Додому Історія Історія міськрайонної газети “Земля Бердичівська” (“Радянський шлях”)

Історія міськрайонної газети “Земля Бердичівська” (“Радянський шлях”)

261
0
ПОДІЛИТИСЬ

Першою відомою на сьогодні газетою, яка виходила на теренах Бердичева, стала газета “Луч и телеграфъ” – вона видавалась із 1858 по 1882 рік. У 1887 році побачила світ ще одна газета – “Вести Бердичева”, що мала додаток під назвою “Заметки”.

Оскільки відносна доля єврейського населення у Бердичеві наприкінці XIX ст. досягла свого максимуму (80% від загальної кількості проживаючих), цілком закономірним став той факт, що у Бердичеві з’являються газети, які виходять на мові їдиш, а саме: 1888 р. – “Найер телеграф” (видавець П. Айзикович); 1892 р. – “Ди библиотек” (видавець Ш. Гуревич); 1896 р. – “Бердичевер илюстрация”; 1898 р. – “Найес Орун Эрец-Исроэл” (видавець І. Фількельштейн); 1908 р. – сатиричний зошит “Дер Котер” (редактор Яношельський); 1910 р. – щоденна газета “Фолкештиме” (Л. Фріс, А. Кін). Спробу створити власну газету зробив навіть відомий місцевий лікар та меценат Оазіс Григорович Шперлінг (до речі, вже у радянський період – персональний пенсіонер місцевого значення). Перший примірник газети Оазіса Шперлінга під назвою “Бердичевский летучий листок” з’явився у 1893 році, у цьому лікарю допомагав його товариш I.I. Острожинський. Проте на той час дозвіл на випуск будь-якої газети слід було отримувати у Києві (оскільки Бердичів входив до складу Київської губернії), але звідти Оазісу Шперлінгу надійшла відмова.

В архівних фондах Російської державної наукової бібліотеки у Москві та Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського Національної Академії наук України у Києві зберігаються примірники газет, що виходили у Бердичеві російською мовою у 1912 році: “Голос правды”, “Голос народа”. Також у перші два десятиліття XX ст. в Бердичеві виходили дві міські газети: “Южный вестник” – щоденна газета, яку у 1914 році перейменували на “Южный голос”, та газета “Южная молва” (редактором газети у 1912 році був Є.І. Шатан, у 1913 році – I.Х. Аблов).

Перша світова війна та Жовтнева революція 1917 року докорінно змінили хід розвитку суспільства. У бердичівському архіві зберігаються декілька примірників політичної, наукової, літературної, суспільної та комерційної газети “Утренняя газета” (“Последние новости”), яка видавалась у Києві, проте з 1918 року розповсюджувалася в Бердичеві і яка розповідала про хід революційних подій. До 1917 року у місті видавалася газета “Голос фронта”, де розміщувалися новини з фронту. 24 листопада 1917 року Військовий революційний комітет Південно-Західного фронту прийняв рішення замість газети “Голос фронта” видавати газету “Известия Военно-революционного комитета Юго-Западного фронта”, перший номер якої вийшов 28 листопада 1917 року. Ця газета стала провідником більшовицької політики у військах фронту. У 1918 році інформаційне бюро при головнокомандуючому Південно-Західним районом Республіканського війська УНР видавало в місті газету “Воля”; а інформаційне бюро при Бердичівській залозі у тому ж році – газету “Життя і воля”, які, цілком закономірно, видавались українською.

* * *

Із наявних документів, що зберігаються в архіві міста Бердичева, видно, що революційну пресу в місті започаткував виконавчий комітет ради робітничих депутатів (рос. – Исполнительный комитет Совета рабочих депутатов) і називалась ця газета “Известия”. Редакція газети розмістилась у будинку за адресою вул. Нікольська, 14 (нині вул. Шевченка, 14, будинок належав відомому у місті лікарю та меценату Давиду Мойсейовичу Шеренцісу), а контора – по вул. Свердлова, 16 (нині вулиця Вінницька). Перший номер цієї газети вийшов 12 квітня 1919 року. Саме цей день і вважається днем народження газети “Земля Бердичівська”, що тривалий час виходила під назвою “Радянський шлях”.

Організатором створення і першим редактором цієї газети став Арнольд Борисович Кадішев (1895-1968) – очільник підпільного міського ревкому і Бердичівської ради робітничих депутатів, а після повалення влади Директорії УНР у місті став командиром загону у складі 1-ї Української радянської дивізії (згодом військовий історик, доктор історичних наук). Вже 4 травня того ж року у приміщенні редакції газети “Известия” відбувся профспілковий збір журналістів, які вирішували нагальні проблеми та виробили план роботи на найближчий час. До речі, у цьому будинку, який належав лікарю Давиду Мойсейовичу Шеренцісу, знаходилися також і відділ друку та пропаганди при виконкомі.

Аналізуючи вміст газети за 1919 рік слід зазначити, що жодна стаття в ній не друкувалась українською мовою. З 1919 року та по кінець 1920 року газеті “Известия” довелось двічі призупиняти свій вихід: через окупацію міста білополяками у квітні-червні 1920 року та загрозою окупації у жовтні того ж 1920 року. Коли 8 червня 1920 року Бердичевом оволоділа Червона Армія, Бердичівський ревком відновив випуск газети, але вже під назвою “Известия-Вісти” (у 1921 році – “Вісти”), перший номер якої з’явився 16 червня. Газета почала друкувати матеріали на двох мовах – російській та українській, перейшла на самофінансування та проіснувала у такому вигляді до 1 лютого 1922 року (в цей час газета виходить із позначкою “2-й рік видання“). Редагувала газету редакційна колегія, а видавав Бердичівський Революційний комітет.

Вимоги до створення газети у ті часи мали свою специфіку. Ось як, наприклад, диктувалися вони у першому радянському посібнику з журналістики видання 1919 року: “Газета — це кур’єрський потяг на всіх парах: усякий погано закріплений гвинтик може призвести до аварії”. Враховуючи вимоги засновників газети, до керівництва редакцією долучались відповідальні, перевірені часом працівники, до того ж вони повинні бути членами ВКП(б)У.

3 1 лютого 1922 року газета, як “еженедельный орган Бердичевского Уездисполкома и Укома К.П.(б)У”, виходить під назвою “Голос труда” (з позначкою “1-й год издания”). Редакція знаходилась на вулиці Карла Лібкнехта, 24, у приміщенні колишнього готелю “Бристоль”. У періодиці вже порушується тематика, що розповідає про культурне життя, вісті “По Советской Федерации”, “За границей”. На сторінках газети мало реклами, оголошень, усі статті носять суто політичний характер. Уперше вказано прізвище редактора газети – С. Логвинський. 3 15 липня того ж року газету знову редагує редакційна колегія, а з січня 1923 року – редактор Л. Розен. Статті українською мовою друкуються вкрай рідко, проте новини із зарубіжжя висвітлюються досить широко.

