Home Новини Чергове поповнення сайту, або Пам’ятні знаки, які зникли з обличчя міста

Чергове поповнення сайту, або Пам’ятні знаки, які зникли з обличчя міста

8554
1
SHARE

Карантин, який діє нині в державі, змушує більшість із нас залишатись у власних оселях. Хтось засмучений, адже робота для багатьох, якщо її не можна робити віддалено, – це не лише гроші на прожиття, але й спілкування з колегами, друзями. А хтось, як і я, перебуваючи на роботі користується отриманою можливістю завершити справи, відкладені свого часу у довгий ящик з тих чи інших причин.

Так, повторюсь, цією нагодою скористався і я. Вже давно очікувала на публікацію чергова порція краєзнавчих статей-розповідей про цікаву для мене тему. А тема ця – пам’ятки та пам’ятні знаки Бердичева, які зникли з його обличчя, залишивши по собі інколи ледь помітний слід.

Скульптура атлета зі списом біля костелу Святої Варвари.

Наприклад, лише старожили можуть пригадати, що у часи, коли костел Святої Варвари використовувався як дитяча спортивна школа, поряд із ним знаходились дві скульптури. Одна з них – це скульптура атлета. Коли її встановили – достеменно невідомо. За звичною радянською традицією документи такого ґатунку не потрапили до архівів. Встановили скульптуру, то й встановили, а звідки привезли та хто її автор – мабуть, залишиться загадкою. На фотографіях, що залишились нам на згадку, уважний глядач помітить, що у піднятій догори руці мало бути чи то весло (тут пригадується загальновідома скульптура “дівчина з веслом”), чи то жезл, а можливо й метальний спис. Але нині ми навряд чи дізнаємось істину, адже історія цієї скульптури була нетривалою – у 1990 році, коли костел передали релігійній громаді, її перенесли до парку відпочинку шкірзаводу імені Ілліча. А ще через деякий час вандали успішно скинули її з півметрового постаменту. Понівечену скульптуру вирішили не відновлювати.

Другою скульптурою біля спортшколи була знаменита “М.О. Некрасов з собакою на полюванні”, що зображала російського письменника М.О. Некрасова з мисливською собакою на ім’я Кадо. Автор скульптури – член Спілки художників СРСР, уродженець Бердичева Петро Мойсейович Криворуцький (1920-1987), який подарував її рідному місту.

Скульптура “М.О. Некрасов з собакою на полюванні” біля костелу Святої Варвари.

Її історія більш цікавіша, ніж історія згаданого вище атлета: знову ж таки, скульптуру у 1990 році перенесли до парку шкірзаводу, і того ж року вандали її пошкодили – розламали навпіл. Але влада все ж її врятувала – у числі інших творінь знаменитого земляка Петра Криворуцького уцілілі частини помістили до підвальних приміщень міського Палацу культури імені О.А. Шабельника, де вони зберігались більше двох десятиліть. Нині скульптуру можна побачити в Бердичівському міському ліцеї №15, де вона прикрашає парадний вестибюль.

Цікавою та загалом таємничою, як для мене, залишається тема увіковічення на вулицях нашого міста імені кривавого керівника радянської держави Йосипа Сталіна. Завдяки розвідкам місцевих краєзнавців майже всі зацікавлені цією темою знають, що скульптура Сталіна у повний зріст свого часу стояла неподалік міської музичної школи (нині це комплекс будівель магазину канцтоварів “Транзит-С” по вулиці Європейській). Але мало хто знає, що насправді пам’ятників такого плану було принаймні три – другий знаходився поряд із адмінбудівлею Управління магістральних газопроводів, третій – у вигляді бюсту біля педагогічного інституту (нині Бердичівський педагогічний коледж). Усі три пам’ятника з’явились у повоєнний час, усі три образи Сталіна зникли через декілька років по його смерті. Але! Мало хто знає, що у довоєнний час в Бердичеві також були встановлені пам’ятники, присвячені Сталіну. Інформацію про один із них роздобув місцевий краєзнавець Сергій Пасюк – віднайдена ним замітка в газеті “Більшовицька правда” за 1935 рік чітко вказує місце його розташування: “Ви в’їжджаєте в Бердичів. Сходите на асфальтовий під’їзд вокзалу. Перед вами огороджений низеньким кам’яним парканом сквер, а в ньому красуються клумби, квіти, бюст Сталіна. Колись тут було, як більмо на оці, розвалене, обшарпане, брудне сховище залізничного пального, – розповідають нам, – а навкруги стояли баюри, торцові паркани, які приховували сотні тон одвічного бруду, нечистот. Позбулися цієї брудноти тільки цього року”.

На жаль, фото цього бюсту поки не віднайшли, але пошуки тривають. Нагадаємо також, що згадувана в замітці будівля залізничного вокзалу була знищена у березні 1944 року.

Ще одна цікава тема – це бюсти на території скверу біля Палацу Піонерів, нині відомого як Центр позашкільної освіти імені Олександра Разумкова. Першим із них став бюст Валі Котику – згідно радянської історіографії піонеру-підпільнику, партизану, який загинув у 1944 році. Коли у 1957 році на Одеській кіностудії зняли фільм “Орлятко” (рос. “Орленок”), в образі головного героя фільму поєднали риси Валентина Котика та ще одного малолітнього піонера-героя Марата Казея. Фільм отримав широку популярність серед юних глядачів, і радянські пропагандисти скористались цим – Валі Котику наступного року посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а його бюсти, пам’ятники з’явились на вулицях міст та сіл СРСР. З’явився бюст Валі Котика і в Бердичеві, встановили його біля Палацу Піонерів. На фото, що приведене поруч, поряд із бюстом того ж року сфотографувались юні краєзнавці-туристи зі школи №7.

Юні краєзнавці-туристи зі школи №7 біля бюсту Валі Котику, 1958 рік.

Знову ж, історія бюсту доволі коротка – на початку 90-х дещо пошкодженим його демонтували та сховали подалі від людського ока.

Та наявні фотоматеріали показують, що у сквері бюст був не один, а декілька. Але через брак відомостей невідомо, чи це були бюсти Валі Котика (один з яких згодом замінили на інший), чи бюстів було декілька та знаходились вони в різних місцях скверу (наприклад, Валі Котика та того ж Марата Казея). Ще одна загадка – є фото з видом постаменту, на якому табличка з написом (можна прочитати слова «Валя Котик») та помітний фрагмент скульптури на повний зріст. Цікаво, де знаходився такий пам’ятник?

Хтось скаже, що приведеної інформації про вищезгадані пам’ятники вкрай мало. Так, відповім я. Але ось так, по крупицях і триває дослідження історії нашого міста. Долучитись до цього може кожен, навіть просто поділившись власними спогадами та думками. Адже трапляється так, що навіть одне слово може підштовхнути дослідників у напрямку, який відкриє нам одну з численних загадок та таємниць Бердичева.

Анатолій Горобчук.

1 COMMENT

  1. На первом и четвертом фото бюст, который стоял слева от входа в парк Дворца пионеров напротив дома, где была “Хромая лошадь”. Похоже, что это Зоя Космодемьянская.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here