Додому Історія Чи знаєте ви, що… Чи знаєте ви, що… Частина 5.

Чи знаєте ви, що… Частина 5.

293
2
ПОДІЛИТИСЬ

…у будинку, який нині займає телекомунікаційних оператор ПАТ “Укртелеком” по вулиці Вінницькій, 28/1, з моменту його спорудження у 1904 році знаходилась лікарня Червоного Хреста. Амбулаторний прийом проводився лікарями безкоштовно, а лікування було платним – як у дореволюційний час, так і в часи радянської влади.

Діяла лікарня до 1938 року, допоки не була націоналізована та перейшла у власність НКВС.


…оскільки відносна доля єврейського населення у Бердичеві наприкінці XIX ст. досягла свого максимуму (80% від загальної кількості проживаючих), цілком закономірним став той факт, що у Бердичеві з’явились газети, які виходили на мові їдиш, а саме: 1888 р. – “Найер телеграф” (видавець П. Айзикович); 1892 р. – “Ди библиотек” (видавець Ш. Гуревич); 1896 р. – “Бердичевер илюстрация”; 1898 р. – “Найес Орун Эрец-Исроэл” (видавець І. Фількельштейн); 1908 р. – сатиричний зошит “Дер Котер” (редактор Яношельський); 1910 р. – щоденна газета “Фолкештиме” (Л. Фріс, А. Кін).


…наприкінці 90-х років минулого століття сумарна виробнича потужність бердичівського солодового заводу складала 52 тисячі тон солоду на рік. Якщо таку кількість солоду навантажити на залізничні вагони, то отримаємо рухомий склад довжиною понад 30 кілометрів, тобто, він простягнеться від станції Бердичів до станції Козятин.


…у 1923 році кожному учневі всіх міських шкіл в обов’язковому порядку видавали… риб’ячий жир – для підтримання дитячого організму.


Йосип Іраклійович Гусаковський
(1904-1995).

…двічі Герой Радянського Союзу, учасник визволення Бердичева від німецьких загарбників Йосип Гусаковський (1904-1995) став також і двічі Почесним громадянином міста Бердичева (хоча така відзнака присвоюється лише раз). Так, постановою бюро міськкому Компартії України і виконкому міської Ради міста Бердичева від 13 грудня 1984 р. №33 на ознаменування 40-річчя Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, за участь у визволенні міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників Йосипу Іраклійовичу Гусаковському вперше присвоїли звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Вдруге присвоєння відзнаки відбулось 24 грудня 1993 року у відповідності до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради №780 з формулюванням “враховуючи самовіддану працю по вихованню підростаючого покоління, вагомий внесок в розвиток міста, з нагоди 50-річчя від дня визволення міста Бердичева від фашистських загарбників…”.


…квитки на спектаклі у міський театр продавала тітка Фаня (Тайдер Марія Шимовна), яка мала серед бердичівлян авторитет і популярність не меншу за популярність відомого у місті продавця газованої води Ізі (справжнє ім’я – Еля Рондель). Вона досконало знала склад трупи та репертуар будь-якого заїжджого театру. Як у справжнього театрального критика, слово її було кращим за будь-яку рекламу.


…у місцевому відділі реєстрації актів громадянського стану обов’язки обрядового старости більш як 25 років виконувала Катерина Сальва (Колісниченко). За час своєї роботи вона поєднала у шлюбі більш як 15 тисяч сімейних пар.


…видатний єврейський письменник Менделе Мойхер-Сфорім народився у 1836 році в містечку Копиль Мінської губернії. Цікаво, що цим містечком тривалий час (з початку XVII ст. та до 1832 року) володіли Радзивілли – ці самі князі, що в цей же час мали у своїй власності і Бердичів із навколишніми землями.


…Вічний вогонь, що палає у підніжжя меморіалу “Слава героям!”, запалили 9 травня 1970 року – з нагоди 25-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. За майже півстоліття, що минуло з того часу, Вічний вогонь гасили лише декілька разів, та й то лише для проведення ремонтних робіт.


…у 50-60-х роках на Бердичівському вузлу зв’язку функціонувала редакція мовлення. Редакція готувала радіопередачі про життя міста та району і транслювала по мережі проводового мовлення. Діяла редакція на громадських засадах, припинила існування у 70-х роках. Відновили роботу редакції у 1990 році, нині це комунальне підприємство “Бердичівська міська редакція радіомовлення”.


…коли у нашому місті 6 серпня 1941 року перебував керівник нацистської Німеччини Адольф Гітлер, його візит супроводжували кінодокументалісти німецького пропагандистського кіножурналу “Die Deutsche Wochenschau” (“Німецька кінохроніка”). Репортаж із цього візиту жителі Німеччини змогли переглянути лише через місяць – 3 вересня. При цьому назва нашого міста у репортажі ніде не згадується.


…у жовтні 1968 року до підніжжя пам’ятного знаку учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля, що знаходиться на Радянській площі (нині площа Соборна, меморіал “Слава героям!”), заклали капсулу з рапортом-листом комсомольців 1960-х років до комсомольців 2018 року. Але ця капсула до зазначеного часу не збереглась – вірогідно, вона зникла під час проведення одного з ремонтів пам’ятного знаку, які проводились у середині 2000-х років.


