Чи знаєте ви, що… Частина 4.

…будівлю міської думи по вулиці Махнівській (нині вулиця Вінницька) звели у 1902 році за окремим проектом, який доопрацювали самі думські засідателі – вони вважали за доцільне збудувати двоповерхову будівлю з великою залою для думських засідань, в якій також будуть влаштовувати народні читання, публічні концерти та спектаклі. Нині будівлю міської думи займає Центр позашкільної освіти ім. О.В. Разумкова.

…звільнення Бердичівщини від окупантів у ході німецько-радянської війни тривало з 26 грудня 1943 року по 10 січня 1944 року. Останнім населеним пунктом який звільнили від ворога радянські війська, стало село Буряки. Цей бій став одним із найкровопролитніших – у боях за село загинуло 284 радянських воїни.

…вперше за часів радянської влади набір поштових листівок з видами Бердичева надрукували у 1984 році. Набір містив 18 листівок та був упакований в окремий конверт, на якому розмістили текст-розповідь про наше місто двома мовами (на українській та російській). Існує версія, що такий же набір виготовили наприкінці 30-х років, але жодної поштової листівки з цього набору досі побачити не вдалось.

…відразу після утвердження радянського ладу в країні нова влада захопилась створенням нових імен та назв для різноманітних організацій, установ та підприємств. Усе старе і реакційне, так би мовити, відкидалось. Російська мова, та й українська також, збагатилась цілою низкою словосполучень та скорочень. Не уникнув цього захоплення і Бердичів. Так, з’явились назви, які і сьогодні дивують своєю оригінальністю. Гортаючи довідники та газети 20-х років, приведемо з них декілька прикладів (оригінальна назва приводиться на російській мові, переклад – на українській):

– “Комборбез” – комітет із боротьби з безробіттям;

– “Окрпарком” – за цим скороченням приховується окружний комітет Комуністичної партії України;

– “Вусор” – Всеукраїнський союз мисливців та рибалок (рос. “…охотников и рыболовов”);

– “Окрико” – окружне об’єднання інвалідної кооперації;

– “Окрвнуторг” – окружна інспектура внутрішньої торгівлі.

…за радянських часів поштове листування між людьми стало популярним: листи, листівки з поздоровленнями до різноманітних свят вкладались у конверти, що мали досить цікаве художнє оформлення. Але Бердичів на конвертах відображений лише раз – 14 січня 1976 року Міністерство зв’язку СРСР видало художній маркований конверт, на якому зображено пам’ятник Григорію Котовському в Бердичеві і напис російською і українською мовами – “Житомирська область, м. Бердичів. Пам’ятник Г.І. Котовському”. На звороті зазначено, що скульптор пам’ятника Д. Красняк, архітектор Ф. Грінченко. Художник конверта – Л. Надточий.

За часів незалежної України такі конверти випускались тричі: у 1999 році до 200-річчя Бальзака “Укрпошта” випустила два немаркованих конверти. На одному з них профілі Оноре де Бальзака і Евеліни Ганської. Ці імена розміщені під портретами. Художник марки і конверта – Кузнєцов Г.Ю. На другому конверті композиція за мотивами “Людської комедії” і напис “200 років від дні народження Оноре де Бальзака”.

12 вересня 2004 року “Укрпошта” випустила в обіг поштовий конверт із написом “Монастир Босих кармелітів” розміщеним під його старовинним зображенням у лавровому вінку. Зверху дата – 1630, праворуч вгорі ангел зі стрічкою, на якій напис – “м. Бердичів”. Марка на конверті номіналом в 45 коп., що відповідало на той час поштовому тарифу на відправлення простого листа вагою до 20 грам в межах України.

…з часу свого заснування містечко Бердичів належало родині Тишкевичів. Але згодом із різних причин власниками міста стали ще декілька родин (у тому числі і родина Радзивіллів), які збирали з жителів Бердичева за проживання та свою діяльність у місті збори (податки). Збори ці регламентувались переліком, що затверджувався верховною владою, та мав назву “Табель предметовъ, съ коихъ сборъ въ пользу владъльцевъ г. Бердичева дозволяется”.

