Хажин

Село Хажин розташоване по обидва береги річки Гнилоп’ять у восьми кілометрах на південь від районного центру міста Бердичева. Через село проходить міжнародна автомобільна дорога Виступовичі – Могилів-Подільський (за часів СРСР – Мінськ – Кишинів – Ізмаїл).

Хажин відомий із 1611 року – саме цю дату вказано в УРЕ «Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область» (1973). Нині відомо декілька версій походження назви села:

а) від назви рукокрилих кажанів, яких колись дуже багато водилось у місцевих урочищах;

б) від слова хижина – хатина, першої будівлі, спорудженої жителями населеного пункту;

в) від слова хаживать, тобто, ходити.

Сучасний Хажин поділяється на мікрорайони:

1) Зацерква – південна частина села, яка розташована за колишньою церквою.

2) Садиба – центральна частина села, розташована у тій частині, де колись знаходився маєток (садиба) поміщика Мазаракі, власника села. До речі, у сусідніх селах є мікрорайони, які носять назву Усадьба. На «Плане почтовой дороги от Бердичева до Махновки», датованому 1851 роком, це було все село, яке розташовувалося на чотирьох вулицях.

3) Мала гора – північна частина села, яка знаходиться на значному підвищенні, горі.

4) Загребелля – західна частина села, розташована на лівому березі річки Гнилоп’ять.

Ґрунти на території села та землях, що входять до Хажинського староства – це переважно суглинок, рідше чорнозем. В окремих місцях на поверхню виходять сірі граніти, які використовувались у будівництві.

На території села під час будівництва приміщення торгового центру знайшли знаряддя праці первісних людей: кістяні наконечники, кам’яні сокири, серпи, а також черепки гончарних виробів, пряльця ткацького верстата, що відносяться до доби трипільської культури. Ще одне місцезнаходження стоянки первісних людей – берег ставка поблизу будівлі колишнього маєтку поміщика Мазаракі. Ці знахідки свідчать про те, що на території села ще задовго до 1611 року проживали люди.

Історичні відомості про Хажин XVIІ-XVIIІ століть відсутні.

У ХІХ столітті село було власністю поміщиків Мазаракі – спочатку Яна Мазаракі, а пізніше його сина Вацлава. У «Ведомостях о народонаселении приходов Римско-католического исповедывания в приходах Липовецко-Бердичевского деканата, а также о каплицах и кладбищах… в 1897 году» вказується про те, що «…в селе Хажин, Махновского уезда, есть каплица каменная, кем, когда и с какого разрешения построена – неизвестно. Состоит под наблюдением статного помещика Вацлава Мазараки». Попередній документ датований 1865 роком. Таким чином, можна зробити висновок, що Вацлав Мазаракі, як і більшість населення села Хажин був католицького віросповідання, управляв Хажином більше тридцяти років. За планом одразу ж за селом (де нині вулиці Садова та Польова) до самого Бердичева тягнувся ліс.

За деякими відомостями, у 1846 році, подорожуючи по Україні у складі етнографічної експедиції, через Хажин проїжджав Тарас Григорович Шевченко.

Згідно статистичних даних Бердичівського повіту за 1864 рік у Хажині проживало 518 жителів.

У 1888 році на правому березі річки Гнилоп’яті поблизу дороги на село Терехове Вацлав Іванович Мазаракі збудував п’ятиповерховий млин, у якому селяни навколишніх сіл, а також жителі Бердичева мололи зерно на муку, били олію, а дехто з місцевих селян навіть отримав тут роботу. Водяний млин розташовувався на першому та другому поверхах, а три інші поверхи використовувались як складські приміщення, де зберігалось зерно. Стіни млина були метрової товщини.

Станом на 1 січня 1900 року у селі було 130 жилих дворів. Жителів у них 872. Чоловіків 440, жінок 432. Землі – 1641 десятин, з яких 1147 десятин були у власності поміщика, 34 десятини належали церкві і 460 десятин – селянам. Господарством керував Едмунд Казимирович Лансе. Основним заняттям селян було землеробство, яке велося за трипільною системою господарювання. Деякі селяни відправлялись на заробітки на залізницю, дехто у місто. Пожежна частина складалася із трьох діжок та трьох відер.

