Шлях від будиночка в глибинці до крісла спікера ВР – як Разумков потрапив у велику політику

Стаття під такою назвою нещодавно опублікована в газеті “Вести” — українському щоденному російськомовному виданні. Для ілюстрації статті використані фото, зроблені під час спілкування київського журналіста з бердичівлянами – Анатолій Горобчук.

Ще в минулому році ім’я Дмитра Разумкова навряд чи сказало щось пересічному обивателю – пересічний політтехнолог, яких багато. Але зі стартом президентської кампанії Дмитро став одним із найуспішніших спікерів штабу, радником Зе, а нещодавно був обраний і головою Верховної Ради України.

Втім, про самому Дмитра відомо не так і багато – лише сухі офіційні дані, що не властиво для українського політика. Газета “Вісті” вирішили вивчити минуле голови ВР та дізнатися – хто такий Разумков?

Дімочка з Бердичева

Бердичів Житомирської області – не просто типова українська глибинка. Місто древнє, місто славне. Засноване у XV столітті, воно встигло побувати і центром повстання гайдамаків, і місцевого хасидизму. А пізніше потрапило у відомий радянський шансон “А поезд тихо ехал на Бердичев, а у окна стоял мой чемоданчик”, що прозвучав у комедії “Ми із джазу”.

Колись 90-тисячне місто сьогодні стрімко скорочується, навіть школи закриваються. Роботи в місті немає, як і нормального асфальту на дорогах. Але тут до сих пір знаходиться сімейне гніздо родини Разумкових. Жива бабуся Дмитра по лінії батька, а друга – по матері – померла в лютому цього року. Саме вона багато могла б розповісти про онука, адже займалася його вихованням фактично одноосібно.

Дмитро – син народної артистки України, актриси Національного театру російської драми ім. Лесі Українки Наталії Кудрі і нині вже покійного екс-заступника секретаря РНБО Олександра Разумкова, який був засновником Центру соціальних і політичних досліджень. На колишній вулиці Карла Маркса в Бердичеві до сих пір пам’ятають родину Кудрів – Зінаїду Григорівну та Івана Омеляновича.

Будинок на декілька господарів більше схожий на сільську хату-мазанку – ветхий, похилений, з низькими стелями. Зараз тут господарюють сусіди, які довірливо зізнаються – господиня цієї частини будинку, Зінаїда Григорівна, померла в лютому цього року, будинок був порожній, ось родичі і продали його сусідам за чисто символічну суму.

У цій частині будинку – дві кімнати, невелика кухня, комора та веранда. Нинішня господиня – Тамара Черній запрошує до хати, де колись зростав Дмитро. Бідно, тісно, та й колишні господарі навіть власні речі забирати не стали. Тамара Борисівна дістає з серванта декілька фотографій Дмитра Разумкова, його Похвальні грамоти, дитячі аплікації.

“Баба Зіна завжди була домогосподаркою. Зате суворою, вимогливою жінкою, завжди у неї був у всьому порядок, все тримала в руках – і будинок, і дітей, і город. І чоловік її Іван працював на пивзаводі інженером. У них було дві дочки: старша Тетяна, а молодша – Наташа. Ну про Наташу-то всі знають, вона артистка, в Києві. А ось Таня десь в Чернігові живе, одружена з генералом”, – зізнається Тамара Борисівна.

Олександра Разумкова сусіди пам’ятають ще зі школи. Разом із Наталією вони вчилися в одній школі №3 (нині школа закрита) – хлопець залицявся до красивої дівчинки як міг. Наталя, як то кажуть, була з тих дівчат, яких називають “спортсменками, активістками і комсомолками”.

“Після школи Наташа поїхала до Києва. Хоча батьки були проти – вона наполягла на своєму. А ось у Саші з першого разу вступити в столиці не вийшло. Довелося повернутися додому і пропрацювати рік слюсарем-інструментальником на заводі “Комсомолець”. За цей час, поки вона була в Києві, а він в Бердичеві – Наталя і заміж встигла вийти. Кудрі цей факт ретельно приховували, бо шлюб був дуже недовгим і невдалим – обранець був з акторської кола. Все протрималося вкрай недовго. А після розлучення Саша Разумков вже був у Кудрів і поїхав разом з Наталею вчитися до Києва”, – розповіла сусідка.

