Що таке “історичний міф”, і навіщо його спростовувати?

Міфотворення існувало завжди. І з’явилось воно не вчора, а мабуть тоді, коли зародилось саме людство, вірніше, коли у первісному суспільстві з вуст в уста почали передавати оповіді про минуле, а через тисячоліття записувати на більш надійних носіях, ніж людська пам’ять – глиняних табличках, папірусі, папері.

З часом процес міфотворення переріс у цілеспрямовану політику, яку проводили ініціатори міфів із якоюсь метою. З’явилось і більш конкретне поняття – “історичний міф”. Вікіпедія трактує це поняття, як своєрідну, як правило, спотворену форму історичної свідомості. І саме такі спотворення їх ініціатори намагаються цілеспрямовано культивувати, аби досягти конкретної мети.

Є історичні міфи загальнодержавного рівня, або міжнаціональні. Є рівня територіальної громади, та навіть релігійні, міжконфесійні. Зі всіма історичними міфами необхідно боротись, намагаючись донести історичну правду. Намагаючись пояснити суть історичних подій – було б бажання суспільства сприйняти ці пояснення та дії.

А є історичні міфи рівня міста, містечка, селища. Рівня нашого Бердичева, наприклад. З ними також необхідно боротись. Що, власне, й відбувається – наприклад, на нашому веб-сайті розміщено декілька статей, які розвінчують низку історичних міфів місцевого штибу (тут і тут). Та й не лише на сайті – відбуваються зустрічі краєзнавців із зацікавленою аудиторією, де мова йде про те ж саме.

Але боротьба з міфами триває. Приклади? Ось приклад міфу, створеного комуністичною ідеологією з метою спотворення історичної свідомості громадян.

У період з 1974 по 1985 рік в СРСР з’явилась на світ Українська радянська енциклопедія — 12 томів універсальної української енциклопедії, першої республіканської енциклопедії в СРСР. У “Передмові” до УРЕ зазначено, що це видання УРЕ показує “характерні риси… радянського народу — нової історичної спільноти людей”. Що ж то за характерні риси такі? Для прикладу наведемо статтю, що розповідає про наше місто (так, серед 50 тисяч статей в енциклопедії є окрема стаття і про Бердичів). Повний тест:

БЕРДИЧІВ — місто обласного підпорядкування Житомирської обл. УРСР, райцентр, на р. Гнилоп’яті (бас. Дніпра). Залізничний вузол. 80 тис. ж. (1976).

Виник у 15 ст. Після Люблінської унії 1569 Б.— під владою шляхет. Польщі. Під час нар.-визвольної війни 1648—54 Б. здобуло військо, очолюване Б. Хмельницьким.

У 1702 С. Палій розбив поблизу Б. польс. військо. Після 2-го поділу Польщі (1793) Б. у складі Правобережної України возз’єднано з Росією. З 1845 — місто.

Робітники Б.— учасники революц. подій 1905—07 і 1917. Рад. владу встановлено 26.XI 1917. В районі Б. частини Червоної Армії розгромили петлюрівців (1919), біло-поляків (1920). За роки Рад. влади Б. став значним пром. центром.

Найбільші підприємства: з-ди — хім. машинобудування «Прогрес» і верстатобудівний «Комсомолець»; шкіряне об’єднання, шкіряно-взут., м’ясний комбінати, рафінадний, солодовий, комбікормовий, молочний з-ди, меблева, друкоофсетна, швейна, рукавична ф-ки. У місті — 22 заг.-освітні, музична, спортивна школи, 3 профес.-тех. уч-ща, маш.-буд. технікум, мед. і пед. уч-ща, 4 лік. заклади. Будинок культури, 5 клубів, 3 кінотеатри, 53 бібліотеки. Старовинні архіт. пам’ятки: середньовічна фортеця, де 1704 був ув’язнений С. Палій, костьол, в якому 1850 О. Бальзак брав шлюб з Е. Ганською. Восени 1846 у Б. побував Т. Г. Шевченко. У Б. народилися укр. поет і композитор Д. Ф. Бонковський, рос. рад. письменник В. С. Гроссман, нар. артист УРСР П. Г. Міхневич.

У цьому енциклопедичному (!) тексті прекрасно все! Уважний читач відразу відчує абсолютну ідеологічну зашореність, прилизаність тексту. А як на мене – наповненість повною нісенітницею. Тут тобі й “середньовічна фортеця” (не вказано, що це католицький кляштор Босих кармелітів), “костьол, в якому 1850 О. Бальзак брав шлюб” (чому б не вказати, що це костел Святої Варвари), що “в районі Б. частини Червоної Армії розгромили петлюрівців (1919), біло-поляків” (але перед тим ті ж петлюрівці та польські війська з тим же успіхом громили більшовиків). Також автор вказав Бердичів, як місце народження українського поета, композитора та перекладача Дениса Федоровича Бонковського, хоча насправді той народився в містечку Вороновиця Брацлавського повіту Подільської губернії (нині селище у Вінницькій області).

Якщо вже стаття претендує на енциклопедичність, то куди зникло бердичівське єврейство, що впродовж півтора століття чисельністю переважало місцевий люд та відігравало головну роль в економічному розвитку міста? Чому не вказали, що місто заснували та ним століттями володіли представники знатних родів Тишкевичів та Радзивіллів? Що й до часів радянської влади Бердичів був “значним пром. центром”?

Також у статті вказано, що “після 2-го поділу Польщі (1793) Б. у складі Правобережної України возз’єднано з Росією”. Розумієте цей словесний “перл”? Бердичів возз’єднали з Росією! Не загарбницьки росіяни заволоділи землями політично ослабленої Польщі, а “возз’єднали” з тими, кому історично ніколи не належали.

Ось такий приклад історичного міфу. Міфу, породженого комуністичними ідеологами, що творили “нову історичну спільноту людей”, які не знатимуть своєї справжньої історії, свого минулого.

Анатолій Горобчук

P.S.: Мені періодично пропонують придбати цю 12-томну енциклопедію. Але завжди категорично кажу “Ні!”. Навіщо мені “енциклопедія”, яка по вінця наповнена наведеною вище нісенітницею?