У Хажині існувала православна Михайлівська церква, розташована поряд із сільським цвинтарем. У тридцятих роках ХХ століття, під час боротьби з релігією її зачинили, а в шістдесятих роках розібрали. До наших днів залишився лише підмурівок.

У буремні роки революцій та громадянської війни жителі села брали активну участь у цих подіях. У ті часи (до 1966 року) неподалік села проходила залізнична вузькоколійна колія, яка зв’язувала Бердичів із Калинівкою, Хмільником.

Гортаючи архівні документи, а саме «Відчитну доповідь Хажинської сільської Ради з 6 лютого по 15 листопада 1926 року», дізнаємося, що Раду в селі обрано 6 лютого 1926 року в кількості 13 осіб. З них – 12 чоловіків і 1 жінка.

У 1926 році у селі проживало 1328 душ населення: чоловіків 655, жінок 673. З них: українців – 836; поляків – 483; євреїв – 9. Непрацюючих 699. За рік у селі народилося 56 хлопчиків та 31 дівчинка. Землі по селу числилось 1882,64 десятини. На той час у селі нараховувалось 294 господарства (двори). Польських дворів було 106, українських – 188. З них незаможних – 198, середняцьких – 86 і заможних 10. У господарствах було: коней – 282; корів – 233; свиней – 290. З інвентаря – плугів 71; культиваторів 50; борін 262; драпаків 7; віялок 4; млинків 15.

Було чотири земгромади, утворені у 1923-1925 рр. Перша – отрубна, 107 господарств при 345,47 десятин землі; друга – чотирипільна, 134 господарства які мали 596,7 десятини землі; третя – низова отрубна, 19 господарств, 33 десятини землі; четверта – «висілок», 14 господарств, 33,75 десятин землі. 52 десятини займав ліс. Вже тоді у селі існував радгосп.

У 1926 році в селі діяла чотирирічна українська школа, де два вчителі навчали 88 учнів, та дворічна польська, в якій один вчитель навчав 33 дитини. Навчанням було охоплено 55% дітей. У той час перед вищими органами влади підіймали питання щодо будівництва у селі семирічної школи. Одним із вчителів працював Йосип Мостовий. У зимовий період 46 слухачів відвідували курси лікнепу. Лікарських установ у селі не було, діяла хата-читальня.

Існували суспільні організації: споживча кооперація, сільськогосподарська кооперація, заснована 1924 року. Комітет незаможних селян до 15 січня 1926 року нараховував 115 членів, а після проведеної реорганізації – 22. Головою сільської ради був Скальський (імені не згадується).

У «звітах про роботу шкіл за 1928/1929 навчальний рік Бердичівської округи» вказується, що у Хажинській чотирирічній укртрудшколі учні займалися трудовою діяльністю, ходили на екскурсії, навчались. У школі були відсутні майстерні, навчально-дослідні ділянки, що негативно позначилось на навчально-трудовому процесі. Зав. школою О. Іванченко.

Період 1932-1933 років, за спогадами старожилів, був дуже важким. Засуха літа 1932 року привела до недороду врожаю. Селяни збирали на полі гнилу картоплю, пекли з неї млинці, ловили рибу, черепах, жарили їх, варили юшку. Їли лободу, кропиву, собак. Хто працював у колгоспі, тому давали трохи хліба, цукру, круп. Виживали, хто як міг – так згадувала жителька села Ніна Нижник. А Яніна Домбровська розповідала про пізніші часи таке: «Хажин до 1941 року був красивий, чистий. Людям було добре жити, бо хто працював у колгоспі не лінуючись, отримував на трудодень по два, а то і по три кіло хліба, а ледачі бідували. Робили все вручну, бо техніки не було».

У 1936 році українська та польська школи об’єднуються, і починає функціонувати семирічна школа у приміщенні колишнього радгоспу. Директором школи був Свідерський, вчителькою Климентина Йосипівна Репіна.

Репресії 1937-1938 років принесли багато лиха у село Хажин. Багато жителів села, які працювали на підприємствах Бердичева, органи ДПУ віднесли до штучно утвореної ними так званої «Польської організації військової». Це були поляки за національністю. Вирок один: «розстріл».

