Шевирін Валентин Михайлович (21 травня 1922, м. Перм, РРФСР – 15 травня 1994, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу.

(1922-1994)
Шевирін Валентин Михайлович народився 21 травня 1922 року в місті Перм (в 1940-1957 роках – місто Молотов, РФ) у будинку по вулиці Орджонікідзе, 48, в сім’ї службовця. Росіянин.
Після закінчення школи Валентин Михайлович у рідному місті вступив до геологорозвідувального технікуму на спеціальність «Буріння нафтових і газових свердловин». Провчився два курси та отримав спеціальність техніка-бурильника. Паралельно з навчанням Валентин займався в місцевому аероклубі, який закінчив у березні 1941 року.
У лавах Червоної армії Валентин Шевирін із квітня 1941 року. Враховуючи попередню підготовку, його направили до авіаційної школи. У 1942 році він навчався у Руставській військовій авіаційній школі льотчиків, по закінченні якої проходив службу в 25-у запасному авіаполку.
Молодший лейтенант Валентин Шевирін на фронтах німецько-радянської війни з травня 1943 року, воював на Південно-Західному та 3-у Українському фронтах. Весь бойовий шлях пройшов у складі 164-го винищувального авіаційного полку, воював на винищувачах Лавочкіна ЛА-5. Його першим командиром та ведучим був Микола Михайлович Скоморохов, згодом двічі Герой Радянського Союзу. Через місяць після перебування на фронті, 6 червня, Валентин Михайлович отримав свою першу перемогу, знищивши ворожий винищувач Focke-Wulf Fw 190.

На початку серпня 1944 року в ході Яссько-Кишинівської операції в районі Тирасполя четвірка «Ла-5», у складі якої був і літак Валентина Шевиріна, в небі зустріла групу бомбардувальників «Ю-87» у кількості 54 одиниць, яку прикривали вісім винищувачів «Ме-109». Не дивлячись на значну перевагу противника, радянські винищувачі атакували флагманський бомбардувальник, який загорівся та почав падати. Бойовий стрій ворожих літаків розпався, бомбардувальники почали в паніці скидали бомби на голови власних військ. Зав’язався повітряний бій, у ході якого було знищено чотири бомбардувальника, втрати з боку радянських винищувачів відсутні. За цим боєм з передових позицій радянських військ спостерігав командуючий 3-м Українським фронтом Маршал Радянського Союзу Ф.І. Толбухін, який високо оцінив дії винищувачів. Усі чотири учасника бою були нагороджені орденами Вітчизняної війни I ст. І таких боїв у лейтенанта Шевиріна було багато.
В сурові роки війни Валентин Михайлович громив ворога у небі над Донбасом, Правобережною Україною, Молдавією, Румунією, Болгарією, Югославією, Угорщиною, Австрією, Чехословаччиною. На кінець війни він здійснив 409 бойових вильотів, у 92-х повітряних боях збив 19 літаків ворога та 6 у складі групи. Під час штурмових ударів знищив 24 автомашини, 30 повозок з військовими вантажами, радіостанцію, 5 залізничних вагонів. В нагородному листі також відмічалось: «… водил на боевые задания по 4-12 самолетов, умело руководил работой звена… В воздушных боях смел, храбр. Отличный воздушный стрелок…».
Перемогу Валентин Шевирін зустрів у Відні (Австрія). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими завойовниками, старшому лейтенанту Валентину Михайловичу Шевиріну присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№1545). За бойові подвиги Валентин Михайлович нагороджений також орденом Леніна, 3-ма орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни І ст., орденом Червоної Зірки, численними медалями.
По закінченні війни Валентин Шевирін залишився на військовій службі, у 1945 році в місті Липецьк закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. Згодом проходив службу в місті Рига (Латвія), в Мурманській області в місті Мончегорськ.
У 1946 році Валентин Михайлович одружився. Дружина Олександра Терентіївна родом із села Демчин Бердичівського району, пройшла Другу світову війну в званні лейтенанта медичної служби в тій же військовій частині, в якій служив і Валентин Михайлович. Згодом у сім’ї з’явились діти – син та дочка.
У 1956 році в званні капітана Валентин Михайлович Шевирін звільнився в запас. З родиною переїхав до Бердичева, проживав на провулку Газопровідному в будинку №13. З 1957 по 1972 рік працював оператором в Управлінні магістральних газопроводів. З 1972 року Валентин Шевирін на пенсії.

Помер Шевирін Валентин Михайлович 15 травня 1994 року. Похований у північній частині міського кладовища по вулиці Бистрицькій, 35-й ряд. У 1995 році на могилі встановлено обеліск із чорного граніту (вис. 2,2 м) з портретом Героя та меморіальним написом.
У місті Перм на фасаді гарнізонного Будинку офіцерів встановлено меморіальну дошку з іменем Героя.
9 травня 2010 року на ознаменування 65-ї річниці Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні на будинку, у якому проживав В.М. Шевирін, встановлено меморіальну дошку з портретом Героя та присвятним написом. Напис: «У цьому будинку жив Герой Радянського Союзу Шевирін Валентин Михайлович 21.05.1922 – 15.05.1994». На відкритті меморіальної дошки були присутні представники міської влади, ветеранської організації міста, громадськість, рідні Героя. Зняв покривало з меморіальної дошки міський голова Василь Мазур разом із дочкою Героя.

Джерела та література:
Іващенко О. Пам’ятки і пам’ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: «Полісся», 2005 р. – с. 96-97.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. – М., 1988, т. 2. – с. 773.
Бедь М. Успішні атаки Шевиріна. // «Земля Бердичівська», №19 (15659) від 08.05.2008 р.
Інтернет-проект «Герои страны»: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=11549







