Home Історія Історія підприємств, установ Історія Житомирського обласного госпіталю для ветеранів війни

Історія Житомирського обласного госпіталю для ветеранів війни

543
0
SHARE

У Бердичеві більш як 75 років успішно функціонує обласний госпіталь для ветеранів війни Житомирської обласної ради, що розташований по вулиці Європейській, 52. Він має тривалу та героїчну історію.

Комунальне некомерційне підприємство «Госпіталь ветеранів війни» Житомирської обласної ради, 2019 р.

Один з евакошпиталів, на базі якого було засновано Житомирський обласний госпіталь, евакошпиталь № 2726 формувався Наркомздоровом РРФСР у січні 1943 року в Московській області Серпуховський район, селище фабрики «Пролетарій». Штатна потужність ліжкової мережі з 200 хірургічних ліжок в лютому 1943 року за наказом НКЗ РРФСР була збільшена до 400 ліжок.

Профіль шпиталю ― хірургічний, для легко поранених. Начальником евакошпиталь 2726 було призначено майора медичної служби Урнакова Архипа Микитовича, котрий керував шпиталем до лютого 1943 року. Начальником евакошпиталю 2726 було призначено Зоріна Дмитра Юхимовича, керував шпиталем до 02.11.1943 р. Згідно наказу Московського Обласного Здороввідділу за № 721 від 28.10.1943 року та розпорядження РЕП (розподільний евакуаційний пункт) – 33 за № 428 від 01.11.1943 року лікаря Зоріна Д.Ю. було відкликано, а начальником шпиталю 2726 було призначено капітана медичної служби Вільчинського Віталія Лук’яновича, який керував шпиталем до 28.09.1945 р. і на основі наказу Наркомздорову УРСР та МЕП (місцевий евакуаційний пункт) 45 за № 121 здав командування шпиталем 2726 майору медичної служби Штереверу Петру Павловичу. Комісаром евакошпиталю 2726 було призначено капітана Ковшова Івана Миколайовича, котрий 02.09.1943 р. на основі розпорядження Мособлздорова був відізваний і направлений в розпорядження ФЕП (фронтовий евакуаційний пункт) – 37 [2, с. 1]. Заступником начальника з політроботи згідно наказу по Мособлздоров відділу та розпорядженню ФЕП-37 було призначено майора Сухарєву М.К., котра 06.10.1943 р. була відкликана, а заступником начальника з політроботи згідно направленню політвідділу ФЕП-77 було призначено капітана Волжаніна Георгія Михайловича.

Для розгортання шпиталю Виконкомом Серпуховської Райради було виділено приміщення 16-ї середньої школи в районі селища фабрики «Пролетарій», яка знаходилася в 150 метрах від будівлі лікарні фабрики. Приміщення шпиталю знаходилось в 6 кілометрах від найближчої залізничної станції Шерепова Охота, але розвантаження та завантаження поранених у санітарні потяги відбувалася на вузлі станції Серпухов, яка знаходилася в 16 кілометрах від шпиталю. Під’їдні шляхи від станції Серпухов до шпиталю були на віддалі 12 кілометрів по шосейній дорозі та 3 кілометри – по ґрунтовій. Будівля школи № 16 двоповерхова, цегляна, в приміщенні в наявності був санпропускник з 4-ма душовими, однією ванною. Пропускна здатність санпропускника була 30 чоловік за годину

Харчоблок також знаходився в приміщенні школи, невеликий, з приготуванням їжі одночасно на 200 чоловік, тому, коли в шпиталі на лікуванні одночасно перебувало більше 200 поранених, то перше блюдо готувалося в похідній кухні (отримана в військовій частині), яка була встановлена на вулиці біля харчоблоку. Опалення приміщення було парове, освітлення електричне, водопровід та каналізація місцеві. Після того, як було отримано наказ про розширення штатних ліжок до 400, виконком Серпуховської Райради надав шпиталю ще два приміщення: будівлю амбулаторії і будівлю для пологового відділення лікарні фабрики «Пролетарій». В цих двох приміщеннях було розміщено ще 200 ліжок [2, c. 2]. Після прийняття шпиталем цих будівель було розпочато ремонт, який був закінчений 05.02.1943 р. і з 20.02.1943 р. шпиталь був готовий до прийому поранених. Оснащення шпиталю забезпечувалось складом Серпуховського Райздороввідділу:

