Шленкер Карл (Кароль) Ян

Шленкер Карл Ян (Кароль-Ян) (нар. 1839, Варшава, Королівство Польське, Російська імперія – пом. 30 червня 1900, Варшава, Королівство Польське, Російська імперія) – польський фабрикант, засновник та власник Бердичівського шкірзаводу.

Шленкер Карл Ян (Кароль-Ян) народився у 1839 році у Варшаві в родині варшавських фабрикантів, які прибули до Польщі найімовірніше, зі Шварцвальду (південно-західна Німеччина) у XVII ст. З часом вони полонізувались. Доказом польського патріотизму родини є виступ Францішека-Ксаверія Шленкера (1814-1871 рр.) у складі депутації варшав’ян до царського намісника Горчакова з приводу жорстоких утисків поляків. Один із його синів – Йозеф-Владислав Шленкер (1844-1893 рр.) брав участь у листопадовому повстанні 1861–1863 рр. та був засланий до Сибіру.

Батьки Карла мали дві невеликі шкіряні майстерні. І хоча Карл не мав спеціальної освіти, волею долі йому довелося опікуватися родинними маєтками. У цьому він знайшов своє покликання. Незважаючи на молодість, Карл Шленкер виявив блискучий організаторський та господарський хист і невдовзі зробив стрімку кар’єру підприємця. Карл-Ян Шленкер ліквідував одну неприбуткову майстерню, зосередивши всю увагу на іншій. Мета стати підприємцем настільки захопила його, що він присягнувся спати в кабінеті на голій канапі, а родину утримувати на найскромніших витратах, доки не досягне успіхів на підприємстві. Три чверті прибутку Карл Шленкер вкладав у інвестиції. Так ціною розумних обмежень швидко Шленкер випередив усіх варшавських шкіряників.

У 1875 році Карл Шленкер збудував у Варшаві фабрику фіранок та тюлі, яка блискавично набула визнання по всій Російській імперії як фірма “Шленкер, Виджга і Вейєр”.

20 лютого 1875 року Карл Шленкер купив неподалік Бердичева у Констанції Гейзенрей за умовами договору №1720, засвідченого приставом Бердичева, за 3 400 рублів 48 десятин (2 136 кв. сажнів) землі, збудував свій перший шкіряний завод. На цій території знаходились: три фабричні споруди, млин, стайня, житловий будинок, два магазини, баня, погріб, сарай та декілька складів. Бердичівський завод приносив значні прибутки, став одним із найбільш значимих у Київській губернії. Так, продукція заводу покривала п’яту частину потреб у шкіряних виробах усієї армії Росії. У роки Першої світової війни (1914) чоботи та ремені для солдат і офіцерів цілими залізничними потягами відвантажувалися саме з Бердичева.

Надзвичайно швидко розбагатілий фабрикант поступово стає щедрим благодійником та меценатом: він створив на підприємствах систему пенсійного забезпечення працівників, лікарняну касу, заснував у 1880 році трирічну ремісничу школу для дітей робітників заводу. Усім, хто працював на заводі понад 5 років, надавались акції підприємства. Усе це сприяло високому авторитетові фірми та приваблювало до неї висококваліфікованих фахівців.

Значну увагу приділяє Карл Шленкер і громадській роботі – він став членом торговельного суду, головою каси промисловців і кредитної спілки, очолював раду Музею промислу і сільського господарства, пристрасно опікувався польським мистецтвом. Громадські та власні господарські справи Карл виконував сумлінно, ретельно, з невичерпною енергією.

Карл Шленкер одружився на Марії-Зенобії Шленкер, з якою виростив три дочки – Марію-Анну (у заміжжі Виджга), Ванду-Яну (у заміжжі Хржановська), Софію-Регіну та сина Карла-Станіслава.

16 листопада 1880 року Карл Шленкер придбав у купця Мойсея Вайнштейна маєток у селі Новий Завод (нині село в Пулинському районі Житомирської області). Уся нерухомість – земельні угіддя, ліс, скляний завод, – придбані у Вайнштейна, оцінена у 216770 рублів сріблом разом із наявними за маєтком боргами. Офіційне право на володіння Новозаводським помістям, яке складало 16830 десятин 172 квадратних сажня угідь, новий господар отримав 8 січня 1881 року. Шленкер швидко розпродує отримані земельні угіддя місцевим селянам. Наприклад, лише за чотири місяці (липень-жовтень) 1892 року 79-ти селянським господарствам спродав понад 1000 десятин. Кожне розміром від 25 десятин. Так у межах сучасної Новозаводської сільської ради виникли назви урочищ Башинщина, Савіччина, Лісовщина тощо, як свідчення про колишніх землевласників.

