Home Проекти Постаті землі Бердичівської Угер Давид Олександрович

Угер Давид Олександрович

323
0
SHARE

Угер Давид Олександрович (нар. 30 листопада 1895, Бердичів, Київська губернія, Російська імперія – пом. 29 грудня 1937, Бутово, Москва, СРСР) – військовослужбовець РСЧА, військовий розвідник.


Угер Давид Олександрович
(1895-1937).

Давид Олександрович (Ісаакович) Угер народився 30 листопада 1895 року в Бердичеві в єврейській родині зубного лікаря Ісаака Семеновича Угера. Середню освіту одержав у Бердичівському комерційному училищі, яке закінчив у 1917 році. До цього часу родина розпалась: батько, приватний лікар, переїхав у Київ, мати з двома молодшими братами виїхала до Москви. По закінченню училища Давид Олександрович пішов працювати електротехніком на рентгенівські курси, що діяли при Київському університеті.

Революційні події 1917 року захопили юнака. Вже у грудні 1917 року Давид Угер вступив у червоногвардійський загін, який перебував у розпорядженні начальника зв’язку. При відступі червоних військ із Києва Давид перебрався до міста Курськ, де служив у залізничному загоні по охороні кордонів. Там же, у лютому 1918 року вступив до лав РКП(б) (РКП(б), або Російська комуністична партія (більшовиків) — офіційна назва Комуністичної партії Радянського Союзу з 1918 по 1925 роки). До початку наступу Червоної Армії на Україну вступає у її ряди як секретар комісара 9-ї стрілецької дивізії. Але захворів на тиф і був знятий із поїзду та відправлений у госпіталь. Під час лікування, залишаючись у госпіталі, був призначений комісаром госпіталю.

Давид Угер брав участь у боях на Південному фронті на командно-політичних посадах під Курдюмовськом на Бахмутовській ділянці, отримав поранення правої ноги. У травні 1919 року був перекинутий на Міллерівську ділянку, на станцію Глибока. Тут отримав поранення шрапнеллю в ліву ногу.

По закінченні військових дій Давид Олександрович направлений у Петроград на автотехнічні курси вищої авто-броньової школи. Закінчивши курси й здавши іспити на звання командира Червоної Армії достроково, був призначений комісаром і начальником цих же курсів. Разом зі слухачами курсів виїжджав на Кронштадтський фронт, де й був призначений комісаром вищої авто-броньової школи. Зі складу вищої авто-броньової школи було наказано сформувати нормальну броньову школу, начальником якої й був призначений.

Розпорядженням Головкому РСЧА Давид Угер був призначений слухачем Вищих військово-академічних курсів вищого командного складу 1-го скликання в Москві, але спізнився з приїздом, тому що начальник військово-навчальних закладів Ленінградського військового округу не відпускав його до завершення формування школи й призначення відповідного заступника. По прибуттю на ВАК, у другій половині навчального року, був призначений командиром навчальної автобронетанкової бригади, продовжуючи навчання по сумісництву. Закінчивши успішно ВАК, призначений командиром окремої ескадри танків, яку й сформував.

На початку 1924 року наказом Народного комісара Давид Угер зарахований слухачем Військової академії Повітряного Флоту імені Жуковського зі звільненням від командування окремою ескадрою танків. І терміново був направлений у тривале закордонне відрядження.

У цей час у сусідньому з Радянською Росією Китаї йшла збройна боротьба. У провінції Гуанчжоу (Кантон) закріпилась влада так званої буржуазно-революційної партії Гоміндану, очолювана революціонером-демократом Сунь Ятсеном. За запрошенням Сунь Ятсена в Кантон виїхала група радянських військових фахівців, у якій був включений і слухач 1-го курсу Військово-повітряної академії Давид Угер. На групу покладали функції керівництва й організації броньових сил південно-китайської армії. Був створений спочатку один бронепоїздний загін із десантом, згодом, після огляду його генералісимусом Сунь Ятсеном, другий.

Спеціальним наказом Сунь Ятсена Давид Угер призначений першим із числа радянських радників на штатну посаду начальника броньових сил південно-китайської армії. Під безпосереднім командуванням Давида Угера бронепоїздні загони активно й успішно діяли у першому Північному поході.

Активна організаційна й бойова робота Давида Угера у бронечастинах сприяла висуненню його кандидатури на роботу зі створення й керівництва кантонської авіації після того, як ряд попередніх спроб налагодити цей рід військ виявилися невдалими. Завдяки діям Давида Угера кантонська авіація була створена. Спочатку використали тільки наявні у китайців засоби. Після ряду вдалих операцій у боях за оволодіння фортець на шляху Північного походу Давиду Угеру вдалося підняти престиж цього роду військ і домогтися додаткового асигнування коштів на створення матеріальної частини. Участь авіації не тільки під керівництвом, але й при безпосередній льотній роботі Давида Угера виходить з вузьких меж оперативно-тактичної роботи. Авіація починає брати участь у загальній роботі з керівництва й підтримки зв’язку з окремими районами повстання по ряду південних провінцій Китаю.

