Як бердичівляни пам’ятники виготовляли

293
0
SHARE

Чого тільки не виготовляли вправні руки бердичівських майстрів та майстринь. Це і верстати, і фільтрувальне обладнання, і шкіра для виготовлення взуття. Ковбаси і сири, масло і морозиво. І, як колись говорили, товари широкого вжитку. Та це роблять і в інших містах, скажете ви. І будете майже праві. Майже, бо була ще одна справа, яка не оминула умілих рук бердичівських майстрів. Це – виготовлення пам’ятників.

Монумент Вічної Слави у місті Житомирі.

Виготовлення пам’ятника – це не те, що сьогодні роблять численні місцеві майстерні, використовуючи мармурову крихту чи граніт. Штампуючи їх щоденно, як на конвеєрі. Мова йде про Пам’ятник, саме з великої букви. Пам’ятник діячу, поету чи визначній події. Який зазвичай стоїть у людному місці чи біля пам’ятної місцини. І виготовити його можуть лише талановиті люди, майстри своєї справи.

Мабуть, першим пам’ятником, який вийшов з-під рук бердичівських майстрів, став монумент Вічної Слави у місті Житомирі. У 1979 році з нагоди 34-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні на Корбутовці запланували звести монумент на честь воїнів-визволителів, партизан та підпільників. Архітектори І. Іванов та А. Ігнащенко разом зі скульпторами Г. Хусідом і І. Коломійцем створили 37 метрову колонну циліндричної форми, яку виготовили з лабрадориту.

Скульптурна композиція.

Увінчала колонну бронзова скульптура, що зображає воїна Радянської армії, партизана та жінку-робітницю тилу, які стоять спинами один до одного. Над ними майорять три прапори Перемоги, що з’єднуються між собою, утворюючи своєрідний вінок Слави переможцям. Скульптура виготовлена з бронзи, а відливки виготовляли на бердичівському заводі “Прогрес”.

Урочисте відкриття меморіалу відбулось 9 травня 1979 року.

Монумент знаходиться на найвищій точці Житомира, з підніжжя пам’ятника відкривається чудовий вид на місто, навколишні ліси та греблю, яка утворює Житомирське водосховище.

Наступним творінням бердичівських майстрів став пам’ятник у Шепетівці – 16 червня 1979 року у місті Шепетівка Хмельницької області урочисто відкрито літературно-меморіальний музей М.О. Островського — обласний літературно-меморіальний музей, присвячений радянському письменнику Миколі Олексійовичу Островському. Музей унікальний, хоча й присвячений особі та подіям, піднятим на гора комуністичною пропагандистською машиною (варто лише вказати, що покоління українців, які виросли за часів Незалежності, у переважній більшості не знає ані цього письменника, ані творів, написаних ним – у сучасній школі його не вивчають). Але досить сказати, що цей музей, як унікальну архітектурну споруду, у 1989 році занесено до міжнародного каталогу “Музеї світу”.

Символічні сторінки розгорнутої книги, встановлені у музеї.

У спорудженні шепетівського музею брали участь і працівники бердичівського машинобудівного заводу “Прогрес”. Вони виготовили п’ятнадцять масивних сталевих листів, зігнутих у вигляді аркушів паперу. На них способом плазмового різання викарбувані вислови видатних людей радянської Батьківщини. Крім того, було виготовлено чотири символічні сторінки розгорнутої книги. На їхніх сталевих поверхнях також вирізані назви творів Миколи Островського. Ці сторінки встановили у центральній частині музейного комплексу.

Цю унікальну роботу виконали газоелектрорізальник заготовчого цеху І. Негретов, робітники бригади котельників-складальників котельно-зварювального цеху Л. Бариловського. Багато зусиль у виконанні цього замовлення доклали головний зварювач М. Осипов, його заступник С. Калицький, старший диспетчер котельно-зварювального цеху Я. Векслер, начальник виробничо-диспетчерського відділу В. Волощук, начальник заготовчого цеху М. Войтко.

Пам’ятник Павці Корчагіну, Боярка.
Фото maxiwell83.

Але історія виготовлення пам’ятників на цьому не завершилась. 23 червня 1979 року у місті Боярка Київської області відкрито пам’ятник Павці Корчагіну – на честь героїчних звершень комсомольців першого покоління. Навпроти будинку, де в жовтні-грудні 1921 року проживали Микола Островський та його соратники-комсомольці, здійнялась бронзова постать червоноармійця в будьонівці, який обережно притискає до грудей квітку революції – червону гвоздику.

Робітники заводу збирають пам’ятник з готових частин.

Виготовили цей пам’ятник також на бердичівському машинобудівному заводі “Прогрес”. Відливали з бронзи частини монумента у цеху №17, а складання проходило у цеху №20. Відмінно справились із завданням робітники бригади ливарників М. Сивобородька, а також котельники-складальники О. Українець, В. Шульц, електрозварювач П. Білик, газорізальник Г. Куценко, слюсар О. Горофенюк, кранівниці І. Орловська, В. Зеленюк.

Машинобудівний завод “Прогрес” серед своїх численних підрозділів мав один унікальний – ливарний цех №17. І майстром у цьому цеху впродовж багатьох років працював Микола Сивобородько. Бригада під його керівництвом у 1980 році виготовила ще один пам’ятник, який на цей раз з’явився на території самого заводу – пам’ятний знак працівникам заводу, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Автором скульптурної композиції став уродженець Бердичева скульптор Петро Криворуцький, проект пам’ятника розробили у Києві. А самі відливки виготовили на “Прогресі” у ливарному цеху №17. Пам’ятник відкрили 19 грудня 1980 року під час святкування 100-річчя заснування заводу.

Пам’ятний знак працівникам машинобудівного заводу “Прогрес”, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Національний музей історії України у Другій світовій війні.

Досвід, отриманий під час виконання цих замовлень, згодився через рік. У столиці України Києві йшли роботи зі створення Меморіального комплексу “Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років” (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні). Скульптори та архітектори вирішили втілити у життя грандіозний художній задум – у галереї, яка веде до музею, встановити п’ятиметрові бронзові горельєфні композиції, що відтворюють мужність прикордонників, нескореність тих, хто опинився на окупованій території, самовідданість учасників руху Опору та трудівників тилу. За цю роботу і взялись прогресівці на чолі з Сивобородьком.

Бригада Миколи Сиводородька у Києві в Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Робота була вкрай кропітка та важка, досить сказати, що на виготовлення композицій пішло більш як 80 тон художнього литва. Готові елементи композиції відвозили до Києва, де їх монтували спеціальні бригади. Музей відкрили 9 травня 1981 року. Члени бригади згодом відвідали Меморіальний комплекс, де побачили галерею – справу своїх рук.

Ось така історія появи деяких пам’ятників, створених руками бердичівських майстрів.

Джерела і література:

Ананченко Л.І. Історія Бердичівського заводу “Прогрес”, ветерана машинобудівної галузі України, 1880-2010 роки. – Бердичів, 2010, с. 986, 996-997.

Анатолій Горобчук


Пам’ятник Г.І. Котовському, виготовлений бригадою Миколи Сивобородька.
Бригада ливарного цеху №17 (зліва на право): Сергій Бонк, Василь Мельник, Віталій Вітковський, Василь Пилипчук, Микола Сивобородько (боигадир), Сергій Слюсар, Анатолій Поплавський, Ольга Теплюк, Міла Талько.
Прогресівці оглядають творіння своїх рук.
Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Репортаж ТРК “ВІК” від 11 липня 2007 р.

КОМЕНТАРІ ВІДСУТНІ

Залишити коментар