Home Новини Аналітична записка щодо процесу деколонізації (дерусифікації) міської топоніміки

Аналітична записка щодо процесу деколонізації (дерусифікації) міської топоніміки

7969
0
SHARE

Міському голові міста Бердичева
Орлюку Сергію Валерійовичу
13300, Житомирська область, м. Бердичів, пл. Центральна, 1

Комісії з перейменування вулиць,
провулків та площ Бердичівської міської ТГ
13300, Житомирська область, м. Бердичів, пл. Центральна, 1

 

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

щодо процесу деколонізації (дерусифікації) міської топоніміки

Шановний Сергію Валерійовичу! Цією аналітичною запискою ми, ініціативна група адміністраторів фейсбук-сторінки «Бердичівське історичне товариство», ставимо на меті проінформувати Вас щодо нашої візії процесу деколонізації (дерусифікації) в рідному місті. Оскільки заявлена проблема лежить в площині так званих студій пам’яті («memory studies») вона має багато підводних течій та каменів спотикань. Їх дуже важливо знати під час здійснення масштабних заходів з історичної політики в місті.

За інформацією місцевих ЗМІ нам стало відомо, що 22 квітня 2022 року відбулось засідання топонімічної комісії. Маємо щодо цього кілька важливих думок.

Складається враження, що ми цілком наслідуємо суто «більшовицькі» підходи у розв’язанні проблем, пов’язаних з меморіальною політикою та змінами у сфері топоніміки і наповненні ландшафтів міста новими смислами. Серед моментів, які викликають найбільше занепокоєння – хто виступає в ролі «експертів» у питаннях перейменування топонімічних об’єктів? На жаль, поняття «експертності» зазнало колосальної дискредитації та перетворилось у самозванство. Тому, в першу чергу слід максимально ретельно підійти до формування нового складу комісії з числа істориків, краєзнавців та культурологів. Ще один важливий аспект – це відмінні підходи, які виливаються в крайнощі. На практиці вони реалізуються в «рослинній топоніміці» (вулиці Вереснева, Горіхова, Рясна і т.д. – що зрештою і запропонувала, як варіант, комісія на засіданні 22 квітня) та патріархальній героїці (наприклад, вулиці «Бандери-Шухевича»). Все це крайнощі, які варто уникати.

Ми пропонуємо зважений, демократичний та зрештою концептуальний підхід.

Міський простір (його структура, легенди, міфи, ландшафт, топоніміка тощо) визначають не лише теперішнє його мешканців, а також сприйняття минулого, їхні надії на майбутнє. Символіка тут відіграє ключове значення. Мешканцям міст властиво «пам’ятати», але ця пам’ять є мінливою, штучно створеною та підживленою так званими «les lieux de memoire» – «місцями пам’яті». Останнє поняття, впроваджене французьким істориком П’єром Нора, дуже широке за своїм змістом і включає в тому числі і топонімічний символізм.

Довгий час формальним трендом міста, його символізмом, виступала мультикультурність. І це дійсно так, місто Бердичів, що засноване в часи Великого князівства Литовського на руській (українській) основі, має глибокі історичні коріння польської та єврейської етнокультур. Вони були визначальними в його історії, задавали тон міському ландшафту. На нашу думку формальний тренд повинен стати реальним. Саме мультикультурність має бути в основі міської топоніміки. Це дозволить зберегти обличчя міста як потужного історичного центру з великим потенціалом до туризму.

На практиці це реалізується в певному відсотковому балансі українських, польських та єврейських топонімів. Щодо українського – він повинен містити загальнодержавний символічний наратив, включаючи сучасну неогероїку, а також передавати місцевий колорит. Окрім того, має бути закарбована в топонімах власне сама історія міста. Наприклад: існування єврейської друкарні, друкарні при кармелітанському костелі і статусу Бердичева як центру книгодрукування може бути відображено в назві вулиці «Друкарська». А статус міста як великого банківського центру можна увіковічнити в топонімічному ландшафті назвою «Банкова». Це ж саме стосується потенційних назв «Ярмаркова», «Золота», «Магістратська» та інші.

Перейменування вулиць повинно мати збалансований характер. Найбільш вдалим підходом буде взаємозаміна (де це можливо) письменника на письменника, митця на митця і т.д. Це придасть даному процесу вигляду структурованості.

Найбільш важким, на наш погляд є питання сучасної неогероїки, особливо загиблих бердичівлян. Про це говорити важко, особливо сьогодні, але ми мусимо сказати: найперше, що ми повинні нині здійснити у даному випадку – це дочекатись завершення війни (!). Загиблих земляків багато, всі вони заслуговують на пам’ять, та однак ця пам’ять має бути виражена в іншій площині – у меморіальних дошках, пам’ятних знаках та алеях пам’яті. По-перше, це набагато змістовніше. А по-друге, називаючи вулиці міста Бердичева нашими героями, ми в короткочасній перспективі робимо вигляд «роботи» та ефект «збереження пам’яті», та проте у віддаленій перспективі – формуємо негативний ефект «кладовища». Сучасні герої повинні бути закарбовані в камені як дійсно герої (!), вони формуватимуть новий меморіальний простір міста.

Наприкінці цієї записки подаємо для розгляду варіанти назв вулиць відібраних нашою ініціативною групою, які пропонуємо розглянути на засіданні топонімічної комісії.

