Додому Історія Історія підприємств, установ Універмаг “Ювілейний”

Універмаг “Ювілейний”

221
0
ПОДІЛИТИСЬ
Універмаг “Ювілейний”, фото 70-х років.

У центрі міста, по вулиці Європейській, 5/7 (до 2014 року – вулиця Карла Лібкнехта), навпроти Свято-Миколаївського собору знаходиться універмаг “Ювілейний” – триповерхова будівля, що є архітектурною окрасою Бердичева. Тут розміщені численні торгові відділи, в яких можна придбати майже все – від маленького ґудзика до елегантних меблів.

Сьогодні пересічний бердичівлянин впевнений, що так було завжди. Насправді ж це не так. Нині мало хто пам’ятає, що знаходилось на місці будівлі універмагу до його спорудження. А був тут невеликий сквер із кількома лавками під затишними деревами, поряд знаходиться братська могила учасників Громадянської війни (з’явилась у березні 1919 року). Ще до Другої світової війни на місці скверу знаходились двоповерхові будинки дореволюційної побудови, які належали бердичівським купцям. Перші поверхи цих будинків займали лавки та магазини, другі поверхи були житловими. На жаль, у роки німецько-радянської війни ці будинки були зруйновані.

Парад на Соборній площі з нагоди 300-річчя правління Дому Романових, 21 лютого 1913 р.
На задньому плані добре видно будинки, що знаходились на місці спорудження універмагу.

У 1964 році, готуючись до святкування 50-річчя утворення Радянського Союзу (1922), союзний уряд прийняв рішення про будівництво в містах країни ювілейних універмагів – універсальних магазинів (універмаг – велике підприємство роздрібної торгівлі, що має у продажу майже всі види непродовольчих, а часто і продовольчих, товарів). Для таких міст країни, як Бердичів, обрали типовий проект двоповерхового приміщення орієнтовно приблизно на десять робочих місць (кому цікаво, той може ознайомитись із цим проектом на прикладі універмагу, що збудований у сусідньому з Бердичевом місті Вінниччини – Козятині).

Сквер на місці майбутнього універмагу.

Та так трапилось, що через Бердичів на лікування до республіканського курорту Трускавець проїжджав тогочасний міністр торгівлі України Г.Л. Сахновський (1953-1970). Його зацікавило, як і де саме намічено будівництво універмагу в нашому місті. Голова міського виконавчого комітету Валер’ян Демиденко вказав на місце навпроти Миколаївської церкви. Міністр схвалив вибір, що місце для універмагу вибрано в центрі міста, та погодився з керівниками Бердичева в тому, що до такого місця необхідно прив’язати не типовий, а більш просторий багатоповерховий універмаг. Міністр, від’їжджаючи, дав згоду переглянути попереднє рішення і вказав, щоб після закінчення його відпустки керівники Бердичева приїхали до міністра у столицю.

Через деякий час делегація з Бердичева прибула до Києва, де міністр із заступниками у присутності Валер’яна Демиденка і директора бердичівського міськторгу С.М. Лопати підняв наступне питання: що можна зробити, щоб у Бердичеві побудувати хороший універмаг (тобто не типовий, який заплановано, а за індивідуальним проектом). Усі дійшли висновку, що на розроблення індивідуального проекту замало часу, та й проектна організація на цей час перевантажена роботою. Вихід був один: за індивідуальним проектом у Києві на площі Перемоги у цей час будується новий універмаг (нині це торговельно-розважальний центр “Україна”), і якщо бердичівські будівельники зможуть пристосувати цей проект до місцевих умов, то буде дуже добре. Тим паче, що в Бердичеві завершувалась реконструкція вулиці Карла Лібкнехта і будівля універмагу мала стати прикрасою вулиці.

Риття котловану під новий магазин, 1965 р.

