Home Проекти Постаті землі Бердичівської Шеренціс Давид Мойсейович

Шеренціс Давид Мойсейович

2643
0
SHARE

Шеренціс Давид Мойсейович (Михайлович) (нар. 27 грудня 1861, Бердичів, Російська імперія – пом. 1938, Бердичів, Житомирська обл., УРСР) – лікар, підприємець, меценат.


sherencis_02
Давид Шеренціс разом з дочкою Наталею та дочкою Василя Гроссмана Катериною, 1931 р. (із архіву Катерини Короткової-Гроссман).

Шеренціс Давид Мойсейович (Михайлович) народився 27 грудня 1861 року в заможній єврейській родині. Освіту Давид отримав за кордоном – навчався на медичному факультеті в Берліні, по його закінченні привіз із Німеччини обладнання для рентген-кабінету – єдиного на той час у Бердичеві.

У Бердичеві Давид Шеренціс відкрив приватну медичну практику. Він користувався великим авторитетом серед своїх пацієнтів, був у курсі досягнень сучасної медичної науки. Медичну літературу отримував по пошті з Чилі (Південна Америка), де у нього проживали далекі родичі.

До Бердичева Давид Шеренціс приїхав уже одруженим. Його дружина Анна Савелівна (до заміжжя – Анна Вітіс) походила з заможної одеської єврейської родини, знала декілька іноземних мов. Усього в родині Шеренцісів виховувалось троє дітей: сини Віктор та Петро, дочка Наталія.

Давид Мойсейович Шеренціс був доктором медицини, колезьким радником. З 1 липня 1898 року працював училищним лікарем у Приватному жіночому єврейському училищі ІІІ-го розряду Г. Буковицької (без утримування). Також працював у місцевій лікарні, де спеціалізувався на лікуванні внутрішніх та дитячих хвороб, вів особистий прийом у будинку Лібермана на Білопольській вулиці (з 8.30 до 10.00 та з 14.00 до 16.00 години). Давид Шеренціс був дуже сумлінним лікарем, який у будь-який час доби та пору року, взявши свій саквояжик із медичними інструментами, поспішав на допомогу хворим. Для нього не було різниці, чи це бідний без статків хворий, чи багатий, спроможний щедро віддячити лікареві.

Окрім основної своєї діяльності – медицини – Давид Шеренціс багато уваги приділяв інженерно-будівельній справі. Він у 1908 році на власні кошти по вулиці Нікольській (нині це вулиця Шевченка, 12) збудував триповерховий будинок, який використовував під приватну клініку та житло для власної родини (нині цю будівлю займає Бердичівський медичний коледж). Також він збудував у Бердичеві млин та водокачку, будинки по вулиці Мостовій (приміщення колишньої школи №13) та вулиці Білопільській (нині вул. Європейська, 54, тут нині знаходиться Держземагенство) та інші.

sherencis_01
Меценати будівництва комерційного училища.
Експонат Музею історії міста Бердичева.

Окрім лікарської практики та будівельних справ Давид Мойсейович також брав активну участь у громадському житті міста, займався меценатством. Він серед інших став спонсором будівництва комерційного чоловічого семикласного училища на Білопільській вулиці (нині цю будівлю займає Бердичівський педагогічний коледж). 

У 1911 році Давид Шеренціс на власні кошти придбав закрите приміщення для ковзання на роликових ковзанах та перебудував його під міський театр із назвою “Експрес” для здачі в оренду заїжджим гастролерам (нині це будинок по вулиці Європейській, 21, у радянський період тут знаходився Будинок культури). Урочисте відкриття нового театру відбулось 27 грудня 1911 року – у день 50-річчя Давида Мойсейовича (як бачимо, Давид Шеренціс зробив собі гарний подарунок на ювілей).

Давид Шеренціс був справжнім театралом, тому відвідував гастролі всіх заїжджих театральних колективів та артистів. У нього в театрі було навіть своє постійне місце в першому ряду. Він зустрічався та спілкувався з багатьма зірками світового театру, зокрема, з Айседорою Дункан, був добре знайомий з Самуїлом Міхоелсом, Олександром Таїровим, Леонідом Утьосовим, Вадимом Орловим та ін. Театр знаходився у приватній власності Давида Шеренціса до 1919 року, потім відбулась його націоналізація, влада використовувала будівлю для власних потреб. З 1921 року тут знаходиться 1-й Радянський театр.

З остаточним встановленням влади більшовиків у 1919 році життя Давида Шеренціса зазнало докорінних змін: більшість будинків, якими він володів, цього року були націоналізовані. У 1928 році Давид Шеренціс отримав від відділу комунального господарства земельну ділянку по вулиці Училищній, 6 (нині вулиця Джозефа Конрада), на якій збудував одноповерховий будинок на 7 кімнат.

teatr_01
Міський театр “Експрес” (у радянський період – міський театр, міський Будинок культури, районний Будинок культури).

