Яворський Антон Рафаїлович

Яворський Антон Рафаїлович (нар. 16 серпня 1908, м. Київ, Російська імперія – пом. 23 січня 1943, м. Шепетівка, Райхскомісаріат Україна) – керівник молодіжної антифашистської підпільної організації міста Бердичева, засновника славутського антифашистського підпілля.

Яворський Антон Рафаїлович народився 16 серпня 1908 року в місті Києві у сім’ї службовця, українець. Антон став останньою 9-ю дитиною у родині, але на 1919 рік у родині Яворських у живих залишився лише він.

Антон Яворський навчався в гімназії. У 1919 році разом із батьками 11-річний хлопчик переїхав до міста Славута – волосного центру Волинської губернії (нині місто входить до складу Хмельницької області). Батько Рафаїл Маврикійович працював робітником на смолокурні, згодом сторожем у Славутській карантинній інспекції. Мати Ірина Василівна – домогосподарка. Антон продовжував навчання в українській семирічній школі, а по закінченню школи – у робфаці. Після закінчення робфаку працював робітником Славутського лісопильного заводу №1.

У 1929 році Антон Рафаїлович вступив до київського лісотехнічного інституту. Після другого курсу його призвали до лав Червоної Армії. Тут він впродовж 1931-1932 рр. навчався в однорічній школі молодшого командного складу (молодших офіцерів) піхотного училища міста Чугуїв (Харківська обл.). Після звільнення з лав Червоної Армії лейтенант запасу Антон Яворський повернувся у Славуту. Працював інструктором Славутського райвідділу ТСОАВІАХІМу (Товариство сприяння обороні, авіації і хімії, рос. ОСОАВИАХИМ). Згодом працював завскладом Славутського лістрансгоспу.

У грудні 1933 року Антон Рафаїлович одружився з Марією Михайлівною Заблотською (1914 р.н.). Через рік у родині з’явилась дочка, яку назвали Вандою.

З весни 1936 року – знову в лавах Червоної Армії. Службу проходив у місті Бердичеві у 300-у полку 100-ї дивізії на посаді командира взводу. Восени 1937 року 100-а дивізія передислокувалась у місто Мінськ Білоруської РСР. І в селищі Уручье, що під Мінськом, Антон Яворський служив на посаді фізрука 331-го стрілецького полку. Цього ж року в родині Яворських з’явилась друга дитина – донька Рита (третя дитина в родині Яворських – син Антон – з’явиться у 1943 році).

У ніч з 11 на 12 червня 1938 року Антона Яворського заарештували за обвинувачуванням у шпигунстві та антирадянській агітації. Два тижні тримали в особливому відділі полку, домагаючись визнання своєї вини. Перевели в Росію, до міста Смоленськ, де утримували понад 10 місяців. Антон Рафаїлович переніс 91 допит, місяць одиночної камери, але незважаючи на жорстокі тортури винним себе не визнав. У квітні 1939 року його звільнили під підписку про нерозголошення всього того, що над ним чинилося (повна реабілітація Антона Рафаїловича Яворського відбулася вже в роки незалежної України – 30 листопада 1994 року у відповідності до рішенням військового прокурора Республіки Білорусь).

Антон Яворський повернувся до своєї родини, яка на цей час проживала у селі Гвіздава Бердичівського району – тут дружина Марія працювала вчителькою молодших класів. Після одужання і повернення до працездатності Антон Яворський став на облік Бердичівського райвійськкомату і одержав посаду військового керівника Бердичівського технікуму хімічного машинобудування (нині ВНЗ “Бердичівський коледж промисловості, економіки та права”), який на цей час займав двоповерхову будівлю по вулиці Леніна, 44 (нині вулиця Житомирська). Родина Яворських повернулась до Бердичева, проживали у будинку по провулку Піонерському.

Із початком німецько-радянської війни у перші ж дні Антон Яворський був мобілізований до лав Червоної Армії. Зі своїм військовим підрозділом він опинився в Мирополі, що на Житомирщині. Тут в силу обставин підрозділ потрапив в оточення, виходячи з якого Антон опинився у полоні в селі Судилків Шепетівського району. На другий день полону після бомбардування радянською авіацією, Антону Яворському вдається втекти, маючи при собі пістолет ТТ, який не встигли відібрати гітлерівці. Та спроби перейти лінію фронту виявилися марними. Яворський по дорозі натрапив на залізничну будку колійного обхідника. Переодягнувся у форму залізничника та йде до своїх батьків у Славуту. Сім’ю у Славуті не застав (сім’я була евакуйована у Харків, повернулась у Славуту 2 липня 1942 р.).

Антон Рафаїлович пішки добрався до Бердичева нібито для розшуку дружини та доньок. У Бердичеві з колишніх учнів та випускників технікуму він створив антифашистську молодіжну підпільну організацію. До неї увійшли колишні учні та випускники машинобудівного технікуму Володимир Завадський, Анатолій Щолкін, Станіслав Лужинецький, Ядвіга Ноккель, Володимир Мокроус, Едмунд Грушецький, Іван Левицький, Георгій Пшеничний, Нурі Галямшин, Іван Макаревич, Іван Кондратюк, Іван Шишкін, Людвіг Каплінський, Микола Базилевич, брати Вацлав і Тадеуш Конецькі та інші. Всього біля 50 осіб.

