У Бердичеві працювали кінодокументалісти, які створюють фільм про Голокост в Україні

Впродовж двох днів – 29 та 30 червня у Бердичеві працювала творча група документалістів, які створюють документальний фільм про історію Голокосту в Україні. Відомий в Ізраїлі та світі режисер і продюсер Борис Мафцір[1] разом із оператором Роні Кацнельсоном прилетіли з Ізраїлю до України з єдиною метою – задокументувати спогади, розповіді про страшну трагедію, яка відбулась у роки Другої світової війни та привела до загибелі мільйонів євреїв – Голокосту.

До знімальної групи з Ізраїлю приєднались колеги з України – оператор Павло Попков та звукооператор Ігор Канівець. Супроводжує знімальну групу Михайло Тяглий – науковий співробітник Українського центру вивчення історії Голокосту.

На сьогодні Борисом Мафціром уже створено низку документальних фільмів на тему Голокосту. Загалом, праця Бориса Мафціра є першим масштабним документальним фільмом про історію Голокосту в СРСР. За авторським підходом вона перегукується з відомим французьким документальним фільмом Клода Ланцмана “Шоа” (1985).

Як стверджує Борис Мафцір, ця антологія — розповідь про вбивство, у якій немає головних героїв, а є герой колективний — два мільйони сімсот тисяч знищених євреїв, свідки злочинів і зберігачі пам’яті загиблих. Серед цих мільйонів загиблих – майже сорок тисяч євреїв-бердичівлян та біженців, знищених у вересні 1941 року. Тому Бердичів став одним із населених пунктів України, розповідь про який має з’явитись у новому фільмі.

Першою локацією стала братська могила під Хажином. Власне, там спочиває більш як 10 тисяч загиблих. Другого дня зйомки проходили на греблі (розповідь про жінок та дівчат, яких змусили перепливати через річку від берега до берега та у зворотному напрямку до тих пір, допоки не втонули всі), на території біля міського ринку (розповідь про єврейське гетто) та на єврейському кладовищі.

Як для мене, це був цікавий досвід – побачити процес створення документального фільму зсередини. Заради декількох сцен, які займуть від сили п’ять хвилин екранного часу, знімальна група витратила два дні. Упродовж усього часу режисер із оператором обговорювали кожну деталь, яка мала, або не мала потрапити до кадру, аналізували сцени та локації. І лише в уяві режисера вибудовувалась загальна картина, яку бажає отримати автор у кінцевій меті.

Анатолій Горобчук

[1] Довідка “МБ”: Борис Мафцір – режисер та продюсер документального кіно. Народився в Ризі (Латвія), з 1971 року проживає в Ізраїлі. Випускник першого потоку відділення кіно та телебачення Тель-Авівського університету (1976). Обіймав посади генерального директора міністерства Абсорбції Ізраїлю, керував спеціальним проектом Яд Вашем – документація імен євреїв, що загинули в Голокості в СРСР, був генеральним директором представництва Сохнут в Росії, Білорусі та країнах Балтії. Продюсер біля 400 документальних фільмів і телевізійних програм, режисер документальних фільмів на різноманітні теми. У тому числі: “По следам утраченной памяти” (2011) – про проект Імен Яд Вашем; “Тараб” (2009) – подорож в 2-х частинах про пам’ять та ідентифікацію письменника Елі Аміра та режисера Бориса Мафціра; “Самая прекрасная” (2003) – фільм про ізраїльський оперний театр; “Почти как мы” (2002) – фільм про російську алію 90-х років; “Мир тебе, Иерусалим” (1997) – про мирний процес в Єрусалимі та інші.