З 7 вересня 1923 року газета “Голос труда” вже має назву “Голос праці”. Редакція знаходиться у будинку по вул. Карла Лібкнехта, 19; контора ж знаходилася у будинку по вул. Карла Лібкнехта, 25. Ціна передплати на газету становила 25 руб. на рік. Ця газета, як щоденний орган Бердичівського Окрвиконкому радянських робітничо-селянських червоноармійських депутатів і окркому КП(б)У, у жовтні-грудні 1923 року видавалась як двомовна: перша сторінка відведена для друкування українською мовою, а друга – російською. Проте, вже у газеті №233 від 7 жовтня 1923 р. вміщено статтю “До реорганізації нашої газети”, де вказано, що вона “…прибиратиме обличчя селянської газети”, бо друкування “на рідній селянинові мові зручніше за виїмом – деяких відділів (хроніка, робітниче і професійне життя міста)”.

Газета – “ежедневная, политическая, экономическая и художественно-литературная” – набула цивілізованого вигляду: у замітках почали з’являтися підписи дописувачів, спочатку скорочено (криптонімами: В. Н-ський. Р.-сякий); пізніше, очевидно, прізвищами, ніби псевдонімами типу: Добовик, Залікович; пізніше: Я. Островський, П. Клименчук, тощо. Вказується, що газету редагує Р. Кузьма, видавець – Окрвиконком.

У 1924-1925 рр. газету “Голос праці” редагує Бергавинів, у ній було “Еженедельное приложение — “Рабочее эхо”, що друкувалось російською мовою з останньою сторінкою на ідиш (для єврейської частини населення Бердичева), про що повідомляється у номері від 18 травня. Також виходили такі додатки до вказаних газет: у 1921 році – “Страничка молодежи”, “Молодой рабочий” (як орган Бердичівського повітового комітету КОМУ), у 1922 році – “Рабочая жизнь”, “Страничка призывника”, у 1923 році – “Правда молодежи”, “Сторінка жінки робітниці й селянки”, “Страничка ликбеза”, “Шляхи нового господарства”. У 1925 році газету “Голос праці” редагував Заячківський.

Газета “Радянський шлях” від 18 листопада 1925 року.

21 червня 1925 року міська газета “Голос праці” змінила назву на нову – “Радянський шлях”, яку буде носити наступні 67 років (хронологія виходу газет у 1919-2013 рр. представлена у Додатку 1). За симпатії читача, тобто за наклад видання, потрібно воювати, оскільки у цей час у Бердичеві виходять й інші газети: “Дер кустар”, “Дер емес”, багатотиражна газета фабрики “Побєда” “Дер шлягер”, “Дер Арбетер” (“Робітник”, періодичність 10 номерів у місяць). У 1001-му номері газети писалося: “Сьогодні трудящі Бердичівщини вперше читають “Радянський шлях”. На першій полосі видрукувано заклик: “Даєш 5 тисяч “Радянського шляху!”. Також поряд із новинами життя Бердичівщини у цьому номері можна побачити рекламу сортів пива “Пльзенське”, “Березневе”, “Мюнхенське столове”, “Чеський лежок” та “Баварське”, які випускав бердичівський пивоварний завод.

У газеті “Радянський шлях” за 1925 рік привертає увагу реклама, що проводилась напередодні передплатної кампанії. Тут читаємо (мовою оригіналу, зі збереженням стилю): “Передплачуйте газету “Радянський шлях”, адже вона:

– дає широку, останню інформацію од РАТАУ і ТАРС;

– короткими зрозумілими оглядами знайомить передплатників з внутрішнім і міжнародним становищем Радянського Союзу;

– широко освітлює робітниче та селянське життя Бердичівщини;

– веде боротьбу зі зловживанням й темрявою на селах і заводах;

– агрономічними порадами допомагає селянам поліпшити своє господарство;

– допомагає робітникам виявити хиби у виробництві й тим збільшити виробність;

– широко освітлює справи кооперації, освіти, охорони здоров’я то що;

– порадник, найбільший помішник і товариш кожного селянина – активіста, робітника, кооператора, вчителя, колективіста, радянського інтелігента”.

На цей час Бердичів вже був центром Бердичівського округу, до якого входило 12 районів, населення округу складало 728 тис. осіб, які мешкали у 1175 населених пунктах. Серед них лише одне місто — Бердичів. Більш чи менш значні події знаходять відображення на газетних шпальтах: відкриття шкіл, зокрема й національних, школи-лікнепу, профшколи, механічного технікуму, відділу освіти, міського драмтеатру (фактично працював і до революції 1917 року), відкриття клубу й стадіону заводу “Прогрес”, педагогічного технікуму й інституту соціального виховання (в майбутньому педагогічного інституту). Так, у колишньому кляшторі-фортеці Босих кармелітів на хвилі масового атеїзму 1925 року створили соціально-історичний музей, першим завідувачем якого став Тодос Миколайович Мовчанівський — відомий археолог, автор книжки про Бердичівський історико-культурний заповідник, що вийшла 1931 року у харківському видавництві “Пролетар”. Пам’ять про діяча культурного фронту зберігають його просвітницькі публікації на сторінках “Радянського шляху”.

Хто тільки не побував у Бердичеві! Особливо щастило воєначальникам та партійно-державним діячам: Щорс і Котовський, Ворошилов і Якір, Фрунзе, Калінін, Петровський. У 1938 році Олександр Довженко приїхав до Бердичева, щоб наснажитися для майбутніх зйомок кінофільму “Щорс”. Замітка про цю подію з’являється на сторінках газети. Газета також присвячувала матеріали В. Маяковському, М. Рильському, Остапові Вишні, Олесеві Гончару, Дмитру Павличку, що приїздили до Бердичева

З 1927 року редактором газети “Радянський шлях” став Ш.І. Марк, у 1933 році – Л. Новіцький, у 1937 році – П. Прус, з 1938 року – П. Ковбасюк. З 1937 року редакція знаходиться у будинку по вул. Шевченка, 14.

З 1934 року газета “Радянський шлях” виходить щоденно на чотирьох сторінках шість разів на тиждень (із перервою у неділю). Провідна тема газети – розгортання соціалістичного змагання за дострокове виконання завдань п’ятирічки. Багато уваги надавалось вихованню молоді, освітянським проблемам. У наступні роки, як провідник політики влади, міська газета друкує багато матеріалів пропагандистського характеру. Більш того, часто радикальні зміни у житті багатьох жителів міста та району розпочинались саме з появи критичних матеріалів на сторінках місцевої газети. Як приклад, ще у червні 1933 року зі статті редактора “Радянського шляху” Л. Новіцького “Більше пильності в боротьбі з ухилами від генеральної лінії партії” у місті розпочинається чистка рядів ВКП(б), якій судилося невдовзі перерости у хвилю кривавих репресій. У наступні сумнозвісні 1937-1938 рр. на шпальтах газети з’являються заклики до пильності, друкуються гнівні листи громадян, які таврували “ворогів народу”. З прийняття Конституції СРСР 1937 року в газеті друкуються пропагандистські статті, в яких стверджується, що нова Конституція викликала в населення Бердичева “величезне трудове й політичне піднесення“.

