Home Край в історичних нарисах Як Бердичів переживав епідемії у минулому

Як Бердичів переживав епідемії у минулому

2211
0
SHARE

Епідемія коронавірусу, її фактично перша хвиля нині з головою накрила наше місто. Чому перша? А тому, що назвати весняну хвилю з її жорстким карантином першою у порівнянні з осінньою по кількості хворих не дозволяє ні логіка процесу, ні кількість тих, хто захворів. Чисельність хворих давно йде на сотні, а попереду нас очікує зима з її холодами та традиційним сезонним спалахом захворюваності на грип. Ще більше є таких, хто хворіє, але їх пневмонію не пов’язують із коронавірусом – чи то тести у нас неякісні, чи то лікарі не вельми переймаються статистикою, економлячи й так незначні державні кошти.

З огляду на цьогорічний епідеміологічний спалах, який вже увійшов чорною сторінкою в історію нашої цивілізації, цікаво поглянути у минуле та пригадати часи, коли – ні, не людство, а ми, бердичівляни, – переживали щось подібне у своїй не такій уже й тривалій за часом історії.

А почнемо з часів Хмельниччини. Так, саме за часів національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького наш Бердичів ледь не зник із мапи тогочасної України-Руси. Не лише бої українського козацтва з Річчю Посполитою, що тривали впродовж 1648-1657 років, фактично спустошили наш край. Козацьке військо принесло із собою ще одного незримого ворога – чуму, яка у цей час вирувала в лавах самого війська. Чума буквально викосила населення маленького Бердичева. З нею на той час боротись ще не вміли, єдиний спосіб – тікати з зараженої місцевості й у безпеці чекати кінця епідемії. Що населення й зробило – місто опустіло. Про повне запустіння Бердичева у 1654 році писав боярин Андрій Бутурлін у листі до російського царя: «6 сентября мы пришли под пустой городок Бердичев и стояли до 15 числа».

За чумою та запустінням прийшов голод – нікому було обробляти поля та вирощувати хліб.

Як не дивно, чума для нашого краю мала й позитивні наслідки (якщо це так можна назвати): у 1651 році військо польного гетьмана литовського Януша Радзивілла успішно увірвалося в Україну, розгромило декілька козацьких загонів і взяло Київ. Але епідемія чуми, що почалась серед його вояків, призвела до відходу війська і повної втрати завойованого.

Наступна епідемія охопила наш край на початку 1770 року. І знову це була чума. У місті вмирало так багато людей, що живі не встигали проводити поховання за встановленим звичаєм і ховали померлих у великих братських могилах. Саме від цієї чуми помер відомий в Бердичеві та далеко за його межами рабин-проповідник Лібер Еліезер (1667-1770), який проповідував кабалу та користувався великою повагою серед євреїв округи.

Для померлих від чуми утворили спеціальне («чумне») кладовище на північ від міста, неподалік шляху на Житомир. Для позначення кладовища встановили великий пам’ятний камінь, останні згадки про який датуються початком XX століття. З часом, коли місто розрослось, кладовище опинилось на його території. Нині точне місцезнаходження цього кладовища не встановлене, але за спогадами старожилів воно знаходилось десь неподалік того місця, де нині бовваніють стіни колишньої міської електростанції (вулиця Житомирська, 78).

Замітка в газеті “Южный край” про стан захворюваності в Бердичівському повіті у 1881 році.

Наступна епідемія, яка охоплювала наше місто, не залишила хоч якихось згадок, адже відбувалась на фоні подій громадянської війни. Так, у 1918 році до України прийшла «іспанка» – хвороба, яку спричиняє грип А. Її розповсюдженню сприяли міграція населення під час війни та революції. А ще – антисанітарія, спричинена розрухою. Цей грип мав такі незвичні симптоми, що його часто помилково діагностували як холеру або тиф. Більшість смертей були тоді від бактеріальної пневмонії та інших вторинних інфекцій, спричинених грипом.

Антибіотиків на той час ще не існувало, тому в наших краях боролися з цією хворобою народними методами: мастили дьогтем пороги у хаті та чоботи, розвішували часник над люльками дітей і робили собі намиста з часнику. А ще обмежували спілкування та не здоровались за руки (вам це ніщо не нагадує з цьогорічних протиепідеміологічний заходів?).

Скільки людей померло від «іспанки» в Бердичеві – достеменно невідомо. Адже підрахунок ніхто не вів – не до цього було в охопленому війною місті, коли влада змінювалась чи не кожні пів року.

Ще однією епідемією, яка охопила наше місто у той же час, став тиф. Хворих на тиф лікували у лікарні Червоного Хреста, яка знаходилась по вулиці Махнівській (нині це Будинок Зв’язку по Вінницькій, 28/1). Старожили згадували, що померлих було стільки, що їх не встигали ховати. Тому їх складали у дощатих бараках, які були розташовані поряд із лікарнею.

Наступними епідеміями стали Азійський (1957 рік) та Гонконгський (1968 рік) грип. Ці спалахи були відносно невеликими і нашого міста майже не торкнулись.

Але найбільшого ажіотажу серед населення наробила пам’ятна багатьом епідемія «свинячого» грипу, яка прийшла в Україну в листопаді 2009 року. Тут заслуга як засобів масової інформації, які інколи провокують масштабну та не завжди адекватну реакцію, так і політиків, адже багато хто пригадає, як тодішній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко особисто зустрічала літаки з черговими партіями ліків, ледь не цілуючи їх шасі.

Саме тоді в Бердичеві на вулицях вперше з’явились люди у захисних масках. На них дивились із подивом та острахом, адже у продажу масок не було, тому їх в екстреному порядку почали шити наші підприємства – «Юлта», «Бердичів-спорт», «Попелюшка» та Бердичівська фабрика одежі. З обмежень діяло лише одне – роботу торгівельних та розважальних закладів обмежили до 23-ї години.

Як засвідчили згодом медики, в Україні зафіксували 14 лабораторно підтверджених випадків захворювання на свинячий грип. Троє інфікованих людей померли. У Бердичеві, на щастя, захворювання на свинячий грип не зафіксували жодного випадку, хоча сезонна захворюваність на ГРВІ тієї осені суттєво зросла.

Цьогорічна пандемія має більш важкий перебіг. За офіційними повідомленнями представників міської лікарні, станом на 30 жовтня маємо в Бердичеві 1047 підтверджених випадків захворювання, з них 634 випадків одужання. З початку епідемії в місті та районі зафіксовано 23 летальних випадки.

Тож бережіть своє здоров’я та не хворійте!

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here