Перелік зборів містив 28 пунктів (згодом їх кількість змінювалась), які обраховували податки як у грошовому, так і у товарному вигляді. Наприклад, у Табелі 1834 року пунктом 11 встановлювалась плата з купця, який привіз товар на ярмарок, у розмірі 44 копійки з одного коня, запряженого у повозку з товаром. А пункт 17 зобов’язував увесь дохід від ловлі риби віддавати власнику водойми.

Жителі Бердичева були незадоволені Табелем, на їх думку він стримував розвиток міста та був чи не головною причиною того, що місто у середині 18-го століття втратило свої позиції центру торгівлі на Волині.

…у кожному періоді розвитку у Бердичева були свої групи великих підприємств, що створювали промислову основу міста. Так, наприкінці 80-х років 20-го століття це були заводи “Прогрес”, “Комсомолець”, солодовий, меблева фабрика та пивоварний завод.

А рівно століття до того – у 1898 році – цю основу становили: завод гнутих меблів, шкірзавод Шленкера, чавуноливарний завод “Прогрес”, содовий завод (виробництво соди), пивоварний завод Чепа, завод свинцевих білил. Погодьтесь, багато знайомих назв!

…у 1987 році світ побачив роман класика угорської літератури Йокаи Мора “Похождения авантюриста Гуго фон Хабенихта”, де в яскравій формі, використовуючи німецькі та французькі архівні джерела, автор змалював наш монастир Босих Кармелітів: від розташування до опису монастирського вівтаря, від паломників до життя монахів, сцени зцілення хворих та немічних. Рекомендуємо прочитати – не пожалкуєте!

…бердичівлянином, хто найбільшу кількість разів обирався депутатом міської ради, став Олексій Антонович Огнев’юк (1923-1999) – педагог, ветеран Другої світової війни, Почесний громадянин міста Бердичева. Він став депутатом Бердичівської міської ради 15-ти скликань (1955-1964, 1969-1975). Олексій Огнев’юк обіймав посади інструктора міського комітету КПУ, завідуючого відділом культури виконкому Бердичівської міської Ради депутатів трудящих, секретаря міської ради.

… у роки Другої світової війни в Бердичеві окрім німецьких окупаційних сил знаходились також підрозділи 105-ї угорської дивізії (бригада сил безпеки). Зокрема, 42-й полк, що воював на боці німецької армії. У будинку міської школи №16 (нині школа не існує, будинок розібрали) розмістили санітарну частину угорських військ, а поряд знаходилось кладовище, де ховали померлих угорських солдат та офіцерів. Загалом на цьому кладовищі знайшли свій останній спочинок біля ста угорських військових.

…Бердичів географічно хоч і не перебував у зоні бойових дій Вітчизняної війни 1812 року, по її закінченні саме у нашому місті особливо пишно відзначили вигнання французів. Одна з газет того часу писала, що церемонія “началась в четвертом часу пополудни торжественным собранием евреев в их школе (синагоге)… По принесении молитв собрание шествовало в дом раввина‚ при игрании музыки и радостных восклицаниях‚ причем по обеим сторонам дороги бросаемы были деньги для бедных… Дом раввина освещен был великолепным образом‚ и… угощение соответствовало в полной мере общей радости посетителей“.

…перша аматорська метеорологічна станція з’явилась у Бердичеві у 1814 році (у Києві така станція з’явилась у 1804 році, в Одесі – у 1821 році). З 1814 по 1840 рік на станції спостерігали за напрямком вітру, з 1841 по 1848 рік – за температурою повітря (спостерігач Киснівський).

…у 1820-х роках у Бердичеві діяла відома на теренах Російської імперії школа французького емігранта-єзуїта Петра Петровича Вольсея (Wolsey), який свого часу став вчителем великого князя Миколи Павловича – майбутнього царя Миколи І, а також його брата Михайла. Серед викладачів школи були астроном Кисловський (автор знаменитих бердичівських календарів), польсько-український поет і пісняр Тимко Падура (1801-1871), літератор Петро Гулак-Артемовський (1790-1865), який після навчання у Київській духовній академії (до 1813) з 1814 по 1817 рік проживав у Бердичеві й викладав у школі поетику. Кошти на утримання цієї школи виділив власник Бердичева князь Матвій Радзивілл.