Так само патріотично відгукується газета і на події вересня 1939 року з приводу т. зв. визвольного походу Червоної Армії до Західних областей України та Білорусії, радянсько-фінську війну 1939-1940 рр. Як приклад, 1 травня 1940 року на шпальтах газети з’явилась стаття про уродженця села Дмитрівка (нині входить до складу селища Гришківці), учасника радянсько-фінської війни, одного з перших Героїв Радянського Союзу Бердичівщини Петра Устиновича Перегуду. У ній описується біографія Героя та подвиг, який здійснив Петро Перегуда.

З початком німецько-радянської війни “Радянський шлях” друкував пропагандистські статті, які повинні надихати жителів Бердичівщини на боротьбу з ворогом. Але з наближенням німецьких військ до Бердичева розпочалась евакуація з міста сімей відповідальних працівників, у першу чергу міського комітету ВКП(б) і міськвиконкому, а також народного суду, радіокомітету. 1 липня евакуюється і редакції газети “Радянський шлях”.

Під час німецької окупації міста – з липня 1941 року по січень 1944 року – газета не виходила. Але в місті газета видавалась – у період окупації починаючи з 19 серпня 1941 року та по кінець 1943 року виходив часопис “Нова Доба” (видавництво ім. Б. Хмельницького по вул. Білопільська, 35). Тираж газети — 11 тисяч екземплярів, періодичність — 2 рази на тиждень, окрім цього додаток 1 раз на тиждень). Редактором газети став В.Т. Семенюк, який у довоєнний час вчителював в одній із шкіл Бердичева та навчався у Житомирському педінституті. Певний час він був також особистим секретарем депутата Верховної Ради СРСР. До редакції “Нової Доби” увійшли й колишні працівники “Радянського шляху” – коректори Євген Ярмолюк, Іван Ярмолюк та інші.

Майже у кожному номері часопису “Нова Доба” з метою знівелювати вплив більшовицької ідеології та привернути на свою сторону населення міста публікувались добільшовицька література або статті та витяги книг, заборонені більшовиками, зокрема друкується проза Уласа Самчука, історичні розвідки про Івана Мазепу і т.п. З цією ж метою використовуються і трагічні сторінки історії українського народу, а саме: колективізація, голодомор 1932-1933 pp., масові репресії 1937-1938 рр.

З визволенням Бердичева від німецьких загарбників редакція газети “Радянський шлях” займає те ж приміщення, що і в 30-х роках (вул. Карла Лібкнехта, 35), і мусить практично “з нуля” відновлювати свою роботу. 22 січня 1944 року виходить перший номер газети, який присвячений 20-й річниці з дня смерті В.І. Леніна та трудовим героїчним будням бердичівлян. Газета виходить на поганому папері, з використанням техніки друкарень військових газет, у двополосному варіанті. Бракувало всього, а найбільше – журналістських кадрів, частина з яких загинула на фронтах, решта продовжувала воювати у діючий армії. У 1944 році “Радянський шлях” виходила двічі на тиждень на двох сторінках, у 1946 році – вже тричі на тиждень тиражем 3000 примірників, а з серпня 1952 р. – з такою ж періодичністю, але вже на чотирьох сторінках формату А3. Редактором газети з 1944 року по 1947 рік був Михайло Микитович Панчук, з 1947 року – С. Мацкевич. Літературним редактором, відповідальним секретарем газети з 1945 по 1971 рік (з перервами) працював Герш Гідалійович Борко. З кінця 1940-х років наклад газети друкувався у міській друкарні Житомирського облуправління по пресі, яка знаходилась у приміщенні по вулиці Карла Лібкнехта, 19/10 (будинок зберігся, нині тут знаходиться ресторан “Чікаго”).

Перші роки після закінчення німецько-радянської війни партійні органи, які фактично керували редакційною політикою, вимагали від журналістів показувати хід відновлення господарства, передовий досвід на підприємствах, колгоспах і артілях Бердичівщини. У пересічних номерах газети тих часів при зображенні реальних подій незмінно присутнє прикрашення, лакування дійсності, виставляння реального життя не таким, яким воно було насправді, а таким, яким його хотіли бачити з партійних кабінетів. Багатьом публікаціям, навіть талановито й правдиво написаним, було притаманне “лакування”, як і всій партійній пресі тих часів. Це називалося: “Показать людям, как нужно работать”. Натомість зображення життя таким, яким воно є, не було ідеологічно прийнятним: партійні органи та редактори знаходили у цьому непотрібний натуралізм, соціальний песимізм. А вони, за партійною догмою того часу, були чужі радянському народові. Так, на зміну хай і заангажованій, але більше правдивій пресі років громадянської війни прийшло за подібних післявоєнних часів більш цинічне підфарбовування життя.

Інколи доходило до смішного (якби не сумні наслідки). Так, у 1944 році конфіскували весь наклад газети від 7 листопада з-за виявленої помилки: у статті “Вручення ордену “Перемога” маршалу Радянського Союзу” було помилково надруковано фразу “Нагородженому за надзвичайні заслуги в організації Червоної армії, що призвело до значної поразки німецької армії і коротким змінам стану на фронті” замість необхідної корінним змінам стану на фронті”.

Сторінки “Радянського шляху” рясніли звітами про проведену роботу, виробничі плани. З номера у номер друкувались рішення партійних органів, постанови уряду. Значне місце на сторінках газети виділялось для інформації РАТАУ (Радіотелеграфне агентство України, нині – Українське національне інформаційне агентство УКРІНФОРМ).

У 1955 році редакція газети знову переїхала у двоповерховий будинок №14 по вулиці Шевченка.

На початку 1960-х років в СРСР розпочалось реформування економічних відносин у народному господарстві. У березні 1962 року проведена перебудова управління сільським господарством – створено виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об’єднували декілька районів. Бердичівське виробниче колгоспно-радгоспне управління – одне з найбільших у Житомирській області. До нього входили Бердичівський, Чуднівський, Любарський райони, в яких налічувалось 73 колгоспи і 7 радгоспів; 193 тис. гектарів сільгоспугідь та ораної землі – 164 тис. га (очолював Бердичівське виробниче колгоспно-радгоспне управління Є.Л. Дорошенко). Ці адміністративно-територіальні зміни торкнулись і газети “Радянський шлях”: 12 квітня 1962 року виходить останній номер газети, вона припиняє свій вихід. У Бердичеві з 17 квітня виходить нова міжрайонна газета під назвою “Зоря комунізму” – газета Житомирського обкому КП України та облвиконкому по Бердичівському територіальному виробничому колгоспно-радгоспному управлінню. Виходить газета чотири рази на тиждень. Нове видання створює той же колектив журналістів “Радянського шляху” під керівництвом редактора Луки Давидовича Дзюби (також цю газету деякий час редагував Володимир Гаврилович Жук, що до цього працював журналістом обласної газети “Радянська Житомирщина”). До роботи у “Зорі комунізму” залучили і журналістів із районних газет Чуднова (“Прапор комунізму”) та Любара (“Колгоспне життя”) – видань, які, як і “Радянський шлях”, також призупинили свій вихід.

