Фінкельштейн Володимир Соломонович

Фінкельштейн Володимир Соломонович (нар. 20 серпня 1896, Бердичів, Київська губернія, Російська імперія – пом. 2 листопада 1938, ?) – фізико-хімік, член-кореспондент АН України.

Фінкельштейн Володимир Соломонович народився 20 серпня 1896 року в Бердичеві в родині вчителя.

Володимир Соломонович спочатку навчався у Бердичівському комерційному училищі, після закінчення якого у 1913 році вступив до Петербурзького технологічного інституту. Під час літніх канікул 1914 року Володимир працював у технічному відділі Бердичівського повітового земства, допомагаючи матеріально сім’ї у скрутний час. Закінчивши 1916 року виробничу практику у сталеливарному цеху Путиловського заводу у Петрограді Володимир Фінкельштейн вступив добровольцем на військову службу, але через рік юнак за станом здоров’я був звільнений від подальшої служби.

У березні 1918 року Володимир поновив навчання, але вже у Київському політехнічному інституті. Однак матеріальні нестатки знову змусили полишити навчання і заробляти на хліб у рідному Бердичеві шкільним вчителем.

Навесні 1919 року Володимир Фінкельштейн повернувся до Київської політехніки. Одночасно за дорученням Київського губраднаргоспу спільно з О.М. Івановим розпочинає аналітичні дослідження у використанні мельхіорових оболонок куль, а також під керівництвом професора В.П. Іжевського бере участь у розробці проекту генератора.

Починаючи з грудня 1919 року В.С. Фінкельштейн, одночасно з навчанням в інституті, працює майстром-металургом в управлінні по використанню військового металобрухту, організує і керує роботою ливарної майстерні. Нарешті, у 1920 році Володимир Соломонович закінчив інститут та отримав диплом. Цього ж року постановою ради хімічного факультету від 18 вересня Володимира Фінкельштейна обрано професорським стипендіатом при кафедрі фізичної хімії КПІ з одночасним присвоєнням йому звання інженера-технолога.

Велику роль у творчій долі В.С. Фінкельштейна відіграло його знайомство з В.О. Плотниковим, тоді професором, а невдовзі — академіком Української Академії Наук. Протягом 1921-1922 рр. Володимир Соломонович під керівництвом В.О. Плотникова виконував роботи з рентгенології та електрохімічні дослідження неводних розчинів. Молодий дослідник науково-експериментальну роботу поєднував із викладацькою, виконуючи обов’язки асистента на кафедрі фізичної хімії. У березні 1923 року Володимира Соломоновича затвердили аспірантом науково-дослідної кафедри хімії.

Науковий діапазон вченого простягався від проблем електрохімії до проблем атомістики. Він серйозно цікавився будовою атомного ядра та ізотопів, друкує з цієї проблеми наукову статтю.

У 1925 році науково-дослідна кафедра хімії одержала найвищу (IV розряду) премію Раднаргоспу УРСР за сім друкованих праць, серед яких дві належали В.С. Фінкельштейну. Для розв’язання одного з найважливіших питань фізико-хімічної науки першої чверті XX століття — причин виникнення електролітичної дисоціації — необхідно було здійснити дослідження розчинників із малою діелектричною константою. Істотним внеском у розробку цієї актуальної проблеми стали електротехнічні дослідження В.С. Фінкельштейном неводних розчинів.

Після закінчення аспірантури у 1926 році В.С. Фінкельштейна затверджують на посаді наукового співробітника науково-дослідної кафедри хімії. Цю роботу вчений поєднував із педагогічною і громадською діяльністю. Він проводив лабораторні та семінарські заняття з фізичної та неорганічної хімії на хімічному й механічному факультетах. До того ж викладав хімію у Вечірньому технікумі, читав лекції з фізики та хімії на вечірньому робітничому факультеті КПІ та у трудовій школі. Як відповідальний секретар науково-технічного клубу робітників при Будинку праці і науки, В.С. Фінкельштейн брав участь у пропаганді й виконанні декрету про професійну освіту робітників.

Володимир Соломонович був одружений. У його родині виховувалось два сина.

Володимир Фінкельштейн брав активну участь у роботі наукових конференцій та з’їздів. Він виступав із доповідями на з’їзді Асоціації фізиків у Києві (1921), IV Менделеєвському з’їзді в Москві (1925), V з’їзді фізиків у Москві (1926), на фізико-хімічних конференціях у Москві (1927), Ленінграді (1928), Дніпропетровську (1929). У 1927 році В.С. Фінкельштейн отримав запрошення відомого німецького вченого Ф. Габера на стажування в очолюваний ним інститут фізичної хімії та електрохімії в Берліні. У заяві на відрядження за кордон (яке згодом для вченого стане фатальним у його долі) Володимир Фінкельштейн писав: “Я передбачаю у 1927 р. скласти докторську дисертацію, тому відрядження за кордон дало би мені можливість досягти найбільших наслідків у цієї справі, як з боку якості, так і кількості матеріалів для дисертації”. Вчений ставив собі за мету підвищити власну наукову і педагогічну кваліфікацію у найкращих лабораторіях зі свого фаху в Німеччині.

Виїхати до Німеччини йому вдалося у грудні 1928 року, причому тільки на три місяці. Після повернення з Берліну у житті Володимира Соломоновича сталися зміни. Після участі у травні 1929 року у Всесоюзній фізико-хімічній конференції в Дніпропетровську, він залишає Київ і переходить на роботу до Дніпропетровського гірничого інституту. Окрім того, вчений обіймає ряд важливих посад в інституті фізичної хімії ВУАН, Хіміко-технологічному інституті, університеті. Постановою Президії ВУАН від 27 травня 1934 року В.С. Фінкельштейна за великі наукові заслуги обрали членом-кореспондентом ВУАН по кафедрі фізичної хімії. Ще через два роки, 14 серпня 1936 року постановою Президії Академії наук УРСР В.С. Фінкельштейн був затверджений у званні доктора хімічних наук без захисту дисертації.

Проте 1 липня 1937 року цю постанову було скасовано: новою постановою від 2 червня 1937 року Володимира Фінкельштейна як контрреволюціонера, дворушника і ворога партії, уряду і радянського народу виключили зі складу Академії наук УРСР.

А далі – за знайомим на той час сценарієм: арешт, “визнання” всіх звинувачень і суровий вирок. Помер Володимир Соломонович Фінкельштейн у сталінських катівнях 2 листопада 1938 року.

У 1956 році “за відсутністю складу злочину” Володимира Соломоновича реабілітовано посмертно.

Джерела і література:

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — 248 с; іл.

Костриця М.Ю. Видатний фізикохімік В.С. Фінкельштейн. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник “Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині”. – Т. 19 / Відп. ред. M. Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – 174 с.; іл.