…перед головним входом до універмагу “Ювілейний” знаходиться братська могила учасників громадянської війни та пам’ятний знак. З’явилась могила у березні 1919 року після завершення жорстоких боїв за Бердичів, що точились між більшовицькими загонами та Січовими стрільцями армії УНР. Але й досі не відомі ні кількість, ні імена всіх похованих у цій братській могилі людей.


…на початку ХХ ст. Єлизаветинська лікарня, засновником якої став власник Бердичева князь Матвій Радзивілл, стала міською лікарнею, після 1910 року – земською. На діяльність цієї та інших лікарень, що діяли на території міста, земська управа виділяла 34% від загального бюджету (медичних закладів на цей час на території міста було п’ять).


…відомий російський радянський письменник Василь Гроссман приходився племінником відомому лікарю та меценату Давиду Шеренцісу: мати письменника Катерина Савелівна та дружина лікаря Анна Савелівна були рідними сестрами, у 30-х роках родини Гроссманів та Шеренцісів проживали разом. Життя та діяльність лікаря вірогідно стали основою для оповідання Василя Гроссмана “Чотири дні” (1936), в якому описано декілька днів із життя бердичівського приватного лікаря на фоні подій польсько-радянської війни 1920 року.


…у 1875 році польський фабрикант придбав неподалік Бердичева земельну ділянку, на якій спорудив свій перший шкіряний завод (відомий в радянські часи як шкіроб’єднання ім. Ілліча).

Поряд із заводом знаходився великий дубовий ліс. Саме цей ліс, за припущенням, і став однією з передумов появи тут заводу – на той час для обробки шкір широко використовувалась дубова кора, з якої видобували дубові екстракти. З роками дубові гаї поступово вирубали, але поряд із заводом частину лісових насаджень залишили. Вони стали основою чудового парку, відомого сучасникам як парк відпочинку шкіроб’єднання ім. Ілліча, з власним стадіоном та зонами відпочинку.


…коли у другій половині 60-х років у Радянському Союзі стало модним встановлювати у містах країни пам’ятні знаки до Дня Перемоги у вигляді танку Т-34, таке бажання з’явилось і в партійного та господарського керівництва Бердичева. Але танки були в дефіциті, отримати їх було важко. Тому для вирішення цього питання керівники міста скористались своїми зв’язками – вийшли на двічі Героя Радянського Союзу генерала армії Йосипа Гусаковського (44 гвардійська танкова бригада під його командуванням звільняла Бердичів від ворога у січні 1944 року). Генерал армії не підвів, і в січні 1974 року навпроти машинобудівного технікуму з’явився пам’ятний знак – танк Т-34 (нині він знаходиться на Привокзальній площі).


…у радянські часи контроль за засобами масової інформації був досить жорстким. Інколи доходило до смішного (якби не серйозні наслідки). Так, у 1944 році конфіскували та знищили весь наклад міськрайонної газети “Радянський шлях” від 7 листопада з-за виявленої помилки: у статті “Вручення ордену “Перемога” маршалу Радянського Союзу” помилково надрукували фразу “Нагородженому за надзвичайні заслуги в організації Червоної армії, що призвело до значної поразки німецької армії і коротким змінам стану на фронті” замість необхідної фрази корінним змінам стану на фронті”.


…спорудження у Бердичеві солодового заводу розпочалось навесні 1951 року. Під час будівництва стався курйозний випадок: репер (спеціальний знак прив’язки), встановлений проектантами, місцевий пастух, який випасав кіз, переніс на декілька десятків метрів убік. Коли будівельники розпочали проводити земельні роботи, лише тоді помітили помилку, і їм довелось переробляти значний обсяг будівельних робіт, а це обійшлося державі у чималі кошти.


…до 60-х років минулого століття не існувало єдиної системи електропостачання, яка діє нині. Тому кожне місто власними силами вирішувало питання забезпечення електроенергією своїх господарських потреб. У 1952 році в Бердичеві провели реконструкцію власної електростанції, де встановили новий турбогенератор та довели загальну потужність електростанції до 12 тис. кВт (турбогенератор німецького виробництва отримали по репарації через Головне трофейне управління СРСР). На цей час це повністю забезпечувало потреби міста в електроенергії, і не лише міста, а й усіх ближніх сіл. Деякий час надлишок енергії постачався до Житомира.

2 КОМЕНТАРІ

  1. Спасибо за Бердичев. обстоятельно и очень интересный материал. Читал и узнавал кое-что для себя нового. Я уроженец Бердичева, большую часть своей жизни прожил и трудился в этом городе, даже работал одно время экскурсоводом в бюро экскурсионном. Мне было очень интересно читать о моём городе. Однако, я с удивлением не увидел упоминания той трагедии, которую перенесли жители этого города, сам город, его люди в годы фашистской оккупации. Разве этот период уничтожения города и его жителей – незначительный эпизод в истории города?
    Мне 90 лет и почти все годы своей долгой жизни я помню об этом.
    Лев Гланц-Бердичевлянин. Беер-Шева, Израиль.

    • Уважаемый Лев! Спасибо за отзыв. Об упомянутой вами трагедии жителей Бердичева: материалы о ней размещены на нашем сайте – и в рассказе о еврейском Бердичеве, и отдельно в рассказе об истории Бердичева в период 1941-1945 гг. Все описано очень подробно и обстоятельно. Надеюсь, не забыто ничего.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here