На сторінках газети “Зоря комунізму” вміщується інформація про життя міста та села, про можливості колгоспного та радгоспного виробництв, про нові можливості промислових підприємств, що знаходяться на території управління. Провідне місце займає і “пропаганда принципів морального кодексу будівника комунізму”. Проте, поряд із цим газета критикує вади та недоліки, що гальмували “радісний рух до світлого майбутнього – комунізму”. Тираж “Зорі комунізму” становив 15500 екземплярів, але на протязі одного року поступово зменшився до 9427 екземплярів.

Пауза з виданням “Радянського шляху” стала нетривалою – вже 5 червня того ж 1962 року газета відновила свій вихід і друкується паралельно з “Зорею комунізму”. Журналісти працюють, так би мовити, на два фронти – забезпечують ритмічний вихід обох періодичних видань впродовж тривалого часу (хронологія виходу газет “Радянський шлях” та “Зоря комунізму” у період з 1962 по 1965 рр. представлена у Додатку 2).

Але така ситуація не могла тривати довго: 9 березня 1963 року виходить останній номер газети “Зоря комунізму” (вона припинила своє існування), а 12 березня взамін неї знову виходить міська газета “Радянський шлях” (з січня 1963 року призупинила свій вихід), з нумерацією попередньої газети та написом “Рік видання 2-й”. Так тривало впродовж 1963-1964 рр., і лише 15 січня 1965 року на шпальтах “Радянського шляху” відновилась попередня нумерація газети і з’явився напис “Рік видання 46-й”. Виходить газета чотири рази на тиждень на чотирьох сторінках. З 19 січня 1965 року “Радянський шлях” став органом Бердичівського міськкому КП України, райкому КП України, міської та районної Рад депутатів трудящих. У цей період газета широко розповсюджує “патріотичні починання трудящих Бердичева та району, надає дієву допомогу партійним організаціям у вирішенні завдань господарського і культурного будівництва”. У газеті підіймають питання підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, зміцнення економіки колгоспів, підвищення добробуту трудівників міста та села.

Приміщення по вулиці Шевченка, 14, яке обіймала редакція на цей час, стало затісним. Тому у 1969 році колектив редакції полишив його та переїхав у нове та більш просторе – по вулиці Леніна, 117, на першому поверсі п’ятиповерхівки. Ще одним плюсом переїзду стало те, що поруч по вулиці Котляревського у щойно збудованому приміщенні розташувалась поліграфічна друкоофсетна фабрика “Зоря” (нині КП “Поліграфічна фабрика”), яка займалась друком накладу міськрайонної газети.

Того ж 1969 року газета відзначила свій піввіковий ювілей. 14 червня з цієї нагоди в міському Будинку культури проходять урочисті збори. Під час цих зборів колективу газети від імені Президії Верховної Ради УРСР секретар обласного комітету КП України О.С. Чорнобривцева вручила нагороду – Почесну Грамоту (ще 3 червня на першій сторінці газети з’явився напис – “Газета нагороджена Грамотою Президії Верховної Ради УРСР”). З доповіддю “Півстоліття беззавітного служіння справі партії” виступив редактор газети Лука Дзюба. Зі словами привітань від імені міськкому, міськвиконкому, райкому і райвиконкому виступили секретарі МК КП України Тамара Горлінська та РК КП України – Петро Яцюк. Слова побажань висловили й колеги по перу – редактори обласних газет “Радянська Житомирщина” і “Комсомольська зірка”. Закінчилися збори виступом колективів художньої самодіяльності.

Впродовж наступних двох десятиліть на сторінках газети з номера у номер фотокореспонденти Г. Мілінєвський, І. Святун, С. Лоєнко, В. Федоренко, В. Солодкий, В. Коржук та інші зображали трудівників у романтичному пориві: електрозварювальника — з напівопущеною захисною маскою, токаря — за верстатом, селянина — у рославих житах, шеф-кухаря чи продавця — у білосніжному ковпаку. Прикрашали газетні полоси й репортажні кадри зі шкільних урочистостей, з мітингів біля Вічного вогню. Бердичівляни досі пам’ятають, як у вітринах фотоательє слідами проведених маніфестацій, спортивних марш-парадів блискавично виставлялися панорамні роботи все тих же усюдисущих кореспондентів. А поряд, біля пам’ятника Тарасу Шевченку на спеціальних стендах з’являлись свіжі номери газети, тут її могли прочитати будь-хто, не витрачаючи грошей (хоча й коштувала газета цілком символічну плату – всього 2 копійки). Примітно, що у розмірених святах і буднях — нехай це були часи тоталітарні, як прийнято нині говорити, — газета все ж вишукувала неповторне, зосереджуючись здебільшого не на сенсаціях, а на звичайній, здавалося б, людині. Майже всі святкові номери “Радянського шляху” оформлював художник, директор міської художньої школи Микола Яцюк. Також на літературних сторінках газети побачили світ твори відомих земляків: Павла Шпити, Михайла Степанюка, Зої Милашевської, Михайла Пасічника, Оксани Горкуші та інших.

Поступово на сторінках газети починають з’являтись статті краєзнавчого характеру. Ще 1945 року позаштатним кореспондентом газети став Володимир Йосипович Ружицький – лаборант фізичного кабінету школи №6. Але захопленням якого було дослідження історії та археології Бердичівського краю. Понад півстоліття перо Володимира Ружицького сумлінно вело літопис рідного краю. Його замітки та статті (у тому числі під псевдонімами В. Владимиров, В. Володимиров, М. Рожиченко) стали цінним матеріалом для дослідників історії рідного краю. 26 січня 1980 року у міськрайонній газеті “Радянський шлях” вперше з’явилась рубрика “Чи знаєте ви, що…”. У цій рубриці описано сім цікавих фактів із історії Бердичева, починаючи від першої писемної згадки та до сьогодення. З цього ж часу в газеті друкують свої дослідження і краєзнавчі розвідки Фелікс Броніславович Пашківський, замітки та статті на виробничі теми Юрій Михайлович Лукуц (який загалом написав понад 200 матеріалів). Також газета започаткувала школу юнкорів: школярі під пильним оком досвідчених журналістів пишуть замітки, матеріали, які з’являються у відповідних тематичних розділах газети. Наприкінці 1980-х років у Палаці культури і техніки виробничого об’єднання “Прогрес” (нині це міський Палац культури ім. О.А. Шабельника) діяла школа юного фотокореспондента. Навчання у цій школі вів громадський кореспондент “Радянського шляху” Роман Юзикович Вальсон.