Після навчання Наталя вирушила працювати в Дніпропетровськ, і Олександр у 1981 році поїхав за нею. Працював лектором у відділі пропаганди і культмасової роботи Дніпропетровського обласного комітету КПРС.

А в 1983 році у подружжя з’являється Дмитро.

“Наташа народжувати приїхала до Бердичева, до матері. Після пологів тут була спочатку. Потім повернулася до Дніпропетровська, а незабаром маленького Дмитрика відправили до бабусі і дідуся в Бердичів. Зінаїда Григорівна сама запропонувала дочкам забрати онуків – мовляв, і діти будуть під наглядом, і молоді будуть кар’єри робити. Старша Таня віддала свою дочку, а Наташа сина. Так і ростила бабуся обох онуків”, – згадує Тамара Борисівна.

Кудрі онуків не кривдили ніколи. Всі сусіди пам’ятають – діти завжди були добре одягнені, взуті, нагодовані усім найкращим і натуральним, благо, що у дідуся і бабусі було власне господарство і город.

На рідній вулиці майбутнього спікера називали Дімкою. “Поважний такий, бувало, по п’ять разів на день може привітатися, сором’язливий, чуйний. Хороший був хлопчик”, – згадують Разумкова-молодшого місцеві.

У сім’ї всім заправляла бабуся, вона ж повністю і дітьми займалася, в один голос твердять і знайомі, і вчителі. “І уроки з ними робила, і на всілякі гуртки водила в Будинок піонерів. Дімочка адже такий смішний був: чорнявий, пухкенький, весь в маму. Завжди напрасований, причесаний, як з голочки. До школи ходив у білій сорочечці, з мереживним накрохмаленим комірцем , а поверх комірця йому бабуся чорну стрічку на бантик зав’язувала – виходило дуже красиво, ніби як метелик”, – сміється Черній.

Велика шишка

У 1985 році Олександр Разумков переїжджає з Дніпропетровська до Києва і п’ять років працює в Центральному комітеті комсомолу України завідуючим відділом ідеологічної роботи. А з 1990 року керує секретаріатом комісії у справах молоді у Верховній Раді.

Тим часом його син Діма йде в школу, але не київську, а в ту ж, яку закінчив батько. Тоді, як і зараз, батьки ще до літніх канікул вирішують, до якого педагога краще віддати дитину, розповідає перша вчителька Дмитра Любов Качковська. Тільки на цей раз пристроювати першокласника взялася бабуся. Зінаїді Григорівні класний керівник Наталії Кудрі порадила Качковську.

“Я коли дізналася, що у мене в класі навчатиметься син якоїсь великої шишки з Києва, спочатку навіть перелякалася. Думала, лаяти будуть, якщо щось не так, увага буде пильна до моєї роботи. Але нічого такого не сталося. Коли вперше побачила Діму, прямо замилувалася – наскільки гарненький був хлопчик. Він виділявся серед дітей: всі хлопчики були стриженими, а ось Діма був патлатеньким”, – розповідає вчителька.

Втім, проблем із сином великої шишки не виникло. Воно й не дивно: навчання Діми ретельно контролювала бабуся, яку в школі прозвали “генералом”. Вона завжди вчасно приводила Діму на уроки, завжди вчасно забирала і кожен раз запитувала у вчителів: “Як там мій Дімочка?”

“Мама з татом в школі з’являлися, але вкрай рідко – на якісь великі свята або на батьківські збори. І завжди в компанії бабусі. Парі дуже сильно дивувалися. Олександр був вкрай простий: завжди в білій сорочці, на ранки або інші свята незмінно брав з собою відеокамеру. А ось Наталя часто епатувала місцевих батьків. Приходила завжди при параді: фарбоване чорне волосся, макіяж, прикраси. Навіть могла прийти на батьківські збори з крихітної собачкою в руках”, – посміхається Качковська.

“Переконував, що революції до добра не доводять”

Дмитра вчителька запам’ятала стриманим: ніколи не плакав, не скаржився і ябедничати не любив. Ніколи не випинав, що він син тоді вже досить впливової людини. Ні багато ні мало – першого помічника президента Леоніда Кучми. І все ж популярністю у школі Разумков-молодший користувався неабиякою – всі хотіли з ним дружити. Можливо, причини були не тільки в його походженні.

