Чайковський Михайло Станіславович (Мехмет Садик-паша)

Чайковський Міхал (пол. Michał Czajkowski), також Мехмет Садик-паша (тур. Mehmet Sadık Paşa) та Михайло Чайковський (нар. 17 вересня 1804, с. Гальчин, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імп. — пом. 6 січня 1886, с. Бірки, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імп.) — польський письменник та політичний діяч.

Народився Міхал (Михайло) Станіславович Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Гальчинець Житомирського повіту Волинської губернії (тепер село Гальчин Бердичівського району Житомирської області) в давній українській (спольщеній) родині. Батько — Станіслав Чайковський, шляхтич із Волині, мати — правнучка гетьмана Івана Брюховецького, двоє дідів воювали під запорозькими знаменами (один загинув під час оборони Січі 1775 року).

Михайло Чайковський народився недалеко від тих місць, де колись вирувала Коліївщина: “Я родился в селе Гальчинце, Волынской губ. Житомирского уезда, в кодненском приходе, в 13 верстах от Бердичева, этого торгового Иерусалима Израиля, в приднепровской Руси, в 9 верстах от “святой” Кодни, где карали гайдамаков Гонты и Железняка мечем, колом и виселицей во славу короля польского и Речи Посполитой. Такой страх был наведен тогда на украинский люд, что до сего дня этот люд, произнося угрозу или проклятие, повторяет: “щоб тебе свята Кодня не минула!”.

Батько Міхала Чайковського помер рано і опіку над хлопцем взяв дядько Михайло Глембоцький. У 1812-му Глембоцький воював на боці Наполеона, був легко поранений у Бородінській битві, а в бою на Березині урятував Бонапарта від полону, давши йому свого коня. Згодом у власному маєтку тримав озброєний загін — 200 осіб у козацьких одностроях — і друкував газету накладом 20 примірників.

Міхал навчався у Бердичеві, в ліцеї французького емігранта-єзуїта Петра Петровича Вольсея (Wolsey), яку утримував власник Бердичева князь Матвій Радзивілл. Серед викладачів школи були астроном Кисловський (автор знаменитих бердичівських календарів), польсько-український поет і пісняр Тимко Падура (1801-1871), літератор Петро Гулак-Артемовський (1790-1865), який після навчання в Київській духовній академії (до 1813) з 1814 по 1817 рік проживав у Бердичеві й викладав у школі поетику.

У 1825 році Міхал поїхав до Варшави, де познайомився з Адамом Чарторийським, поетом з Кременця Юліушем Словацьким, Адамом Міцкевичем, Великим князем Костянтином Павловичем — намісником Польщі. У 1826 році Костянтин Павлович познайомив Михайла зі своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при дворі та чин камер-юнкера, але Міхал відмовився.

У 1831 році на теренах Російської імперії почалося Польське повстання, Чайковський розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Від польського уряду отримав звання лейтенанта і Золотий Хрест за відвагу. Після придушення повстання Чайковський емігрував до Франції. Його маєток конфіскували, а самого Чайковського на території Російської імперії оголосили персоною нон грата.

Міхал Чайковський працював у французьких газетах. У 1837 році опублікував свій перший художній твір польською мовою “Козацькі повісті” (“Powiesci kozackie”). Протягом наступних семи років вийшло ще декілька томів його романів, повістей та оповідань з історії Козаччини, перекладених різними мовами: “Wernyhora” (1838), “Kirdżak” (1839), “Koszowata” (1841), “Owruczanin” (1841) та ін. Найбільш вагомі — роман “Гетьман України” (“Hetman Ukrainy”) про життя Івана Виговського та роман “Вернигора” про гайдамацьке повстання 1768 року.

У Парижі Чайковський підтримував тісні контакти з Чарторийським, Міцкевичем, Словацьким, Красинським, Норвідом, Лелевелем, Мохнацьким, Дембовським. За завданням Чарторийського Чайковський поїхав з таємною місією на Балкани. Всі дії були спрямовані на одне — послабити Росію. У вересні 1842-го Чайковський ініціював переворот у Сербії, внаслідок чого на Балканах послабився російський вплив. Далі — замирення конфлікту в Добруджі (між запорожцями та некрасовцями).

Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався підняти повстання в Україні. Є підстави вважати, що знаменитий програмовий твір кирило-мефодіївців[1] “Закон Божий, або Книга Буття українського народу” — теж робота Чайковського. Міністр внутрішніх справ Росії граф Орлов у доповідній імператору писав, що волелюбні ідеї проникли в Україну через емісарів, “руководитель которых, Чайковский, находится в Константинополе”.

Російський уряд сприймав діяльність Чайковського як загрозу, і російський посол у Стамбулі Володимир Тітов чинив тиск на турецький уряд, вимагаючи вигнання Чайковського як людини, що завдає шкоди турецько-російським відносинам.