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років не обминула і Хажин. Із 7 по 14 липня 1941 року в районі села та на його околицях тривали бої Червоної армії з нацистськими військами. Наводимо декілька витягів із оперативних зведень штабу Південно-Західного фронту Червоної Армії:

– Оперсводка №026 к 22.00 12.07.1941 г. … «16 мехкорпус и действующие с ним части (10, 37 танковых дивизий, 3 противотанковая артиллерийская бригада, 44 мотострелковый полк, 44 мотоциклетный полк, 15 гаубичный полк, 213 мотострелковой дивизии,87 танковый полк, части 15 танковой дивизии, части 240 мотострелковой дивизии) к 14.00 12.07 ведут бои на фронте Вел. Нижгурцы, Иванковцы, Хажин…»

– Оперсводка №028 к 8.00 14.07.1941 г. … «16 мехкорпус с действующими совместно с ним частями (группа Соколова) вел бой у передместья Бердичев, на юго-восточной, южной и юго-западной окраинах города, данных о ходе боя к исходу 13.07 нет…».

Слід зауважити, що частини Червоної армії, які вели бої в районі Бердичева, мали третину, а то і меншу частину особового складу. Близько 600 бійців поклало свої голови у цих оборонних боях.

На початку вересня 1941 року в урочищі на північно-західній околиці села окупанти за два дні розстріляли та живцем закопали 10656 радянських громадян (переважно єврейської національності). Північні околиці села, де знаходяться глибокі яри, нацисти взагалі зробили місцями масових розстрілів радянських людей, переважно військовополонених концентраційних таборів, які були розташовані на Червоній горі та в районі Елінгу. 24 грудня 1942 року нацисти провели розправу над військовополоненими концтабору №393. Ось як згадував про ті події колишній в’язень табору, бувший військовий моряк Микола Григорович Мурашко: «Вдень машини почали вивозити з табору полонених. Коли вже почало темніти, в машини погрузили нас і повезли в урочище до села Хажин. З першої машини почали виводити  хлопців на розстріл до ями. Я передав свій костиль Ашоту (прізвища не знаю), яким він оглушив конвоїра і оволодів його гвинтівкою, з якої застрілили ще трьох фашистів. Після цього всі почали розповзатись по околицях. Я і Ашот попали в село Хажин, де жителі села Штатський і Нечесана переодягли нас та сховали на деякий час». Після війни М.Г. Мурашко багато разів приїжджав на свою другу батьківщину, до своїх рятівників, яких радянський уряд нагородив медаллю «За відвагу».

Період тимчасової нацистської окупації характеризується проявами непокори місцевого населення окупаційній владі. Ось лише декілька прикладів із газети «Нова доба», яка видавалася у ті часи в Бердичеві: «За 2,5 місяці у селі Хажин (лютий 1942 року) відремонтовано лише 4 плуги та 1 сівалку. Працівники кузні, де працює 4 ковалі, опівдні виходять на роботу, і то лише один коваль. Реманент на полях під снігом. Керівник громадського господарства Панасюк за порядком не дивиться. Молотьбу затягнуто. 18 необмолочених скирд з хлібом стоїть на полях».

За роки окупації нацисти спалили приміщення школи, кожну третю хату у селі. А в приміщення млина зігнали жителів для розправи. Проте раптовий наліт радянської авіації врятував селян – під час паніки серед окупантів зігнані на розправу жителі порозбігались. Вороги підірвали будівлю млина. Руїни споруди простояли до початку 70-х років, і за наказом вищого керівництва були підірвані.

4 січня 1944 року війська І-го Українського фронту розпочали бій за село. Наступаючи зі сходу, радянські війська заволоділи районом села, що нині носить назву «Зацерква». Це панівна висота над навколишньою місцевістю, звідкіля війська повели гарматний обстріл вузькоколійки, за насипом якої засіли ворожі кулеметники, а також району «Елінг» та околиці Бердичева. Зі сторони сусіднього села Терехове на Хажин падали ворожі міни та снаряди, налітала ворожа авіація. В селі палали хати, господарські будівлі.