У 1983 році головний редактор газети Лука Дзюба вийшов на заслужений відпочинок. У вересні посаду редактора запропонували Петру Сидоровичу Яцюку, який працював до цього другим секретарем Бердичівського райкому партії – очолював його ідеологічну ланку і, власне, був куратором газети. Нова робота головним редактором захопила Петра Сидоровича повністю. Він, ще донедавна партійний функціонер, відкрив для себе, що роками засвоєна ідеологічна риторика часто не досягала нехай і зацензурованого рівня журналістського слова. Петро Яцюк згуртовує колектив газети, який на той час складають досвідчені журналісти Петро Собчик, Римма Воєвуцька, Володимир Космач, Лілія Широких, фотожурналіст Віктор Коржук. Також запросив до роботи у редакції нових журналістів: у цей час до газети прийшов Леонід Козінчук – молодий на той час літератор та робітничий кореспондент. Ще до роботи в редакції він активно співпрацював із нею, писав замітки з життя підприємства, на якому працював, друкував власні вірші. Тим же шляхом йде і Анатолій Кондратюк – спочатку в газеті з’являються його вірші та статті, а з 1985 року він стає штатним журналістом газети. З цього ж року в редакції працює поет Михайло Пасічник, і саме у “Радянському шляху” позаштатним кореспондентом розпочав свою журналістську діяльність відомий нині бердичівський журналіст та політичний діяч Юрій Сокальський.

Через декілька років настають часи Перебудови з її плюралізмом думок і гласністю. Петро Яцюк остаточно відходить від викривленого комуністичною ідеологією погляду на життя і починає навертати міськрайонну газету на новий шлях. До того ж, у творчому редакційному колективі були журналісти, які одразу відреагували та підтримали зміни. Особливо Петро Собчик і Володимир Космач, чиї гострі, історично правдиві публікації почали по-справжньому навертати читача до газети. У газеті з’явилась серія статей Петра Собчика, об’єднана рубрикою “Біль пам’яті”, про голодомори та репресії в Україні у часи т. зв. сталінізму. Редакція активно долучилась до пошуку місцевих поховань жертв НКВС і незабаром у Бердичеві, на околиці старого єврейського кладовища, виявлено ще одну братську могилу (згодом тут встановили пам’ятний знак). Активно включилася газета й у відродження української мови, культури, національних традицій і свят, у повернення народові його історичної пам’яті. З газетою активно співпрацюють і позаштатні кореспонденти: Микола Астраханцев, Юрій Лукуц та інші.

І всі ці новації у міськрайонці відбувалися з ініціативи редактора й натхненного ним творчого колективу. Але не лише цим опікувався Петро Яцюк – за його керівництва у квітні 1989 року – на свій 70-и річний ювілей – редакція газети полишила приміщення по вулиці Леніна, 117, та переїхала у нове спеціально збудоване приміщення у дев’ятиповерховому будинку по вулиці Карла Маркса, 22 (нині будинок №20 по вулиці Михайла Грушевського), в якому знаходиться й нині. Тут у просторих кабінетах розмістились усі відділи, фотолабораторія, власний прес-центр. Саме у цьому прес-центрі 22 березня 1990 року пройшли установчі збори міського Товариства української мови ім. Тараса Шевченко, яке очолив член Спілки письменників України, поет Михайло Пасічник. Товариство бере найактивнішу участь у всіх загальнополітичних заходах, не випускає з поля зору проблеми зміцнення позицій української мови як державної. Через рік Товариству повернули його первісну назву – “Просвіта”.

Зміна курсу партійної газети, вихід її з-під керівного впливу комуністичної ідеології не сподобалась засновникам – міському та районному комітетам Комуністичної Партії України. У 1990 році на черговому пленумі райкому КП України критично обговорюється новий курс газети, роль головного редактора в її роботі. Під час цього пленуму серце Петра Яцюка вперше у житті не витримало, — з цих зборів його забрала машина “швидкої допомоги”.

Однак змінити курс газети та приборкати її редактора у часи поглиблення демократичних процесів у суспільстві вже було неможливо. Очолювана Петром Яцюком газета ще гостріше виступає проти партійно-номенклатурного всевладдя, надає свої сторінки для висловлення позицій політичним силам, що тільки-но народжуються у розбурханому змінами суспільстві. Така сміливість газети завойовує дедалі більше читачів, і в той уже нелегкий для періодики час, коли редакції змушені були підняти ціни на свої видання вдвічі-втричі, тираж “Радянського шляху” сягає чи не найбільшого за всю на той час понад семидесятирічну історію часопису — майже 27 тисяч примірників.

А далі настали епохальні події: серпневий путч ДКНС (рос. – ГКЧП, Государственный комитет по чрезвычайному положению) і його провал, проголошення Акту незалежності України, заборона діяльності КПУ, департизація органів влади, силових структур, армії. Редакційний колектив на чолі з Петром Яцюком перебрав на себе обов’язки співзасновника поряд із міською та районною радами, оскільки уже тривалий час газета сама піклувалася про засоби існування. Під заголовком газети з ініціативи П.С. Яцюка з’явився підпис: “Міськрайонна демократична газета”. А ще через деякий час взамін стандартного комуністичного гасла “Пролетарі усіх країн, єднайтеся!” – рядки поета Тараса Шевченка “Свою Україну любіть…”.

2 жовтня 1991 року в прес-центрі редакції відбулася зустріч редакційного колективу з громадськістю Бердичева і району з нагоди заснування дискусійного клубу “Незалежність”, ініціатива створення якого належала Петру Сидоровичу. Зібралися люди різних політичних поглядів, різні за віком, професією і вподобаннями, які енергійно, часом на підвищених тонах, обговорювали шляхи становлення та зміцнення молодої української держави. Виношував редактор і задум змінити багаторічну назву очолюваного ним видання. Однак втілити все заплановане у життя Петро Яцюк не встиг. Наступного після засідання дискусійного клубу “Незалежність” дня його серце зупинилося… Помер Петро Сидорович Яцюк 3 жовтня 1991 року. Редакцію газети очолив його заступник Микола Вдовиченко.

Газета “Земля Бердичівська” від 30 березня 1996 року.