Третього серпня 1941 року на квартирі А.Р. Яворського відбувається перша нарада активних учасників антифашистських підпільних груп, що об’єднались у боротьбі проти німецьких загарбників.

Першими кроками бердичівських підпільників було друкування і розповсюдження листівок. Спочатку листівки друкували на друкарській машинці у Марії Дранько. Пізніше Ядвига Нокель, яка влаштувалась на роботу в міську друкарню, разом із Володимиром Мокроусом винесла з друкарні 12 кг шрифту, фарбу та папір для листівок. На квартирі у Володимира Завадського встановили радіоприймач, по якому підпільники приймали зведення Совінформбюро, обладнали примітивний друкарський верстат, на якому друкувались листівки.

Через Бердичів до лінії фронту проходив телефонний кабель зв’язку. Бердичівські підпільники вирізали його на довжині одного прольоту (близько 50 метрів) та викинули у річку Гнилоп’ять. У місцевій газеті “Нова Доба” в номері за 8 січня 1942 року з’явилась об’ява коменданта Бердичева (мову та стилістику оригіналу збережено):

“3.I.1942 р. в м. Бердичеві на Житомирській вулиці ч. 4 був перерізаний телефонний військовий кабель. Щоб в майбутньому протидіяти подібним актам саботажу, 7.I. в Бердичеві було взято 10 заложників.

У випадку, коли протягом одного тижня не будуть знайдені винуватці, будуть розстріляні десять заложників”.

До числа заложників потрапили й окремі члени диверсійної групи – Юрченко, Мясківський, Румовський та Плаксін, яких незабаром розстріляли. Після цієї втрати підпільники змінили тактику: всі диверсії проводили лише за межами міста. Так, на шосе Бердичів-Козятин було знищено декілька автомашин із пальним і загін, який прямував на Вінниччину. В операції брали участь Щолкін, Завадський, Шишкін.

Бердичівські підпільники підтримували стосунки з Юзефом Майором – командиром роти 42-го полку 105-ї угорської дивізії, яка розташовувалась у Бердичеві. Юзеф Майор був керівником антифашистської організації в угорському полку і він опинився під підозрою гестапо. Його заарештували, протримали у підвішеному стані 40 годин, але нічого не домоглися і відправили на фронт. Після цього Яворський загубив із ним зв’язок. А Юзеф Майор 20 травня 1942 року в районі Брянська перейшов лінію фронту і прийшов у загін Сабурова. У Сабурова в листопаді 1942 року його ще раз зустріне Антон Яворський. Пізніше Юзеф Майор загине у бою.

Наприкінці грудня 1941 року група Яворського заморозила на залізничній станції Бердичева паровозні котли. Після такої диверсії у місті почались масові арешти. Яворський, який теж опинився під загрозою арешту, був змушений переїхати у Славуту, де він створив нову підпільну організацію серед залізничників і став її керівником. Керівниками Бердичівського підпілля з січня 1942 року стали Завадський і Левицький, які підтримували зв’язок зі Славутською групою Яворського, добираючись до нього за фальшивими перепустками.

У листопаді 1942 року Яворський зі Славути приїхав у з’єднання Сабурова в районі Олевська. Він привіз із собою німецького офіцера Станіслава, який був прикомандирований до рейхскомісаріату гауляйтера Коха у Рівному. Станіслав передав Сабурову інформацію про розміщення ворожих гарнізонів на території Житомирської області. Наказом Сабурова Антона Яворського призначили командиром Славутського партизанського загону, йому виділили зброю та боєприпаси. Разом із ним у Славуту поїхав комісар загону Іван Волков, який повинен був підготувати умови для прибуття в район Славути загону Шитова. Але цей план не здійснився – після того, як 24 грудня 1942 року Яворський повернувся із з’єднання Сабурова, по доносу зрадника-провокатора в ніч із 11 на 12 січня 1943 року на одній із явочних квартир Антон Яворський і його побратими були схоплені нацистами і відправлені в Шепетівське гестапо. Після жорстоких катувань 23 січня 1943 року А.Р. Яворський та інші підпільники були розстріляні та поховані в братській могилі на околиці Шепетівки.

Указом президії Верховної Ради Української РСР від 21 грудня 1967 року за мужність та відвагу, виявленні в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., Яворський Антон Рафаїлович від імені президії Верховної Ради СРСР посмертно нагороджений медаллю “За відвагу” (№735698).

Нині на 603 км. Новоград-Волинського шосе, що на околиці Шепетівки, на братській могилі жертв фашизму, в якій спочиває і Антон Яворський, встановлена стела тим, хто віддав своє життя в боротьбі з фашистською навалою.

 Окрема подяка дочці Антона Рафаїловича Яворського – Ванді Антонівні Шиманській (Яворській) за надані фотоматеріали та документи.

Джерела і література:

Мачинський А. З когорти відважних. // “Радянський шлях”, №6 (13916) від 12.01.1991 р.

Родічева О.В. Бердичівське підпілля в роки Великої Вітчизняної війни. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник “Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині”. – Т. 19 / Відп. ред. M.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – с. 98-99.

Марковський Б.В., Ольшевський В.С., Радчук В.В., Ремболович В.А. Бердичівський політехнічний коледж: 100 років діяльності… (Історико-краєзнавчий ілюстрований нарис) // За заг. ред. Г.П. Мокрицького – Житомир: вид-во “Волинь”, 2003 р. – с. 53-57.

Сімейний архів Ванди Антонівни Шиманської (Яворської).