радянському Союзі широко відмічали ювілей – 50-річчя Великої Жовтневої революції. Місцева влада згадала про описані вище події 1905 року і з нагоди ювілею на стіні будинку по вулиці Войкова-Бистрицькій з’явилась відповідна меморіальна дошка з присвятним написом: “В этом здании в 1905 году размещался городской стачечный комитет”.

З часом дошку демонтували. За часів незалежної України в будинку розмістили амбулаторію сімейного лікаря №2, яку ввели в експлуатацію у 2005 році.

Анатолій Горобчук.

[1] Хто такий Войков, нині навряд чи хто з бердичівлян і згадає. Але радянські джерела з шанобливою повагою вказують, що був це знаменитий більшовицький революціонер, радянський політичний діяч, один із організаторів і учасник розстрілу царської родини. До Бердичева Петро Войков ніякого відношення не мав.