а) медичне майно, інструментарій, санітарно-господарське майно, постільна та натільна білизна та твердий інвентар отриманий за розпорядженням Серпуховського райздороввідділу в лікарні фабрики «Пролетарій», котра зберігала передане їй майно розформованого 21.10.1942 р. евакошпиталю 4846;

б) аптечне майно, медикаменти та перев’язочний матеріал повністю забезпечували потребу шпиталю;

в) санітарно-господарське майно, білизневий фонд натільної та постільної білизни, ковдр було по два комплекти на ліжко;

г) транспорт шпиталю складався з дев’яти коней, чотирьох парних та двох одиночних бричок, котрі були одержані в Серпуховському Райвійськкоматі.

Кадри шпиталю укомплектовувалися Московським обласним здороввідділом. Лікарські кадри не були повністю укомплектовані, замість належних за штатом 12 лікарів, було всього п’ять. Склад лікарів:

а) помічник начальника шпиталю з медичної частини Константинова Лідія Петрівна – венеролог зі стажем роботи сім років;

б) начальник Першого лікувального відділу Боговеров Василь Аркадієвич, гінеколог, 1941 року випуску, стаж роботи 1,5 роки;

в) начальник Другого лікувального відділу Георгієвська Іраїда Клавдіївна, дільничний лікар без вузької спеціалізації, стаж роботи чотири роки;

г) начальник Третього лікувального відділу Агнцева Катерина Іванівна, дільничний лікар без вузької спеціалізації, стаж роботи п’ять років; начальник Четвертого лікувального відділу Дроздова Галина Григорівна, педіатр 1941 року випуску, стаж роботи 1,5 років [2, c.3].

Хірурга шпиталь взагалі не мав, для консультацій та здійснення складного оперативного втручання керівництво шпиталю викликало доцента Рахтанова ведучого хірурга головного евакошпиталю, який знаходився в 16 км в м. Серпухов. Лише 01.02.1944 р. в евакошпиталь 2726 був направлений хірург Полякова Марія Григорівна, котра через два місяці в березні 1944 р. згідно розпорядженню НКЗ РРФСР була відкликана і шпиталь знову працював без хірурга до 16.05.1944 р., коли Тульським облздороввідділом була направлена для роботи ведучим хірургом лікар 1941 р. випуску Пекарська Марія Олександрівна.

Сестринський склад за освітою розподілявся наступним чином:

а) медичні сестри з середньою медичною освітою 8 чоловік;

б) медичні сестри, які закінчили курси Червоного Хреста – 21 особа.

Адміністративно-господарський персонал:

а) помічником начальника шпиталю з матеріальної частини був призначений Гагін, котрий пропрацював до 24.06.1943 р. і був звільнений з займаної посади, після чого за три роки роботи шпиталю змінилося шість помічників начальника шпиталю з матеріального забезпечення;

б) начальником обозно-речового постачання (ОРП) було призначено Васильєва, котрий працював до 11.06.1043 р. і був звільнений; після цього за три роки роботи шпиталю змінилось сім начальників ОРП;

в) начальником продовольства шпиталю було призначено Грішина, котрий працював до листопада 1943 р., був звільнений; після нього змінилось шість начпродів відділу;

г) начфінів за три роки роботи шпиталю змінилось шість чоловік [2, c. 4].

Керівництво евакошпиталем 2726 здійснювалося московським обласним Здороввідділом. В оперативному відношенні шпиталь підпорядковувався ФЕП (фронтовий евакуаційний пункт) – 37.

17 березня 1943 р. евакошпиталь 2726 прийняв першу партію поранених та хворих в кількості 109 чоловік. Поранені та хворі поступили санітарним потягом на станцію Серпухов, звідки на підводах шпиталю та підшефних колгоспів були транспортовані по шосейній та ґрунтовій дорогах 16 км до евакошпиталю 2726. В листопаді 1943 р. шпиталь отримав наказ про передислокацію в м. Калугу. 09.12.1943 р. шпиталь приступив до евакуації поранених та хворих на підводах та попутних машинах до евакошпиталю м. Серпухов. 15.12.1943 р. була евакуйована остання партія поранених, після чого шпиталь розпочав підготовку до передислокації.

