Home Новини «…імена яких сам Господь знає»

«…імена яких сам Господь знає»

279
0
SHARE

Відлуння тієї страшної війни ще довго відчуватиме не одне покоління українців, хоча для переважної більшості останні бої закінчились задовго до їх народження. І відлуння це відчувається не лише у знахідках нерозірваних снарядів та проржавілих солдатських касок, але й в оздобленні братських могил, на плитах яких навіть через численні десятиліття з’являються все нові та нові імена загиблих. А часом до них приєднуються і безіменні… І саме це не дозволяє нам забути цю війну.

Цими днями останки десяти радянських воїнів знайшли вічний спокій у братській могилі, що знаходиться на кладовищі села Іванківці Бердичівського району.

…липень 1941 року видався спекотним. По небу лише деінде пропливали легкі хмаринки, не захищаючи від жарких променів сонця. Основні німецькі сили вже увійшли до Бердичева, авангардні підрозділи просувались далі на схід. Наступними стали села Семенівка та Іванківці, між якими пролягло залізничне полотно на важливий транспортний вузол – Козятин. Але командування радянських військ не відмовилось від спроб повернути Бердичів під свій контроль – створена військова група, яка об’єднала 16-й механізований корпус і зведений загін 15-го механізованого корпусу, веде контрнаступ. Дії радянських військ, серед яких перебували і підрозділи 44-го мотострілецького полку, підтримувала броньована артилерійська батарея бронепоїзду, що рухався зі сторони станції Глухівці. Під його прикриттям на околиці Іванківець з ешелону висадились свіжі сили, бійці з гвинтівками у руках широким ланцюгом рушили в напрямку села.

Без попередньої розвідки, без належної підготовки, ця контратака радянських сил очікувано зазнала поразки – з найближчих будинків ряди атакуючих зустрів кинджальний вогонь німецьких кулеметів. Майже усі бійці загинули, їх тіла ще довго лежали посеред поля. Поховати їх на той час належним чином змоги не було – радянські війська відступили, а місцеві жителі боялись репресій від нової влади, та й розголос у майбутньому міг накликати біду на голови селян. Тож тіла бійців де просто прикопали на місці загибелі разом із особистими речами та армійською амуніцією, а де стягнули у воронку, яка утворилась від вибуху артилерійського снаряду, та засипали землею. З часом місця цих поховання загубились у людській пам’яті…

Десятиліттями земля надійно берегла останки загиблих від людського ока. Але з часом поле, на якому відбулась ця військова драма, почали обробляти, селяни наштовхнулись на страшну знахідку. Про неї повідомили місцеву владу, а та – пошуковців, які опікуються саме такими справами. Члени обласного громадського об’єднання “Історико-патріотичне об’єднання “Пошук”, яких запросили до Іванківець, впродовж минулого року працювали на околиці села та підняли з землі останки десяти радянських воїнів. Їх передали на експертизу з метою ідентифікації. Хоча знайдено багато особистих речей – ножі, ложки, військова амуніція, а головне – смертні жетони, або як їх ще називали – “ладанки”, ідентифікувати загиблих не все ж вдалось.

А далі запрацювала державна машина – майже півроку йшли слідчі дії, передбачені законодавством, і лише навесні 2019-го після прийняття остаточного рішення тіла загиблих дозволили перепоховати.

Цієї п’ятниці небо Іванківець видалось таким же сонячним, як і того липневого дня 1941 року. Перед будинком сільради встановили дві домовини, в яких знаходяться останки воїнів. У почесній варті бійці, одягнені у військовий однострій тих часів з гвинтівками Токарєва у руках. Можливо, саме з такою зброєю йшли в атаку загиблі воїни. Поряд – військовослужбовці сучасної української армії.

Перед присутніми на заході виступив представник житомирського обласного Історико-патріотичного об’єднання “Пошук” Владислав Кругляк. Він розповів, як відбувались пошуки загиблих, їх ідентифікація та, власне, деякі подробиці події 41-го. За його словами, радянські бійці висадились з ешелону, вишикувались вздовж поля та здійснили спробу контратаки. Тіла усіх нині знайдених лежали на цьому полі на глибині близько 40-50-ти сантиметрів. Владислав Валентинович з упевненістю констатував, що загиблі є нашими співвітчизниками, про що засвідчили рештки знайденої при них газети, надрукованої українською мовою за кілька днів до початку війни. На жаль, газета не вціліла – всього за декілька хвилин після того, як її дістали з землі, вона від дії зовнішнього кисню зітліла.

