Марина Гримич. Фріда

Марина Гримич. Фріда. Роман. – К.: ПП Дуліби, 2006. – 192 с.

Опинившись після тривалої відсутності у напівзруйнованому домі свого дитинства, головна героїня роману — успішна бізнес-леді — бродить його порожніми кімнатами і химерними чорними ходами, лабіринтами своєї пам’яті, підземеллями історії старовинного міста, зустрічаючи на своєму шляху привид Ґешефта, вічного мандрівника часу Юру-юродивого, представників давніх аристократичних польських родів, вірменських торгівельних династій і єврейських підприємницьких фамілій, знаменитих картярів, гендлярів, коханців, фарцовщиків і контрабандистів.

Фріда з української точки зору. Рецензія на книгу Марини Гримич “Фріда”

Роман “Фріда” Марини Гримич – це вже шостий прозовий доробок письменниці, але крім літератури авторка, доктор історичних наук і завідувач кафедри етнології КНУ ім. Т.Г. Шевченка, глибоко поринула у вивчення етнопсихології, результатом чого стали 3 монографії М. Гримич. “Роман “Фріда” – це моє освідчення в коханні до культури українських містечок”, – зізнається Марина Гримич. І не випадково саме містечок, а не гучних мегаполісів, адже зазвичай життя в таких місцинах тече інтенсивніше, а головне – на очах у всіх.

Місцем подій авторка вибирає Бердичів – містечко, що славиться різноманіттям національного складу. Роман “Фріда” – це суміш текстів та різних за змістом і емоціями листів, якими списана друга частина твору, де розкриваються реальні долі адресантів. З перших сторінок і без зайвих слів Гримич занурює читача в зав’язку, замасковуючи її тим, як один телефонний дзвоник може змінити не тільки життя людини, а й відкрити для неї її минуле, що було викинуто в сферу ід. Сторінки роману змочені розчином сюрреалізму і містики, але й без кохання тут ніяк не обійдеться. Його тут більше, ніж достатньо, – і щасливого, і зворушливого, і нерозділеного, і такого, що зникло в хащах зради. Це роман про самоаналіз чи пошуки власного “я”, про тонкощі поєднання бізнесу та спекуляцій.

Таємничий дзвінок повертає героїню, Ірину, в Бердичів – місто, яке зберігає таємниці її дитинства. Опинившись в “домі-древо” на Торговій, 4, Ірина, що заклякла від страху та чужини, якою віє будинок, розпочинає пошуки “себе”, чогось життєво важливого. Будинок став не тільки світосприйняттям Ірини, але відкрив їй таємниці колишніх мешканців, які вони намагались віддати паперу – листам, що зберігались в підвалі будинку. Англійське прислів’я стверджує: “Старі гріхи мають довгі тіні”, тому, потрапивши на “купу старих бухгалтерських книг, перев’язаних вицвілими стрічками пачки листів, щоденники, старі фотокартки, шкільні зошити”, Ірині вдається дізнатись про “тягучість” історії життя родів з Торгової, 4, вздовж століття. І героїня починає розуміти ці вчинки, цих людей з їхніми трагедіями, цей спосіб життя. Життя, яке проходить в постійних страхах через чисельні махінації та спекуляції. Вона розуміє свою природу, свої потреби, себе, врешті-решт, і знаходить вихід не тільки з “дому-древа”, яке сповнене лабіринтами, але й той вихід, що веде її до самопізнання.

Образ головної героїні максимально наближений до образу мексиканської художниці Фріди Калло від суміші вірменського та єврейського коріння, до факту аварії та принципам життя, які полягають в успіхах, самодостатності, волі до життя. Що ж має спільного героїня Ірина з Фрідою? А про це ви дізнаєтесь, дочитавши книгу до останньої крапки.

Марина Зайдель