18 грудня 1850 року Чайковський прийняв іслам і став Садик-Пашею. Він розпочав переговори з турецьким урядом про формування козацьких загонів. Міністр закордонних справ після тривалих консультацій із султаном погоджується.

1851 року почалось формування перших “казак-алай”. На початку 50-х загострилися російсько-турецькі відносини. У жовтні 1853-го Чайковський домігся розширення козацьких частин за рахунок поляків, болгар, румунів, угорців, турків і навіть євреїв. Сам розробив моделі одностроїв і наказав закупити для всіх козаків арабських рисаків. 23 січня 1854 року османські козаки склали присягу. З Константинополя привезли знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша отримав від султана титул “міріан-паша” (кошовий отаман).

У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул “Око, вухо і правиця престолу”. Наступного року Чайковський отримав найвище військове звання — беглербея. Про нього пишуть у Франції, Великобританії і навіть Сполучених Штатах. Він отримав нагороди іноземних держав.

Міхал Чайковський заснував у Туреччині декілька міст. Серед них – місто Січ під Бургасом, яку сміливо можна вважати останньою січчю справжнього козацтва. Саме в Січі перебував один із командирів – граф Кіркор, найімовірніше – предок відомого співака Філіпа Кіркорова, Адамполь-Полонесков, де він був першим мером міста.

1856 року закінчилась російсько-турецька війна. У 1861 році помер Абдул-Меджид. Новий султан Османської імперії, Абдул-Азиз, досить прихильно ставився до Садика-Паші, але той почав підготовку державного перевороту з метою посадити на трон принца Мурада. Але змова провалилась. Зв’язавшись із російським послом у Константинополі Міхал Чайковський просить у царя амністії та дозволу повернутися до Росії. 28 серпня 1872 року Олександр ІІ офіційно оголосив прощення Чайковському.

На початку 1873 року Міхал Чайковський оселився у селі Бірки Чернігівської губернії, оскільки його родинний маєток на Бердичівщині держава свого часу конфіскувала. Міхал прийняв православ’я.

Міхал Чайковський був тричі одружений — перша дружина померла рано в Парижі, залишивши йому чотирьох дітей – двох дівчаток і двох хлопчиків. Їхніми хрещеними стали сам князь А. Чарторийський та Владислав Замойський. Друга дружина – Ядвіга Сняденецька розділила з ним усі труднощі життя та боротьби в Стамбулі. Похована під Стамбулом, в містечку Полонесков-Адамполь. Третя дружина Габріеле Теосколло “грецька царівна” – жила з Міхалом Чайковським у його квартирі в Києві та в селі Борки.

Згодом молода дружина зрадила йому з управителем маєтку. Чайковський з розпачу перебрався у сусіднє село Пархимів, де мешкав в убогій хатині разом зі своїм вірним супутником Адамом Морозовичем. Якось, повертаючись з лісу з хурою дров, той помирає від серцевого нападу. Цей удар остаточно ламає Чайковського.

У ніч з 17 на 18 січня 1886 р. він довго писав листи, а потім вистрілив у скроню з пістолета. Поховали його в с. Пархимів поруч із Адамом Морозовичем.

Могила сплюндрована в радянські часи. Мешканці села її розташування пам’ятають та відновили в часи незалежності України. Місце поховання визнано Польщею та Туреччиною.

Один син Адам Чайковський був генералом у гвардії російського імператора Миколи ІІ. Його сліди губляться у Варшаві. Відомо, що частина його архіву та батьків архів потрапили до історика Михайла Грушевського і той дещо видрукував у журналі в серії “За сто літ” (1927 рік). Другий син – Владислав став турецьким генералом. Брав участь у переозброєнні турецької армії, згодом став губернатором однієї з областей. Старша дочка Чайковського вийшла заміж за австрійського дипломата та проживала у Відні. Молодша дочка вийшла заміж за гірничого інженера і проживала у Стамбулі. Там також знаходиться дім Міхала Чайковського, який тепер носить назву “Дім-музей Адама Міцкевича” – великий польський поет перебував у загонах Садика Паші, де заразився холерою та помер на руках у Міхала Чайковського.

У 1862-1873 рр. твори Міхала Чайковського було видано у 12 томах. З останніх творів велику вагу має “Воспоминания”, що представляють автобіографічний та історичний інтерес (друкувались у журналі “Русская Старина” з листопада 1895 року).

Джерела і література:

Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954-1989.

Дмитро Білий. Чорноморське козацьке військо в планах польського національно-визвольного руху середини ХІХ ст. // Схід, 2008, № 6 (90).

Лисяк-Рудницький І. Козацький проект Міхала Чайковського // І. Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Київ: Основи, 1994, т. 1, с. 255.

[1] Кирило-Мефодіївське товариство (Україно-слов’янське товариство, Кирило-Мефодіївське братство) — перша українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху. Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов’янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — “Весни народів”.