Як вказувалось вище, у 1991 році вперше підняли питання щодо зміни назви єдиної на той час міської газети “Радянський шлях”. Але засновники газети – міська та районна ради – не погодились із пропозицією зміни назви. Лише через рік – 7 листопада 1992 року міськрайонна газета “Радянський шлях” таки змінила свою назву на нову – “Земля Бердичівська”. За однією з версій автором назви став кореспондент газети Петро Павлович Собчик, за іншою – заступник голови Бердичівської районної держадміністрації Володимир Кравченко, пропозицію якого схвалили й підтримали як колектив редакції, так і депутати міської та районної рад, що були співзасновниками газети. Одночасно з назвою газета змінила і свій формат (з А3 на А4), залишивши без змін лише об’єм – 1 друкований аркуш. Серед назв газети, що пропонувались до розгляду як редакцією, так і засновниками (депутатами міської ради) і читачами газети були: “Бердичів”, “Пульс”, “Кур’єр Бердичівщини”, “Злагода”, “Воля”, “Бердичівські вісті”, “Бердичівські новини”. Цікаво, що згодом газети під деякими з вище перерахованих назв таки з’явились у місті, але засновниками їх вже будуть інші структури.

Як відомо, перехід від командної економіки до ринкової виявився досить складним і неоднозначним для країни. У 1992 році через дефіцит паперу “Радянський шлях” періодично виходила не за графіком, змінюється і періодичність виходу самої газети – два рази на тиждень (середі і субота). Підіймається роздрібна ціна номера – з 2 копійок до 12 копійок. Погіршується якість паперу, на якому друкується газета. У квітні 1993 року редакція змушена повідомити читачам, що галопуюча інфляція “з’їла” передплату: передплатна ціна на друге півріччя тепер становитиме 900 купонів проти 252, якою була у першому півріччі.

З метою оптимізації витрат редакція газети придбала настільний видавничий комплекс “Rank Xerox”, на якому проводить набір тексту та ілюстрацій, що значно полегшує та прискорює підготовку номеру. Друк газети проводиться в обласній друкарні. Та тираж газети з року в рік зменшувався (із 17000 екземплярів у 1993 році до 5860 у 1995 році). З метою подальшого зменшення господарських витрат редакція газети у 1998 році вимушена відмовитись від частини своїх приміщень – у них розмістилось міське відділення державного казначейства.

У 1997 році ситуація трохи покращується – газета переходить на звичний та зручний формат А3.

Наприкінці березня 1999 року головний редактор газети Петро Вдовиченко у зв’язку з досягненням пенсійного віку вийшов на заслужений відпочинок. 31 березня 1999 року на зборах трудового колективу редакції міськрайонної газети “Земля Бердичівська” за участі представників співзасновників – голови районної ради Миколи Дупляка та секретаря міської ради Василя Толочка – обрано нового головного редактора газети. Ним став Володимира Тарасовича Кравченко, що до цього працював заступником голови Бердичівської районної держадміністрації.

Кравченко Володимир Тарасович народився у 1951 році в селі Хажин Бердичівського району. Після закінчення школи навчався у Житомирському сільськогосподарському інституті, за фахом – агроном. Працював бригадиром рільничої бригади в Хажині, після служби в армії – агрономом по насінництву в колгоспі ім. Котовського. Згодом перейшов на роботу в райком комсомолу, звідти – у районний комітет КПУ. Працював першим заступником начальника районного управління сільського господарства, з 1992 року – заступник голови районної державної адміністрації. Новий головний редактор приніс до редакції нові ідеї, власне бачення форми та змісту газети.

28 квітня 1999 року газета гучно відзначила своє 80-річчя. Цього дня в міському Палаці культури відбувся урочистий вечір, газету прийшли привітати, вручити нагороди та подарунки міський голова Олексій Хилюк, голова районної ради Микола Дупляк, керівники установ та організацій міста: міськрайвідділу внутрішніх справ, відділу освіти, медицини, торгівлі, культури, “Райтелекому” та багатьох-багатьох інших. Газету привітали колеги з обласної “Житомирщини”, місцевих видань “Бердичів”, “Бердичівський вісник”, “Інфо-Сервіс”, “Бердичівська мозаїка”, СП “Бізнес-кур’єр”. Свято пройшло розкуто, невимушено, цікаво. Великою мірою це сталося завдяки майстерності артистів міського Палацу культури, учнів педагогічного училища.

Отримання економічних та політичних свобод надало поштовх для розвитку засобів масової інформації. Особливо бурхливий розвиток отримала місцева друкована преса: з початку 1990-х років у Бердичеві на постійній основі виходило від 5 до 7 періодичних видань різного спрямування – “Інфо-Сервіс”, “Бердичівський вісник”, “Міські вісті”, “Марусія”, “Регіон”, “Бердичівський регіон”, “Наша ера”, “РІО Бердичів”, “Любимая газета”, “Панорама” та ін. З цими виданнями співпрацювали й журналісти “Землі Бердичівської”: фоторепортажі Віктора Коржука з’являються у тижневику “Інфо-Сервіс”, прізвища Римми Воєвуцької та Володимира Карташова – у газеті “Бердичівський вісник”. Газета “Земля Бердичівська” вимушена працювати у доволі жорсткому конкурентному середовищі, її тираж із року в рік зменшується. Змінюється й періодичність виходу газети: якщо у період з 1992 по 2005 рік вона виходила двічі на тиждень (у четвер та суботу), то починаючи з 2006 року газета виходить раз на тиждень (у п’ятницю) із тиражом у 5,5 тис. екземплярів.

Протягом останнього десятиліття спостерігається відносне усталення ринку бердичівської преси: у місті виходять тижневики “Бердичів”, “РІО Бердичів”, “Діловий Бердичів”, “Бердичівські новини”. Серед них “Земля Бердичівська” намагається не втратити своє неповторне обличчя та продовжує боротьбу за читача.

У 2008 році місцевий краєзнавець Мілада Мартинюк провела дослідження з історії преси, що видавалась та розповсюджувалась на Бердичівщині. Результатом досліджень стала книга “Преса Бердичева в контексті подій XIX-XXI ст.”, що того ж року вийшла у видавництві “Волинь”. Презентація книги відбулась 24 вересня у приміщенні редакції газети “РІО Бердичів”. Значний об’єм книги присвячений саме історії газети “Радянський шлях”.

12 березня 2015 року в мережі Інтернет за адресою http://zb.zt.ua/ запрацював офіційний веб-сайт “Землі Бердичівської”. Нині як для газети, так і для її шанувальників настали часи, які вимагають нових форм подачі матеріалів, залишаючи незмінним головне – достовірність змісту, виваженість аналітичних матеріалів. Відгукуючись на ці виклики “Земля Бердичівська” і створила власний веб-сайт. Він має на меті не просто дублювати друковане видання, а за рахунок нових можливостей значно розширити межі взаємодії редакції з її читачами, зробити газету більш інтерактивною.

За роки свого існування газета “Земля Бердичівська” (“Радянський шлях”) з суто інформаційного засобу перетворилась на безцінне джерело краєзнавчої, історичної та культурної інформації. І, як стверджує нинішній редактор газети Володимир Кравченко, пишучи історію рідного краю, міськрайонка написала й власну історію. І саме теперішня її назва – “Земля Бердичівська” – утілює в собі усю історичність землі наших предків із прадавніх часів та до сьогодення.

