Ярош Олексій Георгійович

Ярош Олексій Георгійович (нар. 1905, с. Гришківці, Бистрицька волость, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія – 1984, Ленінград, СРСР) – військовий, контр-адмірал, учасник Другої світової війни.

Ярош Олексій Георгійович народився у 1905 році в селі Гришківці Бистрицької волості (нині селище міського типу, центр Гришковецької громади Бердичівського району Житомирської області). Початкову освіту отримав у Гришковецькій трудовій школі (нині у цьому будинку знаходиться Бердичівська міська гімназія №6 ім. І.В. Житниченка).

Олексій Ярош у сімнадцятирічному віці влаштувався на роботу до Бердичівського рафінадного заводу спочатку різноробочим, потім пильщиком. Тут у 1922 році вступив до комсомолу. У 1924 році по ленінському призову вступив до лав ВКП(б). У 1926 році призначений секретарем райкому комсомолу селища Погребище нині Вінницької області. Обіймав цю посаду два роки.

Олексій Ярош мріяв стати моряком. Тому у 1927 році за путівкою комсомолу був направлений на Червонопрапорний Балтійський флот. Розпочав військову службу червонофлотцем у Кронштадті на лінкорі «Марат» («Петропавловськ»). Але щоб стати справжнім моряком-офіцером, потрібна була освіта. Тому юнак проходив військову службу і одночасно навчався.

По закінченні навчання О.Г. Ярош став офіцером-політпрацівником. Коли в СРСР створили Тихоокеанський флот, Олексія Яроша – одного з перших поміж балтійців – направили на Далекий Схід.

Згодом Олексій Ярош закінчив військово-політичну академію імені В.І. Леніна з проходженням служби на Північному флоті в Заполяр’ї.

На Північному флоті Олексій Ярош зустрів початок німецько-радянської війни. У район Мурманська ворог кинув великі переважаючі сили, намагаючись одним ударом захопити місто. На захист Мурманська прийшли моряки з військових кораблів, морська піхота. Ворога зупинили за 20 кілометрів від околиць міста, уперед просунутись нацисти не змогли більше ні на крок.

На початку 1942 року була сформована 12-а окрема бригада морської піхоти. Олексій Георгійович призначений бригадним комісаром і брав активну участь у її підготовці до десантної операції в тилу ворога. У квітні того ж року бригада несподівано для німецьких військ висадилась на зайнятий ними берег. Багатоденні жорстокі бої закінчились повною перемогою десантників. Багато воїнів цієї бригади були нагороджені орденами і медалями. Олексій Георгійович був удостоєний орденів Червоного Прапора і Червоної Зірки. До самого кінця війни О.Г. Ярош брав активну участь у бойових операціях у Баренцовому морі.

По закінченні війни Олексій Ярош залишився на флоті, продовжив військову службу. Пізніше його направили на Балтику – заступником командуючого з’єднанням надводних кораблів по політичній частині. 25 травня 1959 року Олексій Ярош отримав звання контр-адмірала. У 1960 році він вийшов у відставку, але морську справу не полишив – став старшим науковим працівником Центрального Військово-Морського музею в Ленінграді.

У 1958 році Олексій Ярош встановлює зв’язки з піонерами середньої школи №6 міста Бердичева, в якій свого часу навчався. Відтоді майже кожен рік він приїздив до Бердичева, зустрічався зі школярами. Відвідували Центральний Військово-Морський музей і бердичівські школярі. У шкільному музеї бойової слави були зібрані матеріали про життя та військову службу контр-адмірала-земляка.

Помер Олексій Георгійович Ярош у 1984 році, похований у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, Російська Федерація).

Джерела і література:

Ружицький В. Земляки – наша гордість. // “Радянський шлях”, 25 березня 1978 р.

Ружицький В. Шляхи ветерана. // “Радянська Житомирщина”, 18 серпня 1978 р.

Воєвуцька Р. Тверда хода заводу-ветерана. // “Радянський шлях”, №31 (11622) від 24.02.1982 р.