01.01.1944 р. шпиталь повністю згорнуто, 14 січня були подані п’ять вагонів на вузькоколійну залізничну гілку в 500 метрах від шпиталю, а 17 січня були подані одинадцять вагонів на станції Шарапова Охота в 6 км від шпиталю, куди майно шпиталю підвозилося на підводах. В ніч з 17 на 18 січня 1944 р. ешелон було завантажено та відправлено по вказаному маршруту в м. Калугу. На місце евакошпиталь 2726 прибув 21.01.1944 р. Для розташування шпиталю Тульським обласним здороввідділом та МЕП-113 було надано приміщення колишнього ветеринарного технікуму, який знаходився в трьох кілометрах від ст. Калуга, по вул. Герцена буд. 34. Ветеринарний технікум був двоповерховою цегляною будівлею з добре обладнаними прибудовами. Санпропускник налічував 4 ванни та 4 душові точки, пропускна здатність котрого забезпечувала до 50 чоловік за годину [2, c. 5]. Було проведено поточний ремонт, шпиталь приступив до розгортання, а 29.01.1944 р. був повністю готовий до прийому поранених і цього ж дня прийняв 164 особи поранених та хворих. З цього часу шпиталь знаходився в веденні Тульського Облздороввідділу, оперативне керівництво здійснювалось МЕП (місцевий евакопункт ) – 113, який знаходився в м. Калуга. Тут шпиталь діяв з 21.01 1944 р. по 18.08.1944 р. 5 липня 1944 р. керівництво шпиталю отримало наказ Головного Санітарного Управління Червоної Армії та НКЗ СРСР про передислокацію шпиталю в м. Бердичів.

13.07.1944 р. 274 чоловіка поранених та хворих, що знаходились на лікуванні в шпиталі були переведені в евакошпиталі м. Калуга, після чого шпиталь приступив до згортання і 31.07.1944 р. був повністю згорнутий та готовий до вантаження у вагони. 17 серпня на ст. Калуга було подано 14 вагонів для вантаження шпиталю. 18 серпня майно та особистий склад шпиталю були завантажені в вагони і цього ж дня ешелон було відправлено по вказаному маршруту в м. Бердичів. 24.08.1944 р. цей ешелон з евакошпиталем 2726 прибув до Бердичева.

Для розгортання ліжок шпиталю 2726 Житомирським облздороввідділом та РЕП-27 було надано три приміщення, які знаходились в кілометрі від залізничної станції Бердичів. Перша будівля – колишня бердичівська водолікарня, в якій було розгорнуто 110 ліжок. Друга і третя – будівлі міської поліклініки, в яких було розгорнуто 200 ліжок. Коли в шпиталі перебувало більше 310 чоловік, ліжка розгортали в коридорах та клубі, а також створювали палати з двоповерховими нарами, в такому випадку в корпусах розміщували до 500 хворих та поранених [2, c.6]. Всі прийняті будівлі потребували ремонту, особливо ремонту даху, дверей, скління вікон. Силами особового складу проведено закладання цеглою вікон, котрі не мали скла, побілка, ремонт даху та дверей.

08.09.1944 р. шпиталь повністю було розгорнуто та він готовий був приймати поранених. Вже на наступний день було прийнято 142 поранених та хворих. Умови роботи евакошпиталю були надзвичайно важкими через відсутність електроенергії та води.

В жовтні 1944 р. було отримано наказ про заміну профілю шпиталю з хірургічного на шкірвенеричний, після чого хірургічні хворі були евакуйовані з евакошпиталю міста Бердичева, а з 14.10.1944 р. в шпиталь стали поступати венеричні хворі. Штат лікарів та сестер залишився в тому ж складі, за виключенням хірурга Пекарської, котра була переведена в хірургічний шпиталь, а замість неї прибув лікар Щедрін Іван Гаврилович. В січні 1945 р. Житомирським Облздороввідділом до шпиталю була направлена лікар-лаборант Змечаровська для роботи та організації серологічної лабораторії, а саме реакції Вассермана.