Джерела і література:

Мартинюк М.В. Преса Бердичева в контексті подій XIX-XXI ст. – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2008 – 48 с. – 36 іл.; 2 таб.; 1 діагр.

Відзначення ювілею газети. // “Радянський шлях”, №93 (9014) від 17.06.1969 р.

Рядки з історії. // “Радянський шлях”, №58 (13553) від 12.04.1989 р.

Пашківський Ф.Б. Як літопис епохи. // “Земля Бердичівська”, №34 (14849) від 28.04.1999 р.

Кондратюк А. Петро Яцюк: ціна прозріння. // “Бердич”, №1 (10), 2009, с. 16-18.

Яцюк Петро Сидорович. // “Земля Бердичівська”, №40 (15837) від 30.09.2011 р.


Додаток 1

Газета “Земля Бердичівська” (“Известия”, “Известия-Вісти”, “Вісти”, “Голос труда”, “Голос праці”, “Радянський шлях”, “Земля Бердичівська”) у період з 1919 по 2013 рік.

Рік Тип, періодичність Видавець та редактори газети Адреса редакції Тираж
“Известия”
1919 Орган виконавчого комітету ради робітничих депутатів. Ред. Кадишев Арнольд Борисович. Редакція: вул. Шевченка, 14;

контора: вул. Свердлова, 16.

н/д
“Известия-Вісти”
1920 Орган Бердичівського революційного комітету. Редакційна колегія. Редакція і контора: вул. К. Лібкнехта, 1. н/д
“Вісти”
1921 Орган Бердичівського революційного комітету. Редакційна колегія. Редакція і контора: вул. К. Лібкнехта, 1. н/д
“Голос труда”
1922 Орган Бердичівського Повітвиконкому і Повітового комітету К.П.(б)У. Ред.: С. Логвинський Редакція і контора: вул. К. Лібкнехта, 24. н/д
“Голос праці”
1923-1925 Орган Бердичівського Окрвиконкому радянських робітничо-селянських червоноармійських депутатів і окркому КП(б)У. Ред.:, Р. Кузьма (1923), Бергавинів (1924-1925), Заячківський (1925). Редакція: вул. К. Лібкнехта, 19;

контора: вул. К. Лібкнехта, 25.

н/д
“Радянський шлях”
1925 Щоденний орган Бердичівського Окркому КП (б)У, Окрвиконкому та Окрпрофбюро;

п’ять разів на тиждень.

Бердичівська окрдерждрукорня;

ред.: редколегія.

Редакція: вул. К. Лібкнехта, 31; контора: вул. К. Лібкнехта, 31.  н/д
1926 Щоденний орган Бердичівського Окркому КП (б)У, Окрвиконкому та Окрпрофбюро;

двічі на тиждень.

Друкарня видавництва “Радянський шлях”;

ред.: Ш.І. Марк (з 1927 р.).

Редакція: вул. К. Лібкнехта, 31; контора; вул. К. Лібкнехта, 35.  н/д
1931 Щоденний орган Бердичівського міськпарткому ради та міськпрофради;

два рази на п’ятиденку.

Друкарня “Поліграфтрест”. Редакція: вул. К. Лібкнехта, 31; контора: вул. К. Лібкнехта, 35. 4850
1932 Щоденний орган Бердичівського міськпарткому ради та міськпрофради. Держлітодрукарня Бердичева;

в.о. ред. Я. Гордієнко.

редакція: вул. К. Лібкнехта. 31; контора; вул. К, Лібкнехта, 35. 5000
1933 Щоденний орган Бердичівського міськпарткому ради та міськпрофради. Бердичівська 3-я друкарня;

ред.: Л. Новіцький.

Редакція: вул. К. Лібкнехта. 31; контора: вул. К. Лібкнехта, 35. 3000-4600
1934 Щоденний орган Бердичівської МПК, міськради та міськпрофради. Бердичівська Держлітодрукарня;

ред.: М.Г. Безмага.

Редакція: вул. К. Лібкнехта, 31; контора: вул. К. Лібкнехта, 35. 3000-5000
1936 Щоденний орган Бердичівського міськпарткому ради та міськпрофради. Бердичівська Держлітодрукарня;

ред.: Ю. Славін.

Редакція: вул. К. Лібкнехта, 31; контора: вул. К. Лібкнехта, 35.  н/д
1937-1939 Щоденний орган Бердичівського міськкому КП(б)У та міськради 11 Держлітодрукарня;

ред.: П. Прус (1937 р.), П. Ковбасюк (1938 р.); в.о. ред.: С.П. Климан, Н.А. Суворов, А.Е. Краснер.

Вул. Шевченка, 14. 6500-7000
1940 Щоденний орган Бердичівського міському та райкому КП9б)У, міської та районної рад депутатів трудящих;

шість разів на тиждень.

Ред.: Е. Краснер; част. ред.: Й. Шільштут. Вул. Шевченка. 14. 6700-7000
1944 Щоденний орган Бердичівського міськкому, райкому КП(б)У та міської і районної Рад депутатів трудящих Друкарня видавництва газети “Радянський шлях”;

ред.: Панчук Михайло Микитович; в.о. ред.: К. Єрьоменко.

Вул. К. Лібкнехта, 35. н/д
1945-1947 Орган Бердичівського міському, райкому КП (б)У, міської та районної рад депутатів Житомирської обл. Бердичівська друкарня видавництва “Радянський шлях”;

ред.: Панчук Михайло Микитович.

Вул. К. Лібкнехта, 35. 2000-3000
1949-1955 Орган Бердичівського міському КП(б)У та міської ради депутатів трудящих Житомирської обл.;

тричі на тиждень

Міська друкарня Житомирського обласного друкарполіграфвидаву; в.о. ред.: О. Пилипчук, Л. Денисюк (52 р.);

ред.: Б. Векслер, С. Мацкевич (49-53 рр.), П. Ковбасюк (53 р.), заст. ред.: В. Мельничук (55 р.), В. Кот (56-57 рр.). Г. Дюканов (57-59 рр.)

Вул. К. Лібкнехта, 35, вул. Т. Шевченка, 12 (з 1955 р.). 3000
1956 Орган Бердичівського міському КП(б)У та міської ради депутатів трудящих Житомирської обл.;

тричі на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління культури; заст. ред.: В. Мельничук, ред.: П. Ковбасюк. Вул. Шевченка, 12. 2700-3000
1957-1959 Орган Бердичівського міському КП(б)У та міської ради депутатів трудящих Житомирської обл.;

тричі на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління культури;

ред.: В. Кот, Г. Дюканов.