…у 1927 році у тодішній столиці України місті Харкові видрукували довідник – адресно-довідкову книгу “Вся Украина”. Довідник містив адреси та телефони (при наявності) усіх установ, підприємств та державних закладів Бердичівського округу, центром якого перебувало наше місто. Але довідник упорядники склали з численними помилками. Так, різні установи, які перебували в одному й тому ж будинку, могли мати різні адреси – упорядники вказували як нову назву вулиці, так зустрічалась і стара, попередня назва (наприклад, зустрічаються як вулиця Свердлова, так і вулиця Махнівська, хоча перейменування останньої на Свердлова відбулось ще у 1919 році).

… у 1921 році в Бердичеві вперше вийшов друком календар, надрукований російською та єврейською (ідиш) мовами. Це календар на наступний 1922 рік. До цього у Бердичеві, переважну більшість населення якого складали євреї, календарі друкувались виключно на російській мові.

…перша єврейська типографія, яка друкувала релігійну літературу майже виключно на івриті, з’явилась у Бердичеві у 1795 році. Проіснувала друкарня порівняно не довго – у 1836 році вийшов царський указ, згідно якого ліквідували майже всі єврейські друкарні, що діяли на теренах Російської імперії. Тоді ж закрили і бердичівську типографію. Відновити її діяльність вдалось лише у 1885 році.

…з остаточним утвердженням більшовицької (радянської) влади одним із направлень утвердження комуністичної ідеології стало надання топонімічним назвам нових, ідейного вірних назв. Одним із таких напрямів стало перейменування вулиць Бердичева. Так, у 20-х та особливо у 60-70-х роках більш як половина вулиць змінили назви. З’явились вулиці Леніна, Свердлова, Карла Лібкнехта, Карла Маркса, Горького, Маяковського, 30-річчя Перемоги, Ватутіна та багато-багато інших. З’явились також вулиці 60-річчя СРСР та 70-річчя СРСР, хоча сам Радянський Союз так і не дожив до цієї ювілейної дати (СРСР утворили у 1922 році, з карти світу країна з такою назвою зникла у 1991 році, всього проіснувала 69 років).

…теперішній центральний міський пляж, що знаходиться по провулку Пляжному (Піонерському), з огляду на вік Бердичева є порівняно молодим: йому всього біля 90 років. Саме у квітні 1930 року Бердичівська міська рада прийняла рішення щодо влаштування в Бердичеві міського пляжу.

…дирижаблі на Елінгу в Бердичеві дислокувались порівняно нетривалий час – перший дирижабль під назвою “Гриф” у небо нашого міста піднявся у 1912 році, а останній політ іншого дирижабля під назвою “Кондор” відбувся улітку 1915 року (історики припускають, що “Кондор” став однією з перших жертв набираючої силу німецької авіації). Тривалішою стала історія металевого елінгу, в якому зберігались дирижаблі – його демонтували та у 1934 році перевезли до міста Долгопрудний Московської області, у центр із будівництва дирижаблів та Московський дирижаблепорт. Тут елінг проіснував до 2010 року, після чого його остаточно розібрали.

…вперше жаргонно-топонімічна назва бердичівський Бродвей у літературі з’явилась в оповіданні бердичівського письменника Василя Гроссмана “Бердичев не в шутку, а в серьез”, опублікованого в журналі “Огонек” (Москва) у 1929 році. Як стверджує письменник, до революції в Бердичеві Бродвеєв називали Соборну площу, на якій знаходились будинки місцевих купців та банкірів: “Рабочая часть города – Пески, долгие годы упорно боровшаяся с бердичевским Бродвеем – Соборной площадью, – победила. Буржуазные квартиры давно заняты рабочими. Большие купеческие дома сверху донизу заселены рабочими: рабочие живут в кварталах своих бывших хозяев“.