Історія одного пам’ятника

Кожне століття залишило воістину свій неповторний слід в історії нашого краю. І слід цей має свої характерні риси, зумовлені суспільно-історичним розвитком якщо не країни, то хоча б соціально-побутовими особливостями життя панівного народу. Звичайно, у нашому випадку – українців з їх виробленим за попередні століття менталітетом землеробів-хліборобів. Як приклад, у XIX-у столітті в кожному українському селі обов’язково був православний храм – маленький чи великий, дерев’яний чи кам’яний. Храм, який духовно об’єднував місцеву громаду, згуртовував її навколо ідеї – релігійної.

Двадцяте століття для нас також має свій маркер. І він теж пов’язаний з ідеологічним початком. Але на цей раз кардинально іншим – у часи, коли знищували православні храми, народу підсовували їх замінник у вигляді віри у світле майбутнє. І уособленням цієї віри мали стати поміж іншого пам’ятники. Пам’ятники тим, хто символізував нову ідеологію. У нашому випадку – Леніну, Сталіну, іншим партійним діячам. От і стали з’являтись немов гриби після дощу по українським селам тисячі бюстів, пам’ятників, меморіальних дошок, які були своєрідними символами нового бога в особі комуністичної ідеології.

Все, що написано вище, мало стати легким вступом до невеличкої розповіді про цікавий, як на мене, пам’ятник, який свого часу знаходився у селі Красівка Бердичівського району. Скоріше й не пам’ятник, а така собі художня інсталяція. Але мене щось, вибачайте, «поперло»…

Ну от, продовжимо. У середині 1930-х років до нещодавно створеного у Красівці колгоспу імені Карла Маркса надійшов перший трактор. Це був «Універсал-2» («У-2»), який із 1934 року виготовляли на ленінградському заводі «Червоний Путилівець». Трактор значно полегшив роботу селян. Що цікаво, від самої появи трактора у селі на ньому працював красівчанин Василь Тимофійович Бубас. Кажуть, добре працював, мав численні грамоти та відзнаки. І старанно доглядав за своїм механічним помічником.

У червні 1941 року розпочалась війна, а вже на початку липня до Красівки підійшли німецькі війська. Василь Бубас, аби трактор не дістався загарбникам, утопив його у затопленому кар’єрі неподалік сусідніх Чехів, відомих нині під новою назвою – Дубівка.

Після звільнення Бердичівщини від ворога трактор дістали з кар’єру та відремонтували. Лише слід залишився на міцному корпусі від удару об скалу, коли машина шугнула у воду. І знову на тракторі став працювати Василь Бубас, обробляючи поля навколо Красівки, а згодом і поля Дубівки, оскільки красівчани у 1951 році об’єднались із дубівським колгоспом «Червоний партизан». Загалом, три десятиліття відпрацював Василь Тимофійович на кермом «У-2», про його сумлінну працю неодноразово згадували на шпальтах місцевих газет «Радянський Шлях» та «Шлях Соціалізму».

З часом на заміну застарілої тракторної техніки почала надходити нова, більш сучасна. І «У-2» на початку 1960-х став на прикол. Можливо, так і зник би старенький «Універсал», канувши в Лету, якби про нього не згадали районні ідеологи. У 1967 році цей трактор вирішили перетворити на пам’ятник – у пам’ять про перших механізаторів, про так званий Ленінський кооперативний план, адже вважалося, що цей красівський трактор був одним із тих ста тисяч тракторів, про які ніби мріяв Ілліч. От і встановили його у центрі села на високому постаменті. До речі, коли прийняли рішення про встановлення трактора на п’єдестал, Василь Бубас відремонтував його і трактор встановили цілком справним та готовим до роботи.

Майже два десятиліття знаходився «Універсал-2» на постаменті. Про трактор та його бравого водія-механізатора неодноразово писали у місцевій газеті, згадували на урочистих заходах, діти покладали до постаменту квіти.

У середині 80-х у сусідньому з Красівкою селі Білопілля, що на Козятинщині, вирішили заснувати власний музей. Місцеві жителі задумали розповісти нащадкам про неоціненне багатство, яке дає всім життя – Хліб. У центрі села зберігся вітряк, який і став головним експонатом музею. А для розповіді про те, як вирощували хліб у всі часи, вирішили зібрати колекцію сільськогосподарського реманенту – коси, серпи, ціпи, граблі та інше. Цій колекції не вистачало лише одного – справжнього трактора періоду колективізації. От і згадали у Білопіллі про красівський «Універсал». Трактор зняли з п’єдесталу та перевезли до білопільського музею. За чутками, обміняли цей трактор на скирту сіна…

Створений у 1986 році музей, що знаходиться на вулиці Бердичівській, нині відомий як Народний музей Хліба. А на подвір’ї музею під відкритим небом стоїть і наш історичний трактор – «У-2» з Красівки.

Анатолій ГОРОБЧУК.