“Навіть якщо хтось із дітей проштрафився або нашкодив, він завжди згладжував провину іншого. Підходив до мене і говорив: “Любов Кирилівна, не сваріться на нього, будь ласка, він же не навмисно – просто так вийшло”. Звичайно, після такого і лаятися мені вже не хотілося. Я ще тоді про себе відзначала – яка дивовижна дитина з рідкісним талантом: об’єднувати навколо себе, а не роз’єднувати. Таке у дітей зустрічається вкрай рідко, і у Діми воно з самого дитинства ось проявилося”, – зазначає Качковська.

У п’ятому-шостому класах Разумков-молодший пережив перший серйозний удар по дитячій психіці – розлучення батьків. Хоча у цій школі навіть підлітки ходили зі своїми бідами до вчителя, як до матері, і Любов Кирилівна знала про ситуацію в сім’ї і бачила, як Дмитру важко, але говорити він про це не хотів – все тримав у собі. Вчителі вирішили, що виносити сміття з хати йому заборонила бабуся.

“Останній раз з Дімою ми зустрічалися під час Помаранчевої революції. Я тоді вже пішла зі школи, працювала на ринку. Знала, що він десь у Києві, пішов по стопах батька. Дімочка приїхав до бабусі і вирішив мене провідати на ринку. Прийшов з великим букетом квітів, величезною коробкою цукерок – мені навіть незручно стало, що я педагог і ось на ринку. Але обнялися, розцілувала його, поговорили. Адже ми тоді всі за Віктора Ющенка (кандидата в президенти. – Ред.) були, торкнулися і цієї теми, а він почав мене переконувати, що революції нічого доброго не приносять. Я сперечалася з ним. Виявилося, він мав рацію…”, – знизує плечима Качковська.

Скелети у шафі

На вулиці Сакко і Ванцетті в Бердичеві до сих пір проживає мама Олександра Разумкова і друга бабуся Дмитра – Людмила Іванівна. Вона і її чоловік Леонід – люди похилого віку, і посилаючись на хворобу, спілкуватися з “Вістями” відмовилися. У Людмили Разумкової блукаючий тромб, швидка допомога приїжджає через день.

Але є ще одна причина, чому бабуся по батьківській лінії цурається журналістів. Про це “Вістям” розповідають її балакучі сусіди. До людей похилого віку часто приїжджає і допомагає їм Юлія Мостова – головний редактор газети “Дзеркало тижня”, нинішня дружина політика Анатолія Гриценка і друга дружина Олександра Разумкова. Мовляв, пенсіонери бояться бовкнути зайвого, щоб не нашкодити близьким.

“У Людмили Іванівни є ще один син Віктор, він з сім’єю в Києві живе. Буває, що приїжджає. Раніше і Діму тут бачили – в шкільні роки, він хоч і жив в іншої бабусі, але до Людмили навідувався. А зараз вже й не пам’ятаємо, коли його тут бачили. Начебто заходив до Людмили, коли в лютому на похорон її свахи Зінаїди Григорівни приїжджав”, – довірливо повідомляє сусідка.

З розмови стає зрозуміло: після розлучення Наталії Кудрі і Разумкова-старшого сім’ї поділилися на два табори. “Чужа сім’я – темний ліс. Але говорили сусіди, що Сашка дуже бігав за Наталею. А вона артистка все ж… Потім він у справах, вже будучи політиком, поїхав на Афон, там познайомився з Юлею (Мостовою. – Ред.), вона тоді ще молоденькою була. Пізніше зрозумів, що толку з Наталею все-таки не буде, і розбіглися. Хоча страждав дуже по ній. Потім ще ближче зійшовся з Юлею. Мостова – хороша жінка. Її тут дуже хвалять. Могла б і забути про Сашкових батьків, але їздить, допомагає, проблеми вирішує, газету свою їм виписала”, – зізнаються сусіди.

Мостова, яка в 1998 році народила Олександру Разумкову сина Гліба, у телефонній розмові відрізає: ні слова про особисте. З Дмитром вона останній раз говорила в далекому 1999-му, ймовірно, відразу після смерті його батька. В одному з інтерв’ю сам спікер ВР зізнавався, що також не спілкується зі своїм єдинокровних братом.