Орієнтовний список типових назв вулиць, які пропонуються ініціативною групою

№ п/п Назва вулиці Обґрунтування
 

Польська культурна спадщина

1. Вулиця Міхала Чайковського Міхал Чайковський – польський письменник-романіст, політичний діяч та нащадок гетьмана Івана Брюховецького. Уродженець села Гальчин (1804). Дитинство провів на Бердичівщині в родовому маєтку, навчався в приватному ліцеї Джона Воллсея в Бердичеві. Будучи представником «української школи» в польській класичній літературі став автором ряду популярних повістей на козацьку тематику (його писемна спадщина складає близько 12 томів). Намагався підняти козацьке повстання проти Російської імперії. З 1850 року перебував на службі в Османській імперії, де формував козацькі загони з якими воював проти російських військ
2. Вулиця Яна де Вітте Ян де Вітте – інженер-фортифікатор, який перебував на службі в Речі Посполитій. Свій перший великий проєкт зодчий реалізував у Бердичеві – саме він є автором- архітектором ансамблю сакральних споруд та фортифікацій Кляштору Босих Кармелітів. Ця архітектурна робота зробила ім’я Яну, що дало можливість йому працювати над іншими великими проєктами, зокрема – над спорудженням Домініканського Собору у Львові.
3. Вулиця Теодора Раковецького Теодор Раковецький – гравер та маляр, автор численних гравюр XVIII століття. Був запрошений кармелітами до Бердичева. Працював в монастирській друкарні. За власну майстерність митця було іменовано королівським дворянином і коронним графіком
4. Вулиця Радзивіллів Радзивілли – старовинний шляхетський рід, який у з кінця XVIII століття володів містом Бердичевом

Єврейська культурна спадщина

1. Вулиця Мохера Сфаріма Менделе Мохер Сфарім – єврейський письменник, засновник нової єврейської класичної літератури на мовах ідиш та івриті. Протягом 1858-1869 років мешкав та працював у Бердичеві. У місті заснував громадську бібліотеку, а також товариство дешевого кредиту «Масис ел дал»
2. Вулиця Давида Шеренціса Давид Шеренціс – лікар, меценат, підприємець-забудовник, уродженець Бердичева. Завдяки його діяльності місто Бердичів наповнилось багатьма архітектурними спорудами, зокрема приміщення міського театру.
3. Вулиця Матвія Гарцмана Матвій Гарцман – поет єврейського походження, уродженець Бердичева.
4. Вулиця Петра Криворуцького Петро Криворуцький – скульптор єврейського походження, уродженець Бердичева. Автор багатьох скульптурних робіт.

Українська культурна спадщина

Загальнодержавна українська культурна спадщина

1. Вулиця Героїв артилеристів На честь та в пам’ять про загиблих військовослужбовців 26 артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.
2. Вулиця Героїв спецпризначенців На честь та в пам’ять про загиблих героїв 142-го Центру Сил Спеціальних операцій.
3. Вулиця Героїв автомобільних військ На честь та в пам’ять про загиблих військових 226-го окремого автомобільного батальйону.
4. Вулиця Захисників Маріуполя В пам’ять про захисників міста Маріуполя.

Місцева українська культурна спадщина

1. Вулиця Петра Болбочана Петро Болбочан – український військовий діяч. Офіцер армії УНР. Очолив звільнення Бердичева від більшовицьких військ в лютому 1918 року
2. Вулиця Михайла Бедя Михайло Бедь – видатний бердичівський краєзнавець. Автор численних розвідок на тему історії Бердичівського краю
3. Вулиця Теодосія Мовчанівського Теодосій Мовчанівський – видатний український археолог із світовим ім’ям. З 1925 року – директор міського музею, а з 1928 року – директор Бердичівського історико-культурного заповідника. Репресований та розстріляний у 1938 році радянським окупаційним режимом.

Культурна спадщина, що відображає історію Бердичева

1. Вулиця Банкова Відображатиме статус Бердичева як великого банківського центру в ХІХ столітті.
2. Вулиця Ярмаркова Відображатиме статус Бердичева як великого центру проведення ярмарок в Україні.
3. Вулиця Золота Відображатиме статус Бердичева як великого банківського центру в ХІХ столітті.
4. Вулиця Магістратська З 1846 року Бердичеву було надано статус повітового міста і створено міську думу, словесний та сирітський суди, а також магістрат, що був частиною судової системи міста.
5. Вулиця Хмільна Відображатиме історію бердичівського пивоваріння.
6. Вулиця Друкарська Відображатиме історію міста як центру єврейського та римо-католицького друкування. Друкарня кляштору Босих Кармелітів існувала з 1758 року.
7. Вулиця Балаґульська Балаґули – міська субкультура (за прикладом батярства у Львові) на території Правобережної України в ХІХ столітті. Неформальною столицею балаґульства було місто Бердичів. Субкультура виросла з козакофільства, її джерелом був феномен «української школи» в польській романтичній поезії. Виражались: у блазнюванні, протесті у грубій та потворній формі проти аристократизму, світських звичаїв. Балагули відзначалися оригінальністю, але заразом і простотою одягу, часом і неохайністю. Вживали переважно народний український стрій з деякими змінами і доповненнями, іноді добряче забруднивши його для певного шику.

Культурна спадщина інших народів

1. Вулиця Оноре де Бальзака Видатний класик із світовим ім’ям, що має дотичне до Бердичева відношення, проте цей бренд потрібно тримати на високому рівні.
2. Вулиця Станіслава Чепа Станіслав Чеп – чеський колоніст який заснував у Бердичеві пивоварний завод.

 

Насправді, цей список можна поглиблювати до безкінечності. Вважаємо, що вулиці міста Бердичева повинні називатись такого штибу назвами.

Просимо озвучити нашу думку на черговому засіданні топонімічної комісії!

З повагою,

Ініціативна група
«Бердичівського історичного товариства»

Виконав:
Матвійчук Віталій: 068 04 69 221.

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here