Внаслідок цієї домовленості в Бердичеві у першій декаді 1965 року розпочались земляні роботи: два екскаватори викопали котлован, із якого вибрали 10 тис. кубічних метрів ґрунту. Кошторисна вартість будівництва становила 450 тис. крб. Будівництво проводило Будівельно-монтажне управління №4, яке очолював Григорій Ісакович Хуторянський. На той час БМУ-4 – одне з найбільших будівельних організацій не лише Бердичева, а й Житомирщини. Саме силами цього управління були збудовані Ливарний комплекс заводу “Прогрес”, міст через залізницю по вулиці Леніна (нині шляхопровід по вулиці Житомирській), цехи для побуткомбінату та інших промислових підприємств. Також до будівництва універмагу задіяли сили будівельної групи бердичівського змішторгу (управління змішаної торгівлі).

На цьому фото зафіксовано процес будівництва універмагу.

Впродовж 1965-1969 рр. будувався триповерховий універмаг, проводились оздоблювальні роботи. Планувалось, що новий магазин увійде в дію до 7 листопада 1967 року – до ювілейної річниці Жовтневої революції. Але сталися затримки з постачанням будівельних матеріалів, також не вистачало необхідної техніки. Тому відкриття універмагу відбулось 24 липня 1969 року. Як і передбачалось, новий універмаг отримав назву “Ювілейний”. В універсальному магазині організували 29 відділів, в яких можна було купити все – від ґудзика до святкового костюму, на першому поверсі діяло власне кафе-столова.

У новому магазині працювало біля 200 осіб обслуговуючого персоналу. Зі зрозумілих причин основу колективу універмагу складали жінки. Це накладало свій неповторний відбиток на стиль та роботу колективу, вільний від роботи час. Наприклад, коли на початку 1970-х років почали набирати популярності вокально-інструментальні ансамблі, в універмазі вирішили створити і свій естрадний ансамбль, який назвали “Чарівниця”. Відповідно, до його складу увійшли виключно жінки.

Універмаг “Ювілейний”, 70-і роки.

У складі ВІА виступали Ганна Цемер (саксофон), яку ласкаво звали Аннушкою, Людмила Кіраль, Майя Міщук (солістки), Людмила Свистунова (елетрогітара), Євгенія Темноградська і Алла Федорчук (ударні), Людмила Попова (електроорган), Валентина Коляда (солістка) та інші бердичівлянки. Пізніше у колектив прийшли Олена Березюк (ударні) та Наталія Крапівіна (бассет). Всього у колективі було 14 осіб. Згодом спортивний організатор Ігор Мантель дещо порушив усталену традицію: влився у жіночий колектив, був солістом і грав на перкусійних інструментах.

Ансамбль “Чарівниця”.

Керівництво змішторгу придбало повний комплект інструментів для естрадного вокально-інструментального ансамблю, включаючи і електроорган. Дівчата почали з азів, оскільки більшість із них ніколи не тримали в руках музичних інструментів. Керівником ансамблю став Михайло Миколайович Бараш, який на цей же час керував естрадним оркестром машинобудівного заводу “Прогрес”. Після наполегливих тренувань ансамбль “Чарівниця” розпочав концертну діяльність: надав багато виїзних концертів на підприємствах, у селах району, обласному центрі. Ансамбль завоював перше місце на міському огляді комсомольської пісні. Через рік потому одержав диплом I ступеня обкому комсомолу.

Усі і грали, і співали, збиралися в актовому залі на 3-му поверсі універмагу. Учасницям були зшиті красиві сценічні костюми, причому – декілька варіантів. Навіть суто візуально колектив виглядав ефектно.

Нинішній директор універмагу “Ювілейний” Тамара Мар’янівна Ткачук (Житінська) наприкінці 70-х – початку 80-х років була лідером серед молоді торговельного закладу і добре пам’ятає всі тодішні цікаві ініціативи: “Громадське життя вирувало: конкурси “Кращий за професією”, творчі вечори, різні “вогники”, поетичні зустрічі, спортивні змагання. На той час керівником “Чарівниці” був Олександр Коляда. Дівчата працювали у відділах, я допомагала в організаційних моментах, разом обговорювали різні питання, підбирали костюми для виступів”. Ще один ватажок молоді змішторгу, Любов Михайлівна Головінова (Андрійчук) розповідає з легким гумором: “Учасниці “Чарівниці” співали й грали, а мені доводилося відпрошувати їх на репетиції. Взагалі-то кожна була діяльною особистістю, і згодом чимало дівчат досягли у житті певних висот”.