Після відходу з життя Олександра Разумкова мати забрала 14-річного Дмитра до Києва. Там він продовжив гризти граніт науки в ліцеї №38 імені В. Молчанова. Цей навчальний заклад вважається одним із кращих у столиці. Директор ліцею відмовилася не тільки що-небудь говорити про випускника, а й давати контакти єдиного працюючого тут вчителя, який викладав у Разумкова. Мовляв, без дозволу райвно не можна.

Однак “Вістям” вдалося розшукати однокашника Разумкова, який охоче поділився спогадами про юного Дмитра, який раптово приїхав до столиці з глибинки. “Дуже сором’язливий і, як мені здалося, закомплексований хлопець був. Хлопці його спочатку пробували трохи гнобити: приїхав все-таки з Бердичева. А тут столичний ліцей, всі модні, продвинуті, багато хто за кордоном відпочивали з батьками. А Діма спочатку явно не вписувався у цю тусовку. Але на всі глузування не реагував, і скоро його залишили в спокої. Дуже спокійний був. Не бачив і не чув, щоб він з кимось побився, комусь нагрубив”, – так описує нинішнього спікера у старших класах Олексій Міщенко, випускник ліцею №38.

Пішов власним шляхом

У 2001 році Дмитро Разумков вступив до Київського інституту міжнародних відносин на спеціальність “міжнародні економічні відносини”, а в 2007 році – в Національний університет Державної податкової служби на “правознавство”. Потім в партнерстві з Василем Моканом та Неллі Яковлевою керував Ukrainian Politconsulting Group.

Політолог та історик Костянтин Бондаренко, який володіє подробицями біографії спікера ВР, розповідає “Вістям”, що після смерті Олександра Разумкова у сім’ї були проблеми, у тому числі фінансові. “Але наскільки я знаю, друзі і колеги батька не залишили їх у біді. Допомагали багато – той же Сергій Тігіпко, Олександр Волков. Але тут потрібно знати Дмитра: він вкрай скромний і інтелігентний чоловік, до того ж самостійний. Про таких кажуть, що по головах не піде. Тому зв’язками батька він не користувався. Все сам: і вчився, і домагався”, – говорить Бондаренко.

Один з провідних українських політологів, який попросив не називати його імені в статті, ділиться своїми відомостями про початок кар’єри голови Верховної Ради. “У Діми була зовнішність і артистичні дані. Наскільки мені відомо, мама хотіла, щоб він пішов по її стопах. Але Діма вирішив, що вибере шлях батька. Саме друзі покійного Разумкова вмовили матір забрати Діму до Києва, влаштували в хорошу школу: мовляв, для біографії треба. Він зайнявся міжнародними відносинами, але його тоді не сприйняли всерйоз. Центр імені його батька (експертну раду якого очолював Разумков-старший за життя. – Ред.) виявився закритим для Дмитра, через що у нього давній конфлікт з Анатолієм Гриценком (політиком, нинішнім чоловіком Юлії Мостової, який деякий час очолював Центр Разумкова. – Ред.). Ще навіть університет не закінчивши, Дмитро пішов працювати – в політтехнологи, аналітики. В основному це були маленькі, нікому не відомі фірмочки. Щоб заробити репутацію, йому порадили вступити в Партію регіонів – це треба було для кар’єри. А потім, подейкують, він пішов у велику політику завдяки старому другові свого батька – Сергію Тігіпко. Він його фактично взяв в “обойму”, – розповідає співрозмовник “Вістей”.

Хоча на малу батьківщину Дмитро Разумков навідується нечасто, тут його згадують із теплотою. А головне – тепер ще й покладають на нього великі надії. “Ми тут, в Бердичеві, раді, що наш Діма – голова ВР. Думаємо, що він об’єднає Раду і депутатів навколо себе. А ще дуже багатьом здається, що він стане наступним президентом України. Він ще тоді знав і розумів, що революції нічим хорошим не закінчуються”, – завершує сагу про спікера вчителька Качинська.

Нагадаємо, у четвер, 29 серпня, під час першого робочого засідання нової Верховної Ради Дмитра Разумкова більшістю голосів обрали новим спікером парламенту.

Роксолана Петренко.