Юрачковський Володимир Павлович

Юрачковський Володимир Павлович (нар. 11 липня 1939, с. Глухівці, Комсомольський р-н, Вінницька обл., УРСР) – лікар-кардіолог, громадсько-політичний діяч.

Юрачковський Володимир Павлович народився 11 липня 1939 року в селі Глухівці Комсомольського (нині Козятинського) району Вінницької області в сім’ї вчителів Павла Климовича та Галини Миколаївни Юрачковських.

З раннього дитинства Володимир виховувався в умовах високої вимогливості християнської моралі. Його дід (по материній лінії) Микола Єфремович навчався у Житомирській духовній семінарії, але за революційний дух був виключений із семінарії у 1905 році, у розпал Першої російської революції. Дід по батькові — Юрачковський Клим Антонович — брав участь у Першій світовій війні 1914-1918 рр., ще до війни отримав високу освіту в Умані. Висвячений у священики, а в 1922 році став одним із фундаторів Української православної автокефальної церкви. Страшні роки Великого перелому не оминули родину Юрачковських – Клима Антоновича репресували, він 15 років відсидів на Соловках у таборі; під час відбування заслання в Оренбурзькій губернії без права повернення в Україну ще досить молодим захворів туберкульозом та помер. У 1937 році засудили до 10-ти років ув’язнення старшого сина Клима Антоновича Вадима — як сина ворога народу та ще й неблагонадійного. У 1944 році заарештували й батька Володимира Юрачковського – Павла Климовича, який на початку війни потрапив у полон, був у концентраційному таборі на окупованій території. Пізніше всіх родичів Володимира Павловича амністували, реабілітували, але долі двох поколінь Юрачковських були поламані.

Не дивно, що Володимир ще з раннього дитинства усвідомив свою насамперед духовну спорідненість із “крамольною”, “неблагонадійною” сім’єю.

У 1956 році Володимир Юрачковський закінчив із золотою медаллю середню школу села Карпівці Чуднівського району. Цього ж року вступив до Київського медичного інституту. У зв’язку з утворенням Тернопільського медичного інституту в 1957 році переведений на 2-й курс цього інституту, а в 1957 році мобілізований на строкову службу до лав Радянської Армії. В армії вперше почав друкуватися в окружній газеті “Патриот СевВОО”. Після демобілізації продовжив навчання у Тернопільському медінституті.

У 1965 році Володимир Павлович закінчив лікувальний факультет медичного інституту, одержавши спеціальність лікаря-лікувальника. На роботу направлений до Терпінінської центральної районної лікарні Мелітопольського району Запорізької області, де працював спочатку терапевтом, із 1966 по 1968 рік — заступником головного лікаря району по медичній частині.

У 1966 році Володимир Юрачковський одружився, наступного року народилася донька Наталя. Згодом із сім’єю переїхав до Молдавської РСР, де отримав призначення головного лікаря Тараклійської районної лікарні. Але обіймаючи посаду головного лікаря районної лікарні, вступив у протиріччя з першим секретарем районного комітету Комуністичної партії, а пізніше — і з третім секретарем ЦК КП Молдавської РСР, у зв’язку з чим змушений був переїхати до України — у місто Хотин Чернівецької області, де протягом двох років обіймав посаду головного лікаря Хотинської міжрайонної станції переливання крові. У роки його керівництва станція вперше за час свого існування почала виконувати плани по виробництву препаратів крові і кровозамінників.

У 1974-1978 роках Володимир Павлович працював завідуючим станцією швидкої допомоги місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Потім був Ржищів Київської області і нарешті у 1984 році Володимир Павлович переїхав на постійне проживання до Бердичева. З цього часу і дотепер (2018 рік) працює на станції швидкої допомоги виїзним лікарем кардіологічної бригади.

На 1974-1978 роки випав справжній розквіт управлінських здібностей В. Юрачковського. Тоді він став першим претендентом на заміщення посад директора медучилища, завідуючого міськздороввідділом, головного лікаря міської лікарні. Але на заваді стало власне несприйняття протекціонізму, хабарництва, казнокрадства та інших негативних явищ радянської бюрократичної системи, яка зусібіч пронизала медицину. Його попередників на посаді головного лікаря Ржищівської міської лікарні знімали з посад і виключали з партії за те, що побудували, зловживаючи службовим становищем, вілли над Дніпром, а самого Юрачковського позбавили партбілета “за неискренность по отношению к партии”.

