Історія міста – поняття не абстрактне. Вона існує не лише у вигляді архівних документів, спогадів сучасників та на сторінках краєзнавчих книг. Історія міста – це наше сьогодення, наповнене матеріальними об’єктами, історичними елементами, які існують поряд із нами, оточують нас. І саме вони роблять історію реальною – відчутною на дотик, осяжною нашим зором.
Одними з таких історичних об’єктів, які можна не лише побачити, а й доторкнутись, є міські будинки. Історія кожного з них по-своєму цікава, а подекуди й унікальна.
Ось, наприклад, будинок по вулиці Сергія Ковтуна, 4. До нових назв вулиць звикаєш швидко, і лише документи нам нагадують, що з 1927 по 2015 рр. ця вулиця мала іншу назву – Урицького. Сам будинок спорудили у 1896 році. На початку свого існування це був одноповерховий цегляний особняк із сімома кімнатами та великим підвалом. Будівля – власність заможного бердичівського мецената та благодійника, єврея Г. Аксмана, який після націоналізації будинку більшовиками у 1919 році виїхав до Франції. У Бердичеві Аксману належали також будинки по вулиці Бистрицькій, 22 (нині його займає амбулаторія сімейної медицини) та по вулиці Луппова, 6, про що свідчать ідентичність архітектурного вигляду всіх будівель як зовні, так і в середині. До речі, поміж іншого Аксман став ініціатором побудови громадської лазні на Загребеллі.
За спогадами старожилів від підвального приміщення будинку по вулиці Ковтуна спорудили три підземні ходи, які йшли у напрямку будинку гімназії (нині гуманітарна гімназія №2 по вулиці Джозефа Конрада), єврейської лікарні (на цьому місці нині знаходиться будинок міського виконавчого комітету на площі Центральній) та в напрямку Лисої (Червоної) гори. З часом входи до підземних ходів замурували.
За архітектурними особливостями будинок нагадує караїмську кенасу[1] в Києві архітектора В. Городецького. Припускають, що до 1917 року тут знаходилась єврейська синагога. До та після німецько-радянської війни 1941-1945 рр. будинок належав Наркомату Внутрішніх Справ СРСР, а в роки війни тут знаходився відділ політичної поліції Третього Рейху – Гестапо[2].
Із середини 60-х будинок займав відділ Управління Комітету Державної Безпеки СРСР, із 80-х років – відділ контррозвідки. У 1985 році навколо будинку насадили фруктовий сад, який частково зберігся до нині.
З 1992 року будівлю займає відділ Служби Безпеки України. У просторому підвалі облаштували спортивний зал та склад. Після ремонту в будинку залишилось лише п’ять кімнат, у 2017 відремонтували фасад.
Нині будинок із земельною ділянкою площею 2490 м.кв. перебуває у власності Управління СБУ, зберігаючи свою унікальну історію під пильним наглядом спецслужб.
[1] Кена́са — молитовний будинок караїмів, який звичайно звуть караїмською синагогою, проте самі караїми його називають “кенаса́” (“кенеса”, “кенасса”) або “бет гаккенесет (івр. בית הכנסת) або Бейт-кнессет”, що означає “будинок зборів”. За плануванням та обстановкою кенаси близькі до синагог юдеїв-равіністів.
[2] Гестапо (нім. Geheime Staatspolizei) — таємна державна політична поліція Третього Рейху в 1933-1945 роках, призначена для боротьби з супротивниками нацистського режиму. З моменту свого створення у 1933 спочатку входила до складу Міністерства внутрішніх справ Німеччини, а з 1939 до Головного управління державної безпеки (RSHA).