Давид Мойсейович продовжив приватну лікарську практику, але театральної справи не полишив: у грудні 1921 року управління народної освіти вирішило передати міський театр, яким володів Шеренціс, в оренду шляхом проведення конкурсу. Документи на конкурс подали від імені дружини Давида Мойсейовича – Анни Савелівни. 22 листопада 1922 року між управлінням народної освіти Бердичівського виконавчого комітету Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та громадянкою Анною Савелівною Шеренціс укладено договір про передачу в оренду 1-го Радянського театру на 5 років. Згідно укладеного договору Анна Шеренціс брала на себе зобов’язання створити в приміщення театру Художній театр, який за своїми високими якостями роботи, репертуаром, постановкою справи в залученні до роботи кращих кваліфікованих артистичних, художніх, технічних сил відповідав би зразковому театру. Також договір передбачав зобов’язання щодо проведення власним коштом ремонту приміщення театру. Зазначались й інші умови оренди, серед яких зобов’язання відраховувати 5% від валового збору коштів від проведення спектаклів та концертів до каси управління народної освіти, щорічно безкоштовно організовувати 6 вечорів у дні революційних свят, 10% місць під час вистав безкоштовно надавати для адміністративних та посадових осіб. Усі ці умови знівелювали доцільність утримання міського театру, і родина Шеренцісів 8 березня 1923 року відмовилась від оренди (міський театр перейшов у господарське використання Держкіно).

У 20-х роках Давид Шеренціс працював санітарним волонтером Джойнту[1] в Бердичеві. Згодом влаштувався працювати в поліклініку Червоного Хреста, яка знаходилась по вулиці Свердлова.

У 1930 році Бердичівська міськрада своїм рішенням націоналізувала останній будинок по вул. Мостовій, 22, що належав Давиду Шеренцісу. Того ж року за пропозицією Окрсоцзабезу та Наркомсоцзабезу йому встановили персональну пенсію в розмірі 30 руб. на місяць, як особі, що має революційні заслуги в минулому. У 1935 році дружина Шеренціса Анна Савелівна помирає від діабету, він залишився проживати з дочкою Наталею.

Подальша доля 76-річного лікаря Давида Шеренціса була трагічною: 3 травня 1938 року у двір будинку, де мешкали Шеренціси, прийшли двоє незнайомців та викликали лікаря до хворого. Він зібрався похапцем, нічого не підозрюючи. Більше Давида Мойсейовича ніхто не бачив. Наступного дня будинок по вулиці Училищній оточила міліція. До ганку підкотив вантажний автомобіль, незнайомі люди винесли меблі та речі лікаря. У протоколі обшуку від 4 травня 1938 року та квитанції про вилучення цінностей містився перелік лише декількох речей та облігації на загальну суму 33 945 крб. Давида Шеренціса звинуватили у тому, що він був агентом німецької розвідки, за завданням якої займався шпигунством. Образ “ворога-шпигуна” органам Бердичівського райвідділу НКВС допомогли зліпити окремі факти з біографії лікаря: класово-вороже походження (народився в родині заможного торгівця), конфіскація великої частки нерухомості, проживання під час навчання у Німеччині, ділова переписка з членом єврейської благодійної організації в Америці. Невдовзі після арешту, 4 жовтня 1938 року Давид Шеренціс був засуджений до розстрілу рішенням трійки УНКВС у Житомирській області. Дата смерті та місце його поховання невідомі.

Лише 22 квітня 1958 року рішенням військового трибуналу Прикарпатського військового округу Давид Шеренціс був посмертно реабілітований. Син Давида Шеренціса Віктор звернувся до Житомирського управління КДБ при Раді Міністрів УРСР з проханням повернути конфісковане майно, або виплатити компенсацію. Урешті-решт, Віктору Давидовичу виплатили компенсацію, але лише в розмірах, які були зафіксовані в процесуальних документах. Викривальні свідчення, які підтверджували злочинні дії слідчих Бердичівського райвідділу НКВС, знаходяться в стенограмі закритих партійних зборів парторганізації УДБ НКВС Житомирської області: “…гроші арештованих та барахло не тільки … привласнювалось, але й … 10 тисяч грошей пішли на крутежі, банкети…”.

Будинок по вулиці Училищній, в якому останні роки проживав Давид Шеренціс, не зберігся: до середини 80-х років у будинку знаходився дитячий садочок “Дубок”, у 1985 році цей будинок через аварійний стан розібрали.

Відомий російський радянський письменник Василь Гроссман приходився племінником Давиду Шеренцісу: мати письменника Катерина Савелівна та дружина лікаря Анна Савелівна були рідними сестрами, в 30-х роках родини Гроссманів і Шеренцісів проживали разом. Життя та діяльність лікаря вірогідно стали основою для оповідання Василя Гроссмана “Чотири дні” (1936), в якому описано декілька днів із життя бердичівського приватного лікаря на фоні подій польсько-радянської війни 1920 року.

Джерела і література:

Мартинюк М.В. Долі, пов’язані з Бердичевом: біографічні нариси про визначних людей міста (біограф. довідник). – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2009. – с. 154-163.

Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах. / Головна редколегія (голова П.Т. Тронько, заступники голови О.П. Реєнт, С.А. Кокін та ін.); редколегія тому (голова В.С. Балюрко, заступники голови Ю.Г. Градовський, Л.А. Копійченко та ін., науково-редакційна група при редколегії тому). – Кн. 4 – Житомир, 2011. – с. 36-37.


[1] Джойнтангл. American Jewish Joint Distribution Committee, скорочено JDC, “Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет” — найбільша єврейська благодійна організація, створена у 1914 році, штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here