До Бердичева Володимир Юрачковський переїхав із клеймом політично неблагонадійного, амбітного медика. Ще й тут перший рік його “тягали” через міськком партії у центральну партійну комісію при ЦК КПРС. Зрозуміло, що будь-які адміністративні посади для нього були закриті. Але настають часи Перебудови – пори політичних реформ, започаткованих керівником СРСР Михайлом Горбачовим. У 1990 році Володимир Юрачковський балотується у депутати до Бердичівської міської ради. Шалений опір старої влади вдається здолати – люди обирають його до органу місцевого самоврядування як високопрофесійного медика, справжнього громадянина, чуйну людину. Саме у цей час місцева газета “Радянський шлях” під рубрикою “Портрети демократів” надрукувала про нього матеріал “При пульсі людському”. Мався на увазі і пульс звичайний, і пульс політичний, і пульс соціально-побутовий. Володимир Юрачковський очолює координаційну раду демократичних сил Бердичівщини, систематично виступає з гострими публікаціями в газеті стосовно побудови Української держави, формування справді демократичного суспільства, впровадження української мови в установах та закладах, повернення віруючим культових споруд. Як майор запасу, бере активну участь у створенні міської організації Спілки офіцерів України.

1991 рік стає доленосним – серпневий путч для багатьох бердичівлян, як водорозділ у житті. Володимир Юрачковський із радістю сприйняв незалежність країни. Він активно працює на ниві демократизації суспільного життя Бердичева. Саме Володимир Юрачковський, спільно зі своїми депутатами-однодумцями, стає одним із ініціаторів та безпосереднім учасником встановлення 17 жовтня 1991 року синьо-жовтого національного прапору над будівлею міськвиконкому.

У 1994 році Володимир Павлович балотується кандидатом у депутати Верховної Ради України (на цих виборах депутатом обрали міського голову Олексія Хилюка). Володимир Юрачковський активний член Української Народної партії, бере разом із дружиною Таїсою найдіяльнішу участь у виборах Президента України 2004 року.

І ще одне непересічне захоплення є у Володимира Павловича. Він, як колись його дід Клим Антонович Юрачковський – один із основоположників Української православної автокефальної церкви, має від природи унікальний голос, любить співати. “Якби не став лікарем — обов’язково став би співаком”, — каже Володимир Павлович із посмішкою. У пошуках акомпаніатора він звернувся до викладача музпедвідділу педагогічного училища Юрія В’ялова. З того часу і зародилася творча дружба лікаря і професійного педагога-музиканта. Одному імпонувало, що професіонал оцінив його вокальні здібності і прагнення вдосконалюватись, другому — можливість досягти реального результату людиною, яка фактично ніколи не займалася музичною грамотою. І вже через короткий час вони періодично виступали то перед ветеранами заводу “Прогрес”, то в будинку-інтернаті для інвалідів, то у госпіталі інвалідів Великої Вітчизняної війни. 11 липня 2004 року в актовому залі бердичівського педагогічного училища з успіхом відбувся творчий вечір Володимира Юрачковського, організований із нагоди його 65-річчя.

На сьогодні Володимир Юрачковський залишається і високопрофесійним лікарем, і розважливим політиком, і співаком. Його загальний трудовий становить склав 67 років. У нього ніколи не з’являлися сумніви у тому, що до влади в Україні прийде чиста політична сила, а сама Україна розпочне якісно новий етап оновлення.

Джерела і література:

Юрачковський Володимир Павлович. Біографія. // “Земля Бердичівська”, №18 (14314) від 02.03.1994 р.

Могиль О. Козарлюга із роду Юрків. // “Земля Бердичівська”, №55 (14870) від 09.07.1999 р., с. 4.

Володимир Юрачковський. При пульсі людському. // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во “Дія”, 2005. – с. 44-50.

Архипчук Т. Лікар, громадянин. // “Пульс”, №4 від 2017 р.