У Новому Заводі син власника Кароль-Станіслав Шленкер в 1905 році виділив місце під будівництво католицького костелу та надав необхідні кошти на його спорудження (костел освятили у 1906 році, він існує й нині). Також у 1908 році Шленкер відкрив тут лісопильний завод. Серед 20 таких заводів Волинської губернії він був найбільшим і працював на паровому двигуні. У 1911 році на заводі працювало 14 вільнонайманих робітників. Маєток швидко розбудовувався за рахунок власної цегельні, хоча сам власник переважно проживав у Варшаві та в Бердичеві, час від часу приїжджаючи у село, до речі, на автомобілі.

Окрім того, у власності Карла-Яна Шленкера перебували маєтки Дубой і Жидче у Пінському повіті Мінської губернії, маєток Таргонева у Житомирському повіті, хутір Баранячий Острів у Бердичівському повіті Київської губернії. У 1881 році Карл Шленкер заклав будівлю у центрі Варшави (нині вулиця Домбровського) за проектами архітектора Вітольда Ланція та дизайнера Войцеха Герзона. Палац символізував заможність родини Шленкерів, про яку на той час вже ходили легенди. У Бердичеві Карл Шленкер окрім шкірзаводу володів також багатьма будинками, які придбав у місцевих купців, зокрема, на вулицях Старо-Іудейській та Шкільній (проданими йому у 1896 році М.І. Рубом), Білопільській (проданий у 1897 році Е.Г. Лейбім та А. Хаскелісом), Марвінській (проданий у 1899 році А.Ш.І.Л. Френкелем), Присутствєнній (проданий у 1899 році В.Р.К. Крищінським), Варварівській (проданій у 1900 році Д.І. Острожинським), Соборній площі 11 (проданий у 1892 році Б.І. Фейгенбаумом).

Помер Карл Шленкер 30 червня (13 липня) 1900 року у Варшаві в будинку №14 по вулиці Ясній. За його заповітом, все його рухоме та нерухоме майно і капітали, що знаходились у Російській імперії та Королівстві Польському, розділили між членами його родини на чотири рівні частини. Повноправним власником Бердичівського шкіряного заводу став його син Карл-Станіслав Шленкер (1886-1944 рр.).

Разом із майновими цінностями Карл-Станіслав успадкував від батька талант підприємця, невтомність у веденні справ, потяг до меценатства, жагу слугувати добру в усіх його проявах. Бердичівський шкіряний завод набрав при ньому неймовірних потужностей.

У 1915 році, коли загроза військової окупації нависла над Польщею, родина Шленкерів переїхала до Нового Заводу, шукаючи спокою та захисту. Проте пожити спокійно в наших краях їм не довелось, наближалась Жовтнева революція 1917 року. Оскільки ще йшла війна, і фронт проліг між Волинню та Польщею, Шленкери окружними шляхами – через Норвегію – лише у 1921 році потрапили на батьківщину, хоч виїхали ще у 1916 році. На той час знаменитий дім Шленкерів став уже збіднілим. Більшість представників цього славного роду за непокору стратили: професор Хржановський (чоловік Ванди-Яни Шленкер) загинув у німецькому концтаборі, Марія-Анна – в облозі у Лодзі, їх племінник Андрій замордований НКВДистами у Катині (Смоленська область), а доктор фізико-математичних наук Карл-Станіслав Шленкер та його дружина Галина загинули в перші дні Варшавського повстання 1944 року.

Джерела і література:

Мартинюк М.В. Долі, пов’язані з Бердичевом: біографічні нариси про визначних людей міста (біограф. довідник). – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2009. – 200 с. – с. 165-170.

Денисевич В. Шленкери в історії Нового Заводу. // “Газета Польська”, №36-37 (264-265) від 5 та 12 вересня 2009 р.

Ксюковський В.Л., Денисевич В.Ф. Новий Завод: Два століття поступу. В надзаг.: Державний агроекологічний університет, Державне управління екології та природних ресурсів в Житомирській області, Житомирське науково-краєзнавче товариство дослідників Волині. – Житомир: Видавництво “Волинь”, 2003. – с. 24-26, 29.

Денисевич В. Шленкери в історії Нового Заводу // “Вісті”, 11.07.2010 р. – http://puliny.at.ua/news/shlenkeri_v_istoriji_novogo_zavodu/2010-07-11-1117