Подолавши Баб’юків яр, війська Червоної армії того ж дня штурмом взяли залізничне полотно, лінія фронту покотилася від Хажина на південь та захід, що дало змогу радянським військам 5 січня повністю оволодіти Бердичевом. Більше 200 радянських бійців та офіцерів поклали свої голови у цьому бою.

312 жителів села Хажин воювали на фронтах Другої світової війни. Всі вони нагороджені орденами і медалями, а уродженець села Володимир Йосипович Мостовий удостоєний найвищої нагороди Батьківщини – за подвиги у боях на Карельському перешийку йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 130 односельчан полягли смертю хоробрих у жорстокому двобої з нацизмом.

Після звільнення села від німецьких загарбників жителі села допомагали громити ворога на трудовому фронті.

У час із 1944 по 1951 роки в Хажині діяло два колгоспи: колгосп імені Сталіна та колгосп «Нове життя». У 1944 році в колгоспі ім. Сталіна працювало 42 чоловіка та 152 жінки. Головою колгоспу була Феофіла Іустимівна Доманська. В колгоспі була кузня та майстерня транспортного інвентаря, але ніякої техніки не було. В наявності перебувало 54 робочих коня та 33 робочих воли. Інвентар – 14 плугів, 14 борін, 9 культиваторів, 3 сівалки, 2 жатки. Працівники колгоспу виробили за рік 24744 трудодні.

У 1945 році в колгоспі появилась пасіка з 11 сімей, через рік – вантажний автомобіль. На цей час господарство очолював Мар’ян Петрович Галабурда.

У колгоспі «Нове життя» за 1944 рік було вироблено 37298 трудоднів.

Гортаючи газети тих давніх часів, зустрічаємо у газеті «Радянський шлях» від 27 травня 1945 року статтю голови колгоспу П. Панасюка під назвою «Відбудуємо своє село»: «Німецькі варвари за час свого тимчасового господарювання на нашій землі зруйнували чимало будівель колгоспів і будинків колгоспників. Великі руйнування зробили німецькі фашисти і в селі Хажин. Після вигнання німців, колгоспники, одержавши велику допомогу від партії і уряду, енергійно взялися за відбудову свого села. В минулому році ми відбудували 10 хат, збудували короварню, свинарник та телятник в колгоспі, відремонтували школу».

У 1946 році в колгоспі працювало 276 колгоспників із 520 жителів села, які проживали у 163 дворах. Всього працювало 94 чоловіки та 144 жінки. Бригад було три (280 колгоспників). Городня бригада – 11 чол., 15 ланок – 151 чол., скотарів-пастухів – 3, свинар – 1, конюхів – 3. У колгоспі вже було 2 вантажних автомобілі, 6 кінних плугів, 2 сівалки, 8 культиваторів, 4 лущильники, 2 сінокосарки, 1 кінні граблі, 1 жатка.

З війни поверталися демобілізовані воїни та стали до мирної праці. Частина молоді виїхала на відбудову промислових підприємств до інших районів країни. За 1946 рік працівники колгоспу виробили 40420 трудоднів, тоді як у 1945 році ця цифра становила 36476 трудоднів.

У 1948 році до складу колгоспу входило 168 дворів. На колгоспних ланах працювало 104 чоловіки та 157 жінок, які за рік виробили 30762 трудодні. На той час на ланах окрім пшениці, ячменю, вівса, гречки, картоплі почали вирощувати цукровий буряк, жито, кукурудзу, бобові. Надій молока від корови становив у середньому 749 літрів на рік. Колгоспники почали продавати державі м’ясо. Орної землі за колгоспом числилось 598,52 га, 7,08 га займали ягідники.

У 1949 році кількість членів колгоспу зросла до 125 чоловіків та 168 жінок. У колгоспі займались торфорозробками. Поголів’я худоби нараховувало 70 корів, 60 коней, 50 свиней. У звіті колгоспу вперше відмічено, що в колгоспі була низька трудова дисципліна, багато колгоспників не виробило обов’язкового трудового мінімуму. Відмічено також низьку врожайність зернових культур та картоплі.

У 1950 році відбулось об’єднання колгоспу «Нове життя» з колгоспом ім. Сталіна. Об’єднаний колгосп ім. Сталіна нараховував 730 членів. Головою колгоспу обрали Мічеслава Яковича Галабурду.