Для постановки лікувального процесу, роботи з новим профілем хворих і підготовки лікарського та сестринського складу в шпиталі № 2726 НКЗ УРСР був прикомандирований венеролог професор Лур’є, котрий за період з 16.12.1944 р. по 04.01.1945 р. проконсультував всіх хворих шпиталю, провів 19 лекцій на теми діагностика та лікування венеричних хворих, а також щодня проводив практичні заняття з лікарями та медичними сестрами шпиталю. 07.01.1945 р. в евакошпиталь № 2726 був направлений доцент Штейнберг М.А. ведучим венерологом і працював до травня 1945 р. [2, c. 7].

В період роботи шпиталю з шкірвенеричним профілем з 14.10.1944 р. по 01.01.1946 р. колективом шпиталю проведена велика робота. За цей період на лікуванні в шпиталі знаходилось на лікуванні 3336 венеричних хворих. З них: з люес I – 1213 чол.; з люес II – 680 чол.; з люес III – 31 чол.; з гострою гонореєю – 342 чол.; з хрон. гонореєю – 998 чол.; з м’яким шанкером – 3 чол.; з шкір. захворюваннями – 79 чол. [2, c.8].

За період з 15 марта 1943 р. по 1 січня 1946 р. до шпиталю поступило: вражених в боях – 2841 чол.: терапевтичних хворих – 404 чол.; шкірвенеричних хворих – 3336 чол. [2, c. 9].

За цей же період було евакуйовано: в межах свого МЕПу (місцевий евакуаційний пункт) – 924 чол.; за межами свого МЕПу – 469 чол. за межами фронту – 426 чол. [2, c. 10].

За цей же період виписано: в стрій – 3524 чол. (53,5 % від числа тих, хто лікувався) [2, c.11].

Виписано в батальйони видужування – 706 чол. (10,5 %), в частину обмежено придатних – 56 чол. (0,8 %) [2, c. 12].

За цей же період взагалі звільнено – 164 чол. (2,4%): у відпустку – 7 чол. (0,1 %) [2, c. 13], в запас – 52 чол., демобілізовано – 239 чол.

За цей же період померло – 14 чол. [2, c. 14].

За цей період було проведено лабораторних аналізів – 25348. Охоплено лабораторними дослідженнями 17461 чол. Відсоток охоплення всіх тих, хто лікувався – 100 %.

За цей період було проведено ренгенопросвічувань – 790, обстежено – 650 чол. [2, c. 15], зроблено операцій 638, з них 337 операцій під місцевою інфільтраційною анестезією (головний метод анестезії). З загальної кількості операцій – 120 операцій накладання вторинного шву. Зроблено 735 переливань крові [2, c. 17]. Знаходилось на лікуванні 2307 поранених в боях в кінцівки, їм накладено 1032 гіпсових іммобілізацій. Проведено 58879 фізіотерапевтичних процедур, такими методами лікування займалось 5472 хворих [2, c. 18].

За період з січня 1945 р. по січень 1946 р. до зубного лікаря звернулось 4418 хворих, з них первинне відвідування зубного кабінету – 1860, повторних – 2558. Проведено санації (профілактичний лікувальний захід ) 6581 чол. [2, c. 19].

В листопаді 1945 р. евакошпиталь № 2726 отримав наказ по Житомирському облздороввідділу за № 569 від 15.09.1945 р. про реорганізацію евакошпиталю № 2726 в шпиталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни на 200 ліжок з фізіотерапевтичним профілем.

Венеричним хворим, які перебували на лікуванні в шпиталі, були закінчені курси специфічного лікування, після чого вони були виписані до їх частин. Останні хворі були виписані в грудні 1945 р. 1 січня 1946 р. наказом уряду евакошпиталь 2726 передислокується в м. Житомир.

Штеревер Петро Павлович народився 5 жовтня 1910 р. в посаді Крюкове на Дніпрі, в селищі Кострома Полтавскої обл. 1920-1927 рр. – навчання в Крюківській 7-річній школі. 1928-1931 рр. – роки навчання в Кременчуцькому медтехнікумі після закінчення якого з 1 лютого до 1 жовтня 1931 р. працював фельдшером в дільничній лікарні Полтавської області, Семенівського району, а з 1 жовтня 1931 р. вступив до Харківського першого медичного інституту, пізніше перейшов до другого медичного інституту і закінчив його 1 березня 1936 р.

Після закінчення інституту з 1 квітня 1936 року Харківським облздороввідділом молодого спеціаліста було направлено в Барвенківський район Харківської області на посаду завідуючого Райздороввідділом, де і працював до 23 червня 1941 р. В перші дні війни був мобілізований на фронт та був призначений начальником евакошпиталю № 1754 Наркомздорову УРСР на 200 ліжок.

Відповідно наказу командування 6-ї армії Південного фронту, шпиталь був передислокований в м. Вязники Іванівської області для участі в обороні Москви і з 1 жовтня 1941 р. шпиталь входив до складу ФЕП (фронтовий евакуаційний пункт) 77 Західного фронту, потужність шпиталю збільшилась до 600 ліжок. 21 жовтня 1943 р. шпиталь передислокується в м. Калугу Тульської області, збільшується потужність до 1000 ліжок, входить до складу 2-го Білоруського фронту, де і продовжує свою роботу до липня 1944 р., а з 20 серпня 1944 р. передислокується в м. Бердичів, а з 20 травня 1945 р. наказом Міністра Оборони  шпиталь 1754 був розформований. 25 червня 1945 р. Штеревер П.П. був назначений начальником евакошпиталю 2650, який з 1 вересня 1945 р. був також розформований. З 23 вересня 1945 р. Петро Павлович був призначений начальником евакошпиталю 2726 в м. Бердичеві. 1 січня 1946 р. наказом уряду евакошпиталь 2726 реорганізували в Житомирський обласний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни для реабілітації інвалідів Великої Вітчизняної війни, а наказом начальника головного санітарного управління Радянської Армії та міністром охорони здоров’я майор медичної служби Штеревер П.П. призначається начальником госпіталю [1, с. 1-2].

Таким чином, Житомирський обласний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни для реабілітації інвалідів Великої Вітчизняної війни був заснований 17 січня 1946 р. в м. Житомирі по вулиці Карла Маркса, 22, на базі центрального шпиталю інвалідів війни, евакошпиталю інвалідів війни (бувший 2726) та евакошпиталю 5357. Наказом начальника головного санітарного управління Радянської Армії та міністром охорони здоров’я майор медичної служби Штеревер П.П. призначається начальником госпіталю і працює на цій посаді з 1946 р. по 1960 рік. Заступником начальника госпіталю по медичній частині – Шнейдер Іван Олексійович, 1914 р.н.

Згідно з постановою виконкому Житомирської обласної Ради народних депутатів № 1534 від 28.10.1947 р. та наказу Житомирського облздороввідділу № 919 від 5 листопада 1947 р. обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни був скорочений на 200 ліжок і 27 листопада цього ж року був переведений у Бердичів.

У завдання госпіталю входила медична та професійна реабілітація інвалідів війни. Для надання медичної допомоги в госпіталі були розгорнуті хірургічне, неврологічне, терапевтичне відділення та допоміжні лікувально-діагностичні підрозділи. З метою проведення професійної реабілітації при госпіталі діяли курси колгоспних бухгалтерів, фотографів, кравців, шевців, водіїв мотоколясок, бджолярів, масажистів, рентген-лаборантів.

У березні 1953 р. госпіталь був перепрофільований в туберкульозний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Згідно наказів Міністерства охорони здоров’я УРСР від 16 вересня 1953 р. та Житомирського обласного здороввідділу від 16 жовтня 1953 р. туберкульозний госпіталь знову став госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни загального профілю.

Госпіталь знаходився в двох корпусах. У 1-му корпусі розміщувалося хірургічне відділення на 90 ліжок з підсобними кабінетами, операційна з передопераційною, санпропускник та клуб. В 2-му корпусі – нейротерапевтичне відділення на 110 ліжок з підсобними кабінетами та харчоблоком. В одноповерхових будівлях розміщувались управління шпиталю, аптека, пральня, продсклад, склад речового постачання, гараж та конюшня.

Загальна площа будівель госпіталю складала 1264 кв. м. У будівлях госпіталю вже на той час були водопровід та каналізація, центральне опалення, електричне освітлення. В госпіталі були наступні допоміжні діагностичні кабінети: фізіотерапевтичний, лікувальної фізкультури, гідропатія, парафіно-торфолікування.

До складу госпіталю підпорядковувалася поліклініка для інвалідів Великої Вітчизняної війни, яка розміщалася на базі міської поліклініки. При поліклініці працювали кабінети: хірургічний з перев’язочною, терапевтичний, неврологічний, очний, вушний та зубний кабінети, з діагностичних – лабораторія та рентген кабінет.

Окрім лікування хворих безпосередньо у медичному закладі лікарі установи допомагали хворим і з виїздом на місцях. Наприклад, у березні 1960 року лікарі Трухін, Шнейдер, Ашкіназі разом з медсестрами Ковальовою та Мороз побували у селі Закутинці Бердичівського району, де консультували хворих, подавали медичну допомогу [5].

Павло Сухоставський (справа).

У період з 1960 р. по 1973 р. госпіталь для інвалідів війни очолював Перевозчиков Віктор Михайлович, начмедом з 1960 р. по 1983 р. працював Сухоставський Павло Антонович.

Матеріально-технічна база постійно зміцнювалась, впроваджувались нові методи діагностики та лікування інвалідів війни, тим самим зростав авторитет госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни як обласного центру реабілітації вказаної категорії населення. Велику роль у цьому відіграв Віктор Якович Добровольський, який очолював шпиталь у період з 1973 по 1980 рр. 15 липня 1978 р. було здано в експлуатацію новий лікувальний п’ятиповерховий корпус на 120 ліжок, харчоблок, пральня. У новому корпусі розгорнуто хірургічне відділення на 70 ліжок (у тому числі 20 урологічних ліжок ) і кардіологічне на 50 ліжок.

Один з корпусів госпіталю, на стіні якого знаходилась меморіальна дошка. Фото 80-х років.

У 1980 році начальником госпіталю було призначено Віктора Даниловича Горенка. У 1985 р. проведена добудова гастроентерологічного та неврологічного відділень, побудовані овочесховища та складські приміщення, встановлені ліфти в старих лікувальних корпусах та розширена потужність шпиталю до 240 ліжок. У 2002 р. здана в експлуатацію автономна дахова котельня.

Будівля обласного госпіталю, на стіні якого знаходилась меморіальна дошка, 2007 р.

Корисна площа, зайнята під палати, становить на даний час 1545 кв. м. У середньому на одне ліжко відведено 6,4 кв. м. У відділеннях є палати на одне, два, чотири ліжка. Частина палат обладнана телевізорами та холодильниками, крім того в відділеннях є телевізори та холодильники загального користування.

З 2005 р. по 2013 р. очолював медичний колектив обласного госпіталю Леонід Петрович Сога. Майже 35 років він віддав обласному госпіталю для ветеранів війни: працював завідуючим поліклінічним відділенням, з 1983 р. – заступником начальника госпіталю з медичної роботи, а з 2005 р. – головним лікарем госпіталю (помер у листопаді 2013 року).

Павло Журбенко, головний лікар госпіталю.

Житомирський обласний військовий госпіталь ветеранів війни у м. Бердичеві з 2013 р. очолює Павло Юрійович Журбенко.

Місто та держава високо оцінили роботу медиків госпіталю. Так, колишньому начальнику госпіталю Віктору Горенку присвоєно високе звання «Заслужений лікар України», у 2011 році його нагороджено Почесним знаком міста Бердичева. Колишній начальнику госпіталю Леонід Сога також має звання «Заслужений лікар України», а колишньому начальнику медичної частини Павлу Сухоставському присвоєно почесне звання «Почесний громадянин міста Бердичева».

