«Чорний переділ» в Маркушах, або Битва за українську землю

Більшість людей сприймає слово «революція» як щось позитивне. Як очищення, руйнування старого, котре стоїть на заваді прогресу. Так було у минулому, коли радянська пропаганда створювала позитивний імідж Жовтневого перевороту 1917 року (в радянській історіографії – “Велика Жовтнева соціалістична революція”). Так, мабуть, є й сьогодні, коли Майдани 2004 та 2014 років більшість українців сприймає як прогресивний крок у європейське майбутнє.

Так, обидва Майдани стали тим прогресивним кроком, якого бажала більшість. Революція – надія на краще. Люди сподіваються, що чимало проблем буде розв’язано і більш ефективно запрацюють механізми управління. І що, зрештою, народ житиме краще.

Насправді, люди, які цікавляться історичним минулим, знають: революція – це часто трагедія. Вона супроводжується вбивствами, смертями, розбитими долями людей. Революція – це перерозподіл. Перерозподіл власності, влади, коли ті, що вчора були «ніким», сьогодні стають «всім». А в українських умовах це ще й перерозподіл землі. Недарма українські письменники у своїх творах не раз згадували, до чого може призвести так зване «земельне питання» (згадати хоча б повість Ольги Кобилянської «Земля»). Особливо це стає актуальним у 2021 році, коли в Україні має запрацювати ринок землі.

Яскравим прикладом такого перерозподілу та його наслідків є випадок, який стався у селі Маркуші нині Бердичівського району. «Чорний переділ» землі, який відбувся навесні 1923 року, наробив такого галасу, що ця історія вилилась на шпальти не лише місцевих, але й республіканських газет.

Історія розпочалась із того, що наприкінці березня 1923 року під час землевлаштування загальною постановою земгромади села Маркуші було виділено під колектив «Зоря» 72 десятин[1] 267 кв. сажнів землі. Колектив складався із 71 члена, переважно незаможних. Земельно-Технічна Комісія затвердила землю за колективом, колектив вніс за неї гроші й почав обробляти.

Через кілька місяців громада при допомозі представників місцевої влади, не зрозумівши добре роз’яснення 118 ст. Земельного кодексу, на підставі однакової розверсточної одиниці провела нове розверстання, яке згодом назвали «чорним переділом». Як згадували свідки тих подій, в селі наділяли землею «кого слід і кого не слід». Не забули навіть і про сестру місцевого священника, колишню поміщицю, що проживала у сусідньому з Маркушами селі й мала маєток. Не забули й про тих, хто давно виїхав на поселення в інші губернії.

Колективна земля «Зорі» теж увійшла в загальну кількість землі, призначеної до розподілу, і кінець кінцем після «справедливого» розподілу за «Зорею» залишилося всього 47 десятин 267 кв. сажнів. Решту землі розподілили між членами громади.

Результат такого «чорного переділу» не забарився: у селі було ціле бойовище – тріщали чуби, летіли шибки і рами з вікон сільради, а представникам сільради та членам комітету незаможних селян (КНС), що затіяли це нове розверстання, також добре дісталося.

Врешті діло відправили до суду. Колектив «Зорі» оскаржив це рішення у Бердичівській Районній земсудкомісії. У суді інтереси колективу представляв Ареф Созонович Бевзо. Земсуд постановою від 13 жовтня 1923 року залишила в користуванні колективу тільки по 1 дес. на члена, тобто 71 десятин. Решту, а це 1 дес. 267 кв. с., передали у користування громади.

Постанова ця не задовольнила обидві сторони й вони подали свої скарги до Бердичівської Окружної земсудкомісії. Бердичівська Окрземсудкомісія постановою від 12 листопаду 1923 року вирок Бердичівської Райземсудкомісії скасувала, чорний переділ у Маркушах затвердила і в апеляційній скарзі колективу «Зорі» відмовила.

Уповноважені колективу «Зоря», не знайшовши правди в Окружній земсудкомісії, не припинили справу й оскаржили її до Київської Губземсудкомісії. 15 січня 1924 року Київська Губземсудкомісія, розглянувши вперше цю страву, скасувала рішення Окрземсудкомісії та повернула на повторний розгляд справу назад, надавши необхідні роз’яснення.

Бердичівська Окрземсудкомісія при новому розгляді цієї справи 26 березня 1924 року не звернула уваги на вказівки Губземсудкомісії та залишила своє рішення в силі. Як писала республіканська газета «Більшовик», яка описувала цю справу на своїх сторінках, «комісія зібралась в окремій кімнаті, на самоті з уповноваженими громади с. Маркуші, де мабуть «смикнули» добре по чарці і по-приятельському через деякий час винесла постанову що немає причин до відміни першої постанови Бердичівської Окрземсудкомісії».

Ще довго тинялася справа судами різних інстанцій, але врешті-решт колектив «Зоря» таки відстояв славні права. Але не надовго – вже через декілька років всіх тих, хто бажав мати та обробляти власну землю, урівняли в правах. Колектив зі спільного обробітку землі «Зоря» розпустили, а в січні 1930 року всіх селян зігнали до колгоспу «Червоний шлях», який утворили на Маркушівських землях. Так радянська влада, яка утверджувалась на хвилі революційного піднесення та гасел про краще майбутнє, підім’яла селян під себе, перетворюючи їх на безмовних кріпаків.

Анатолій Горобчук.

[1] Десятина — старовинна міра земельної площі в Україні, Росії та Білорусі. Розмір десятини становить 10 925 м², тобто 1,0925 га.