На загальних зборах села Хажин, які відбулися 27 березня 1951 року, вказувалось на те, що від бувшого колгоспу ім. Сталіна залишився дуже поганий інвентар, відмічався і низький стан трудової дисципліни. Новим головою колгоспу переобрали Йосипа Остаповича Одарчука. Господарство почало зміцнювати свої позиції.

У часи Хрущовської «відлиги» колгоспу надали ім’я Фелікса Дзержинського. У 1967 році у селі відкрив свої двері новозбудований Будинок культури.

Станом на грудень1972 року у селі проживало 1493 жителі. За Хажинською сільською радою рахувалось 1332 га сільськогосподарських угідь, з яких 1172 га – орної землі. Господарство діяло до 1973 року. У ті часи держава проводила політику укрупнення колгоспів. Хажинський колгосп приєднали до колгоспу імені Котовського, центральна садиба якого знаходилась у селі Терехове. Керував об’єднаним господарством Володимир Йосипович Жабко. У цей час у селі асфальтуються вулиці, будується тракторний стан, нові будівлі тваринницьких ферм, сіносховище. У 1987 році розпочинається будівництво міжколгоспного насіннєвого заводу.

Прийшов час горбачовської перебудови. 1990 року відбувається роз’єднання колгоспів. Хажинський колгосп «Авангард», очолюваний кавалером двох орденів трудового Червоного Прапора Володимиром Жабком тривалий час був на передових позиціях не лише у районі, але й області. У КСП «Авангард» відкрили маслозавод, де переробляли молоко.

У роки незалежної України господарство поступово стало занепадати. У 2000 році господарство СТОВ «Хажинське» очолив молодий директор Вадим Миколайович Осипович. Проте через кілька років господарство припинило існування.

Оскільки в часи нацистської окупації приміщення сільської школи спалили, у післявоєнний період школа розмістилась у колишньому панському будинку. Директорами навчального закладу у різні часи були Каннер, Нессен, Дмитро Теофанович Лукашов, Михайло Юхимович Гольденберг, Зоя Сергіївна Білобородова. 25 років школу очолювала Людмила Миколаївна Лукіянчук, на зміну їй прийшла Наталія Миколаївна Юрчук. Сьогодні школу очолює Надія Вікторівна Поданєва. На посаді заступника директора працювали Тарас Григорович Кравченко, Ірина Іванівна Козачук, Лідія Леонідівна Тригуб, Валентина Леонідівна Муренко, Таміла Вікторівна Панасюк.

1 вересня 1987 року у селі гостинно відкрила свої двері нова двоповерхова середня школа, у якій 22 вчителі навчали 210 учнів. За 33 роки існування навчального закладу її учні неодноразово перемагали на районних змаганнях із кульової стрільби, туризму, легкої атлетики, бадмінтону, ставали призерами районних та обласних предметних олімпіад, конкурсів, брали участь у художній самодіяльності.

Уродженцями села Хажин є Павло Андрійович Трибун – відомий в Україні та поза її межами вчений у галузі лісівництва, захисту рослин, кандидат сільськогосподарських наук, нині проживає у місті Івано-Франківськ. Серед відомих постатей – Олег Віталійович Одарчук, учасник 16, 20, та 24 Арктичних експедицій. Він перебував на станціях Молодіжна, Мирний та Бєлінзхаузена, нині проживає у місті Санкт-Петербург (РФ).

За трудові заслуги чимало жителів села отримали урядові нагороди. Серед них бригадир Л.О.Андрійчук нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, комбайнер І.П.Степовий отримав ордени Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани».

Сьогодні (на 2020 рік) на території Хажинської староства у 453 дворах проживає 1080 осіб.

Станом на 2010 рік із промислових об’єктів функціонували приватне підприємство з виробництва сирів, а територію колишнього тракторного стану переобладнано під пилораму.

У 2016 році село Хажин увійшло до складу новоутвореної Семенівської територіальної громади на правах Хажинського старостинського округу. Із грудня 2020 року старостою села призначено Василя Володимировича Луцюка.

Павло ПУШКАРУК

Хажинська школа, вересень 2020 р.: