Історія газети «Боевое Знамя», «Гвардейская слава», «Солдат України»

Ця дивізійна газета має давню історію. З’явилась вона у 1944 році, коли в складі Червоної армії сформували новий військовий підрозділ – 117-у стрілецьку дивізію, яка з січня того ж року за участь у звільненні нашого міста від нацистських військ носила почесне звання «Бердичівська». Первісна назва газети – «Боевое Знамя», видавцем газети став політвідділ стрілецької дивізії, начальник редакція та типографії гвардії майор Георгій Соколов.

Як і будь-який друкований засіб того часу, газета мала за мету ідейне виховання радянського воїна в дусі комуністичних ідей, роз’яснення завдань і дій радянського уряду та військового командування. Також на її сторінках друкувались матеріали з життя військових підрозділів дивізії, фоторепортажі з військових навчань та багато-багато інших матеріалів. Виходила газета один раз на тиждень.

117-а стрілецька дивізія за час свого існування декілька разів проходила через переформування та реорганізацію: з 1965 року це була 117-а гвардійська Бердичівська ордена Богдана Хмельницького учбова танкова дивізія, з 1987 року її реформували у 119-й гвардійський учбовий центр ПрикВО. Змінювала свою назву і газета: у мирний час «Боевое Знамя» перейменували на «Гвардейская слава». А оскільки дивізія базувалась у Бердичеві на Червоній горі, то і редакція дивізійної багатотиражки розмістилась там же – в окремому будинку на території автобату. У житті газети був ще один специфічний момент – її заборонялось виносити за межі військових частин. Власне, це і стало ключовим елементом у тому, що про газету, попри її доволі значний тираж, практично не знали у Бердичеві.

Після того, як Україна стала незалежною, назва газети змінилась на «Солдат України». Ініціатором змін став редактор підполковник Петро Лісовенко. Розпочалась організаційна робота: був замінений титул газети (який, до речі, не змінився до самого закриття газети), його узгодив командир дивізії генерал-майор Адам Чикал. Серед усіх газет, які виходили в українському війську, «Солдат України» стала першою, яка перейшла на державну мову. Хоча зробити це, як згадував згодом журналіст столичної «Армії України» Ігор Зонов, було вкрай важко: офіцерам-журналістам необхідно було терміново згадати рідну мову, яку вони вже почали забувати, коли служили по різних Забайкаллях та Середній Азії. Інша проблема – відсутність українських шрифтів на друкарських машинах, тож довелось самотужки виготовляти деякі літери з наявного шрифту. Але всі проблеми подолали і незабаром в одному з наказів газету «Солдат України» назвали кращою газетою Збройних Сил України.

В дивізійній газеті «Солдата України» проходили військову службу досвідчені журналісти. У 90-х роках у редакції працювали: редактор підполковник Петро Лісовенко, начальник друкарні старший прапорщик Іван Беца, журналісти старші лейтенанти Олександр Поліщук та Олександр Жирний, лінотипісти рядові Сергій Кузьменко та Юрій Данилюк, друкарі рядові Олексій Мошковський та Анатолій Ткачук, метранпаж рядовий Тарас Жук, спеціаліст з палітурної справи рядовий Віктор Поліщук, коректор-друкарка Тетяна Сомова. Серед цих військових був і цивільний – фотожурналіст Віктор Безпалько.

Наприкінці 1990-х військовим журналістам жилося важкувато – обмеженість фінансування державою українського війська впливала й на армійську пресу. Було обмаль паперу, ніде було дістати запасні частини до друкарських машин, лінотипа, іншого обладнання. «Солдат України» на той час не був потрібний військовому керівництву, вважалося, що українські військові не потребують ідеологічного супроводу.

З настанням Незалежності України правонаступником 119-ї учбової танкової дивізії став 119-й навчальний центр Сухопутних військ України. Він припинив своє існування 1 грудня 2000 року (на його базі сформували 62-у окрему механізовану бригаду). Одночасно з ліквідацією 119-го навчального центру ліквідували й дивізійну газету «Солдат України». Її останнім редактором став Олександр Поліщук, який і нині перебуває в лавах ЗСУ, боронить нашу країну від агресора.

Сьогодні інформаційна складова морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України виходить з тіні, командування розуміє, що це – один із факторів підтримки війська в належній формі. Ні, я не закликаю відроджувати багатотиражні газети у військовому середовищі – не ті часи, не ті технології. Але моральний дух наших воїнів необхідно підтримувати. І як це краще робити, варто подумати керівникам держави.

Джерела і література:

Еня В.В. На острие клинка. Хроника Сто семнадцатой гвардейской стрелковой Бердичевской дивизии 1943-1945 / Еня В. — 1-е изд. — Саратов: Издательство «Кубик», 2020, с. 516.

Зонов І. І все-таки я вірю в майбутнє «Солдата України» // «Земля Бердичівська», №4 (14611) від 15.01.1997 р., с. 2.

Анатолій ГОРОБЧУК