Вул. Шевченка, 12. 2700-3000
1960-1961 Орган Бердичівського міському Комуністичної партії України та міської ради депутатів трудящих Житомирської обл.;

тричі на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління культури; ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Е. Приль. Вул. Шевченка, 14. 6500
1962 Орган Бердичівського міському КПУ та міської ради депутатів трудящих Житомирської обл.;

тричі на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління культури;

ред.: Дзюба Лука Давидович, Жук Володимир Гаврилович.

Вул. Шевченка, 14. 4000-7000
“Зоря комунізму”
1962-1963 Орган парткому Бердичівського виробничого колгоспно-радгоспного управління, міськкому КП(б)У, районної та міської рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління культури:

ред.: Дзюба Лука Давидович, Жук Володимир Гаврилович.

Вул. Шевченка, 14. 15500 (на початку видання, 1962 р.), 9427 (тираж останнього номера у 1963 р.).
“Радянський шлях”
1963 Орган Бердичівського виробничого колгоспно-радгоспного управління, районна та міська Рада депутатів трудящих;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.; Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Дігтяренко Вадим.

Вул. Шевченка, 14. 11423 -15140
1966 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Дігтяренко Вадим.

Вул. Шевченка, 14. 12720-12986
1967 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Дігтяренко Вадим.

вул. Леніна, 117. 9593 -13147
1968 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Дігтяренко Вадим.

Вул. Шевченка, 14. 12148
1969 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі:

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Дігтяренко Вадим.

Вул. Леніна, 117. 11309-13370
1970 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Дігтяренко Вадим.

Вул. Леніна, 117. 13220-13388
1971 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. Леніна,117. 14146-14296.
1972 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Міська друкарня Житомирського облуправління по пресі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. Леніна, 117. 14372 -18162
1973-1974 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика виробничого об’єднання по випуску етикетно-пакувальних виробів “Зоря” Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі;

ред.: Дзюба Лука Давидович, заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. Леніна, 117. 22234
1975 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Дзюба Лука Давидович.

Вул. Леніна, 117. 23209- 23247,
1976 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Дзюба Лука Давидович.

Вул. Леніна, 117. 23368-23515
1977 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Дзюба Лука Давидович.

Вул. Леніна, 117. 23125
1979-1983 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Дзюба Лука Давидович, Яцюк Петро Сидорович (з 1983 року), заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. Леніна, 117. 23300, 24000
1984-1986, Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Яцюк Петро Сидорович, заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. Леніна, 117. 23682-23956,
1987 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Яцюк Петро Сидорович, заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. Леніна, 117. 24183-24223
1988, 1989 Орган Бердичівського міськкому КП(б)У, Бердичівського районного КП(б)У, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Яцюк Петро Сидорович, заст. ред.: Воєвуцька Римма Трохимівна.

Вул. К. Маркса, 22 (з квітня 1989 р.). 23740
1990 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Яцюк Петро Сидорович, заст. ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 22. 23570-24616.
1991 Орган Бердичівського міськкому КПУ, Бердичівського райкому КПУ, міської та районної Рад депутатів трудящих Житомирської обл.;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Яцюк Петро Сидорович, заст. ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 22. 17900-26404
1991 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

чотири рази на тиждень

Бердичівська друкоофсетна фабрика “Зоря”;

ред.: Вдовиченко Микола Павлович (з жовтня 1991 р.).

Вул. К. Маркса, 22. 26404
“Земля Бердичівська”
1992 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (середа, субота).

Друк: видавничий комплекс “Калина” в редакції газети “Радянський шлях”;

ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 20 (змінився номер будинку, в якому розташовується редакція). 18419-18975
1993 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (середа, субота).

Друк: Житомирська обласна друкарня;

ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 20. 16762
1994 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (середа, субота).

Друк: Житомирська обласна друкарня;

ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 20. 7171
1995 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (середа, субота).

Друк: Житомирська обласна друкарня;

ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 20. 5860
1996 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (середа, субота).

Друк: ОП “Житомирська облдрукарня”;

ред.: Вдовиченко Микола Павлович.

Вул. К. Маркса, 20. 5806-5248
1999 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (четвер, субота)

Друк: ОП “Житомирська облдрукарня”;

ред.: Кравченко Володимир Тарасович.

Вул. К. Маркса, 20. тираж номера – 3926, тираж тижня – 10200.
2000 Бердичівська міськрайонна демократична газета;

двічі на тиждень (четвер, субота)

Друк: ОП “Житомирська облдрукарня”;

ред.: Кравченко Володимир Тарасович.

Вул. К. Маркса, 20. 7281
2006 Міськрайонна газета. Співзасновники: Бердичівська міська і районна ради та трудовий колектив редакції;

раз на тиждень (четвер – на початку року, п’ятниця – наприкінці року)

КП “Поліграфічна фабрика”;

ред.: Кравченко Володимир Тарасович.

Вул. К. Маркса, 20. 6075
2013 Міськрайонна газета. Співзасновники: Бердичівська міська і районна ради та трудовий колектив редакції;

раз на тиждень (п’ятниця)

ККГВ “Полісся”, м. Житомир;

ред.: Кравченко Володимир Тарасович.

Вул. К. Маркса, 20. 22500 (тираж місяця)

 

Додаток 2

Хронологія виходу газет “Радянський шлях” та “Зоря комунізму” у 1962-1965 рр.

Дата Назва газети Порядковий номер Періодичність виходу Тираж
12.04.1962 р. “Радянський шлях” 44 (7447) три рази на тиждень 7000
Газета призупинила свій вихід.
17.04.1962 р. “Зоря комунізму” 1 (1) чотири рази на тиждень 15500
Вихід першого номеру, далі видається без перерви до березня 1963 року. Тираж газети до кінця 1962 року поступово знизився до 11200 екземплярів.
05.06.1962 р. “Радянський шлях” 45 (7448) три рази на тиждень 7000
Газета відновила свій вихід, далі видається без перерви до кінця 1962 року.
01.01.1963 р. “Зоря комунізму” 1 (145) чотири рази на тиждень 12673
Вихід першого номеру 1963 року.
01.01.1963 р. – 09.03.1963 р. В цей період виходить лише газета “Зоря комунізму”. Газета “Радянський шлях” вдруге призупинила свій вихід.
09.03.1963 р. “Зоря комунізму” 39 (183) чотири рази на тиждень 9427
Виходить останній номер газети “Зоря комунізму”.
12.03.1963 р., до 01.1965 р. “Радянський шлях” 40 (184) три рази на тиждень 13510
Газета “Радянський шлях” відновила свій вихід, але нумерація номерів продовжує нумерацію газети “Зоря комунізму”.
13.01.1965 р. “Радянський шлях” 7 (564) три рази на тиждень 15140
Останній номер газети “Радянський шлях” з нумерацією газети “Зоря комунізму”.
15.01.1965 р. “Радянський шлях” 8 (7950) три рази на тиждень 15140
Перший номер газети “Радянський шлях” з відновленою власною нумерацією.

 

 

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here