Home Історія Історія підприємств, установ Історія газети “Бердичівський вісник”

Історія газети “Бердичівський вісник”

256
0
SHARE

Передісторія появи цього видання по-своєму цікава: наприкінці 90-х років у місті завдяки отриманню політичних свобод з’явились нові періодичні видання, які висвітлювали події з життя міста та району. Це такі видання, як “ІНФО-Сервіс” (видавець ПП Синельников В.Ф.), рекламно-інформаційний тижневик “Бердичів-Реклама” (Бердичівська поліграфічна фабрика). Але основною міською газетою залишалась “Земля Бердичівська”, яка займала найбільшу долю на ринку преси, випереджаючи конкурентів завдяки своїм передплатникам. Редакція “Землі Бердичівської” хоч і мала у числі своїх засновників міську та районну влади, але вирізнялась демократичністю поглядів, відстоюванням власної точки зору на ті, чи інші політичні події. Це не завжди подобалось співзасновникам, що періодично призводило до конфліктних ситуацій.

У травні 1998 року головою Бердичівської районної державної адміністрації призначили Альфреда Білецького, який до цього обіймав посаду генерального директора ТОВ “КББ”. Новий очільник району активно взявся за роботу, серед іншого його цікавило всебічне висвітлення у місцевій пресі життя району та рішень нової влади. Але незалежна редакційна політика “Землі Бердичівської” не задовольняла нове керівництво району. Тому серед оточення Альфреда Білецького виникла ідея створення власної суто районної газети, яка буде підпорядковуватись виключно районній владі.

Газета “Бердичівський вісник”, 1999 р.

До створення нового видання долучились відомі на той час приватні підприємці Валерій Йосипович Хмелівський та Вадим Федорович Синельников, які вже мали досвід видавничої діяльності.

Перший номер газети “Бердичівський вісник” з’явився на світ 3 грудня 1998 року. Засновником нового районного громадсько-політичного тижневика стали Бердичівська районна державна адміністрація, Бердичівська районна рада та трудовий колектив редакції. Першим редактором тижневика став Вадим Синельников. Свідоцтво про реєстрацію засобу масової інформації надали 1 грудня 1998 року, ЖТ №155.

Редакція нової газети “Бердичівський вісник” розмістилась у двох кімнатах третього поверху будівлі райдержадміністрації по Соборній площі, 23 (згодом редакція переїхала на четвертий поверх). До її штату увійшли відомі в місті журналісти – Володимир Карташов (працював у “Землі Бердичівській”), Марія Пахолівецька (“Земля Бердичівська”, “За технічний прогрес”), комп’ютерною версткою газети від її появи до липня 2002 року займався Василь Захарчук (згодом тривалий час працював у редакції міськрайонної газети “Земля Бердичівська”). На сторінках видання з’являлись матеріали як власних журналістів, так і журналістів із інших місцевих видань. Наприклад, із виданням співпрацював фотокореспондент “Землі Бердичівської” Віктор Коржук. Плідною співпрацею з газетою відзначились Валентина Царук, Любов Трибун, Римма Воєвуцька, на її сторінках друкувались історико-краєзнавчі дослідження Михайла Бедя, бесіди на моральні теми Миколи Порхуна.

Друкувалась газета у житомирському видавництві “Полісся”, згодом – у КП “Поліграфічна фабрика” міста Бердичева. До речі, перший номер, що вийшов друком 3 грудня, став єдиним, виданим цього року. Починаючи з 1999 року газета виходила ритмічно, раз на тиждень по четвергам.

На своїх шпальтах газета розміщувала інформаційні матеріали про громадсько-політичне та культурне життя Бердичівського району, висвітлювалась діяльність районної державної адміністрації та сільських рад. Також розміщувалась програма телепередач, оголошення, розважальні матеріали, краєзнавчі дослідження. Тираж видання на початку його існування сягав 3,3 тис. екземплярів. Керівництво району на чолі з Альфредом Білецьким активно опікувалось новим виданням, долучаючи до його підписників у першу чергу працівників бюджетної сфери, допомагаючи редакції матеріально. Але з часом тираж видання почав зменшуватись: у 2004 році – 1600 екз., наприкінці свого існування (2005) газета друкувалась у кількості 1,5 тисячі екземплярів.

Після досить тривалого керівництва газетою у 2002 році Вадим Синельников полишив посаду редактора, знову зайнявся приватним підприємництвом. У наступні роки редакцію очолювали Володимир Карташов, Олександр Папиш (по лютий 2004 року), з середини лютого 2004 року та до кінця існування видання – Віталій Павлович Гриниковський.

Маючи серед своїх засновниках районну владу, видання періодично отримувало фінансову підтримку. Також працівники редакції мали статус держслужбовців, оскільки праця у виданні прирівнювалась до державної служби.

Та все ж, основні кошти на своє існування редакція газети заробляла власноруч – окрім рекламних оголошень на її сторінках з’являлись тематичні матеріали, які оплачували замовники. Також розміщувались матеріали політичного характеру, в яких у позитивному ключі описувались дії тогочасної місцевої, обласної, республіканської влади. Наприклад, значні об’єми друкованої площі присвятили висвітленню діяльності українського уряду на чолі з прем’єр-міністром Віктором Януковичем, який у 2004 році вів активну передвиборчу агітацію з метою бути обраним Президентом України.

Останній номер газети від 7 квітня 2005 р.

Власне, це й зіграло вирішальну роль у закритті видання: після подій Помаранчевої революції (2004) до влади як у державі, так і на місцевому рівні прийшли її активісти. У березні 2005 року головою Бердичівської районної адміністрації призначили Геннадія Галецького – одного з місцевих активістів Майдану. Одним із перших рішень нової влади стало рішення про припинення фінансування газети “Бердичівський вісник” та її подальше закриття, адже газета, на думку співзасновників, заплямувала себе співпрацею зі старою владою. Один із засновників видання представив юридичні підстави для закриття газети, “Бердичівський вісник” припинив існування у квітні 2005 року. Всього з 1998 по 2005 рр. побачило світ 329 номерів газети.

Після закриття видання постало питання щодо виконання зобов’язань перед читачами, які передплатили газету на поточний 2005 рік. Це питання вирішили у співпраці з редакцією газети “Земля Бердичівська” – передплатникам “Бердичівського вісника” почала надходити саме ця газета. Також у журналістів редакції виникла ідея заснування нового суто міського видання. Це вони обговорили з керівництвом міста, але ідея так і не була реалізована. Цікаво, що через декілька місяців після закриття “Бердичівського вісника” на теренах Бердичева з’явилась нова газета під назвою “Бердичівські новини” (перший номер вийшов у серпні 2005 року), видавцем якої став приватний підприємець Віталій Березовенко.

Нині підшивки газети “Бердичівський вісник” можна переглянути лише в одному місці – районній бібліотеці. Але, на жаль, перші два десятка номерів цього видання у фонді бібліотеки відсутні.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here