Голова Семенівської сільської ради Наталія Семенюк у своєму виступі зазначила: “Сьогодні ми прийшли віддати останню шану та провести в останню дорогу невідомих солдатів, які боронили свободу держави. Їхні матері не дочекались своїх синів, вони не знають, де вони поховані. І сьогодні це наш борг перед ними.

На території об’єднаної громади це вперше проводиться акт перепоховання. А на території села Іванківці це не перший випадок, ще було проведено перепоховання 7 невідомих солдатів. Оскільки бої тут були важкі і люди гинули, тому, думаю, є багато ще невідомих могил на території саме цієї місцини”.

І справді, в Іванківцях такі знахідки виявляють не вперше. Як вказала голова, декілька років тому пошуковці вже знайшли на околиці села останки семи солдат, а буквально тиждень тому відкопали ще останки трьох бійців. Такі роботи триватимуть і надалі. Віддаючи шану воїнам, громада взяла на себе всі витрати, пов’язані з пошуком загиблих та їх перепохованням. “Кажуть, що війна не закінчується, допоки не похований останній солдат. Ми не знаємо, скільки ще є таких невідомих солдат. Я дякую всім, хто прийшов, щоб віддати шану тому, хто поклав життя за свободу та незалежність”, – підкреслила очільниця Семенівської громади.

Зі словами вдячності за мир, можливість з’явитись та щасливо жити на цьому світі виступили школярі місцевої школи. Квіти, принесені дітьми, лягли біля могили загиблих.

Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

Церемонію відспівування загиблих воїнів здійснили священики Православної Церкви України на чолі з настоятелем Свято-Преображенського храму отцем Євгенієм. У своїй промові отець вказав: “Ми сьогодні здійснюємо чин перепоховання християнського. Ви скажете, що в роки Вітчизняної війни не всі дотримувалися віри. Так, Радянський Союз був атеїстичною державою. Але ми знаємо й те, що на війні невіруючих немає. Люди молились, люди вірили. Ми схиляємо перед ними голови тому, що ще Христос казав, що немає більшої любові за ту, коли ближній покладе душу свою за ближнього свого. А вони поклали свою душу, свої тіла за те, щоб їх нащадки жили в мирі”.

На церемонію прибув також військовий капелан артбригади Василь Головчук. На його переконання, справа пошуковців є надзвичайно важливою, адже захисники Вітчизни як ніхто інший заслуговують на те, щоб бути похованими за християнськими звичаями.

До прощання з полеглими у Другій світовій війні долучились військові 26-ої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. До кладовища з останками невідомих героїв громада пройшла селом у супроводі військового оркестру.

Поряд із братською могилою – свіжа земля. Це та земля, яку боронили загиблі. І нині це буде та земля, в якій вони знайдуть свій Вічний спочинок. Лунає гімн України, звучать постріли траурного салюту.

Стоїть одиноко біля братської могили Невідомий солдат, міцно стискаючи у руках автомат. Від сьогодні він берегтиме спокій ще десяти радянських воїнів.

Церемонія перепоховання завершилась. Але справа пошуку загиблих у тих боях продовжується. Так, на початку травня цього року на околиці села виявили останки ще декількох радянських воїнів. По закінченні слідчих дій їх також перепоховають у братській могилі. Отже, вона й далі зберігатиме пам’ять як про тих, хто обороняв село у 41-у, так і про тих, хто звільняв його наприкінці 43-го. І хоча сучасники, які прийдуть до цієї могили, вшанують пам’ять захисників, імена яких нині невідомі, у своїх молитвах вони згадуватимуть бійців, “імена яких сам Господь знає”.

Земля Бердичівщини ще зберігає не поховані за християнським звичаєм тіла тих, хто боронив Батьківщину від нацизму. Можливо, ви, чи ваші рідні мають інформацію про місця, де досі покояться їх останки. Активісти пошукового руху Бердичівщини, які опікуються перепохованням загиблих воїнів Другої світової війни, звертаються до вас із проханням повідомити їх про це. Телефон контактної особи: (097) 408-41-33, Олександр.

P.S.: як повідомили пошуковці, за день після церемонії перепоховання ними між селами Іванківці та Семенівка відкопано тіла ще п’яти радянських бійців. Пошукові роботи тривають.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here