На сьогоднішній день госпіталь – це сучасний лікувально-діагностичний заклад, де розгорнуті такі відділення: кардіологічне – на 70 ліжок, хірургічне – на 70 ліжок (в тому числі 20 урологічних), неврологічне – на 60 ліжок, гастроентерологічне – на 40 ліжок та допоміжні лікувально-діагностичні кабінети: рентгенологічний, ультразвукової діагностики, функціональної діагностики, ендоскопічний, лікувальної фізкультури, зубного протезування, фітотерапії, підводного вертикального витягування хребта, фізіотерапевтичне відділення, клінічна та біохімічна лабораторії.

На даний час госпіталь для ветеранів війни достатньою мірою обладнаний лікувальним та діагностичним обладнанням, що дає змогу вести лікувально – діагностичний процес на високому рівні.

21 серпня 2015 р. у цьому медичному закладі було здано в експлуатацію дві відремонтовані палати для проходження реабілітації військових з Житомирщини, котрі отримали поранені у зоні проведення АТО. Палати відремонтували за рахунок Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни. Планується створити комфортні умови для бійців у кожному відділенні госпіталю. Відремонтовано палату в кардіології, яка також призначена для лікування учасників АТО.

Представники міської влади подарували сучасний телевізор у палату, в якій на реабілітації перебувають військові, а представники Житомирської обласної спілки ветеранів афганської війни вручили бійцям тонометри.

Госпіталь розрахований на 240 ліжок, з яких 20% ліжок планується виділити для учасників АТО. Для реабілітації такої кількості місць цілком достатньо. За рік лікувально-реабілітаційний процес у госпіталі можуть пройти 600 чоловік, наразі головне завдання – адаптувати та повернути учасників АТО до життя. І в цьому питанні дуже важлива підтримка та допомога воїнів-афганців, які теж пережили подібне.

Обласний госпіталь для ветеранів війни щорічно надає безкоштовні послуги по лікуванню та медичному обстеженню пільгової категорії населення. Переважно це інваліди та люди які отримали поранення на війні (тут мається на увазі всі військові конфлікти, що були на території інших країн, таких як Єгипет, Куба, і т.д.), люди які отримали поранення та інваліди Другої світової війни, учасники бойових дій, воїни-інтернаціоналісти, афганці, учасники Другої світової війни (люди, які працювали у період окупації), воїни АТО та пільгові категорії людей. До останніх відносяться жінки померлих інвалідів та батьки, сини яких загинули виконуючи свій військовий обов’язок; герої соціалістичної праці та кавалери трьох орденів трудової слави; діти війни, які мають інвалідність.

У 2018 році відбулась реорганізація установи: рішенням шістнадцятої сесії VII скликання Житомирської обласної ради від 31.05.2018 №104 (Реєстрація Держреєстру від 11.06.2018 року) припинено юридичну особу – комунальну установу «Обласний госпіталь ветеранів війни» Житомирської обласної ради – (юридична адреса: м. Бердичів, вулиця Європейська, 52) шляхом її перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Госпіталь ветеранів війни» Житомирської обласної ради.

Куточок учасника АТО, 2019 р.

У 2019 році в головному корпусі госпіталю відкрився невеличкий музей – куточок учасника АТО. У куточку зібрані незвичайні експонати. Переважно це те, що прилетіло до бійців і вбиває наших людей. Це і міни різних калібрів, гранатомети російського виробництва, є крильчатка з-під Урагану, нашпигована різними травмуючими елементами та інше. Усе для того, щоб воїни швидше поверталися до нормального життя.

Наталія Захарчук,
науковий співробітник музею історії міста Бердичева.

Джерела і література:

  1. Фонди Музею історії м. Бердичева Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 3055. – С. 2.
  2. Фонди Музею історії м. Бердичева Ф. 1 – Оп. 1. – Спр. 527. – С. 23.
  3. Фонди Музею історії м. Бердичева Ф. 1 – Оп. 1. – Спр. 529. – С. 2.
  4. Фонди Музею історії м. Бердичева Ф.1. – Оп. 1. – Спр. 530. – С. 2.
  5. Єременко П. Виїзд медпрацівників у село. // «Радянський шлях», №32 (7125) від 15.03.1960 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here