У Швайківці діяв млин…

Бердичівщина ще зберігає низку матеріальних пам’яток історії, хоча за останні декілька десятиліть їх чисельність не те що не зростає (що було б логічним із культурологічної точки зору), а навпаки – набуває вектору до стрімкого зменшення.

Яскравим прикладом цієї тези можуть стати водяні млини, збудовані свого часу на річці Гнилоп’ять. Так-так, звичайні водяні млини, які у більшості своїй з’явились на Бердичівщині у середині XIX – початку XX століття як прояв економічного зростання краю в епоху промислової революції. Ці млини стали справжнім рушієм місцевої економіки, адже їх продукція розходилась не лише округою – значна частина високоякісної муки експортувалась до Європи та вглиб царської Росії. Та й використовували вони дармову енергію, яку давав річковий потік, спрямований греблею (по економічності такі млини не зрівняти, наприклад, з міським млином №19, який діяв лише завдяки потужним електродвигунам).

По течії Гнилоп’яті свого часу існували великий млин у Бердичеві (як пам’ять про нього маємо греблю біля кляштору Босих Кармелітів та топонімічну назву мікрорайону – Загребелля), менші за потужністю млини у Хажині, Скраглівці, Райках, Швайківці та Слободищах. Більшість із них майже безслідно зникли, або від них залишились лише фундаменти. Але окремі ще існують, як, наприклад, млин у Швайківці.

Водяний млин у Швайківці – справжня історична архітектурна пам’ятка, хоча й має лише статус місцевої. Її пошарпані часом стіни ще можна споглядати у центральній частині села.

За переказами старожилів, двоповерховий цегляно-кам’яний млин збудували у 1850 році на кошти місцевого поміщика Узембло, литовця за походженням. На спорудження цього млина використали цеглу, яку виготовляли на цегельні, розміщеній біля сільського кладовища.

Власник встановив у млині першокласне німецьке устаткування, завдяки якому вироблялася мукомельна продукція самої високої якості. Достеменно відомо, що вищі сорти борошна з цього млина надходили на продаж до європейських країн.

У роки німецько-радянської війни млин зазнав руйнації. По закінченні війни на базі механічної частини млина деякий час працювала сільська гідроелектростанція, яка забезпечувала електроенергією як інфраструктуру місцевого колгоспу, так і оселі швайківчан. По закритті електростанції тут діяла малопотужна установка з переробки фуражного зерна.

Водяний млин у Швайківці давно не діє, але його двоповерхова будівля та гребля через річку Гнилоп’ять достатньо добре збереглись. Нижче – декілька фотографій, які покажуть нинішній стан швайківського млина.

Анатолій Горобчук.

Млин у селі Швайківка, квітень 2012 р.:

Млин із середина, фото Інни Гуменюк (вересень 2016) та Романа Клименка (ака “-140”, 2013):