Йшов час, і на зміну визнаним авторитетам прийшла молодь. Ансамбль очолив Олександр Коляда, який уже мав за плечима солідний творчий багаж: працював у Чернігівській та Житомирській філармоніях, був провідним солістом Ансамблю пісні й танцю Прикарпатського військового округу. Олександр Коляда робив усі аранжування, готував партії, проводив індивідуальні заняття, під час оглядів-конкурсів грав за роялем.

Універмаг “Ювілейний”, початок 80-х років.

З початку 1980-х років радянська політична система поступово занепадала, екстенсивні фактори розвитку економіки повністю себе вичерпували. Це у першу чергу позначилось на торгівлі: з полиць магазинів зникають товари першої необхідності, з’явились такі поняття, як блат, перекупники, спекулянти. Не уникає цих явищ і універмаг “Ювілейний”: на сходах перед головним входом з’явились перекупники, боротьбу з якими вела міліція та відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності (рос. ОБХСС – Отдел по борьбе с хищениями социалистической собственности). У головній та єдиній на цей час міськрайонній газеті “Радянський шлях” (нині “Земля Бердичівська”) з’являються численні репортажі та замітки про те, як спіймали чергових спекулянтів, або як під час перевірки виявили приховані під прилавком дефіцитні товари.

Із отриманням Україною у 1991 році незалежності перехід від командної економіки до ринкової виявився досить складним та багато в чому неоднозначним. Рвались усталені економічні зв’язки, полки універмагу остаточно опустіли. Лише приватна торгівля, яку впровадили в “Ювілейному”, хоч якось намагалась зменшити дефіцит товарів.

Універмаг “Ювілейний”, 2007 р.

На початку 2000-х років створюється товариство з обмеженою відповідальністю “Універмаг “Ювілейний”. У 2005 році між міською владою та учасниками товариства універмагу “Ювілейний” підписано угоду про купівлю-продаж приміщення. Підприємці, які здійснюють свою торговельну діяльність у стінах універмагу, спільними зусиллями провели капітальний ремонт приміщення, що значно поліпшило якість обслуговування споживачів.

Нині торговельні площі універмагу “Ювілейний” заповнені різноманітними товарами на будь-який смак та купівельні можливості клієнта.

Джерела і література:

Гаєвський К. Тут виросте красень-універмаг. // “Радянський шлях”, №175 (8279) від 03.11.1965 р.

Утченко Н. Люблять дівчата пісню. // “Радянський шлях”, №191 (9933) від 05.12.1973 р.

Демиденко В.Н. Час – у Лету, Люди – в Пам’ять… Спогади. – Житомир, ПП Пасічник, 2006. – с. 38-39.

Кучерява В. “Чарівниця” родом із Бердичева. // “Бердичівський погляд”, вересень 2016 р.


Будівельники приступають до спорудження універмагу, 1965 р.
Риття котловану під новий магазин, 1965 р.
На цьому фото зафіксовано процес будівництва універмагу.
Снігозбиральна техніка на вулицях міста. Фото з альбому житлово-комунального підприємства Бердичева.
Це фото унікальне тим, що на задньому плані видно будівлю універмагу – всередині будівлі йдуть оздоблювальні роботи, а на даху вже є відомий усім напис – Універмаг “Ювілейний”.
Універмаг “Ювілейний”, 80-і роки.
Вид на вулицю Карла Лібкнехта з водонапірної башти, початок 70-х років.
Універмаг “Ювілейний”, початок 2000-х років.
Фото Віктора Коржука.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here