До моменту від’їзду Сунь Ятсена на північ Китаю положення молодого фахівця в кантонській армії настільки зміцнилося, що в його підпорядкуванні були зосереджені не лише бронесили й авіація, але й особисті війська Сунь Ятсена. Тільки таким зосередженням сил у руках Давида Угера вдається придушити контрреволюційні спроби повстання тигрів у Кантоні, зберегти Кантон у руках Гоміндану і, нарешті, озброїти революційні частини робітників і селян, попередити захоплення влади генералом Чан Кай-Ши.

На основі доповідей Давида Олександровича кантонський уряд, ЦК Гоміндану й Політбюро Комінтерну Китаю ухвалюють рішення щодо його відряджанні в Радянський Союз за необхідними матеріальними засобами та інструкторським складом. Після тримісячного перебування в Союзі і формування авіазагону, Давид Угер повернувся до Китаю й бере участь у Великому Північному поході. Особистим прикладом він дає початок діяльності російського авіаційного загону, налітавши у повітрі достатню кількість льотного часу.

Подальша діяльність Давида Угера у складі кантонської армії унеможливилась у зв’язку з захворюванням на тропічну малярію, яка приймає форми, що не піддаються лікуванню на місці, і з дозволу Розвідувального управління РСЧА до кінця 1926 року він повертається у Москву. За роботу, проведену на Сході, Давид Угер представлений Командуючим Окремою Червонопрапорною Далекосхідною армією Василем Блюхером до нагородження орденом Червоного Прапора.

Повернувшись з відрядження, Давид Угер приступив до занять у Військово-повітряній академії, яку закінчив у 1930 році та отримав звання інженера-механіка Повітряного Флоту РСЧА.

По закінченню академії за розпорядженням Розвідувального управління РСЧА Давид Угер відбув у тривале відрядження інженером авіавідділу в Амторг (Амторг – Торговельне представництво СРСР у США). Псевдонім – Ремі. Характер виконуваної тут роботи був явно не торговельний: із Розвідувального управління періодично надходили завдання, виконання яких вимагали від легального співробітника торговельного представництва великого такту, обережності та майстерності. От деякі з них: зробити огляд автомобільного полігону фірми “Дженерал моторз” і військового відомства, придбати американський танк системи “Крісті”, посприяти в легалізації й діяльності різних осіб, що прибули в США за завданням розвідуправління.

Із завданням Давид Угер упорався: за час свого перебування в Сполучених Штатах Америки він дістав цілий ряд матеріалів, що мали величезну цінність. Вони були прийняті авіаційною промисловістю СРСР і дали економію над дослідницькими й технічними витратами у сотні тисяч, а в ряді випадків і десятки мільйонів доларів. За допомогою деяких матеріалів і креслень оборонна промисловість СРСР одержала можливість виготовляти авіаційні двигуни без витрат засобів та часу на попередні розробки і дослідження. А придбання висотних турбонагнітачів, окрім прямої економії валюти, дало можливість на діючих зразках перевірити досягнення американців у висотних польотах. Крім Радянського Союзу жодній країні світу не вдалося придбати в США зразки турбодвигунів.

У 1934 році за успішну роботу за кордоном Давид Угер вдруге представлений до нагородження орденом Червоного Прапора за підписом Начальника Розвідувального управління РСЧА Яна Карловича Берзіна.

З вересня 1934 року Давид Угер знову перебуває за кордоном, але вже на нелегальній роботі як резидент у Німеччині. У зв’язку з прорахунками керівництва, його легалізація не відбулась. При зустрічі зі зв’язковим із центру на явочній квартирі в Копенгагені (Данія), що вже була провалена, його заарештували. Цей провал став одним із найбільших у роботі радянської військової розвідки. Але завдяки витримці, умілій грі, через якийсь час Давиду Угеру вдалось домогтися звільнення. У Москву Давид повертається лише в липні 1935 року.

По поверненні у Москву Давид Угер домагається дозволу про повернення на службу в армійське середовище. У грудні 1935 року відбулося його призначення начальником Науково-дослідницького автобронетанкового полігону при АБТ управлінні РСЧА. За півтора роки керівництва полігоном йому вдалося розгорнути й поставити на належну висоту науково-дослідницьку роботу, поряд із цим продовжити будівництво об’єктів на полігоні та приступити до переформування полігону в науково-дослідний інститут. До певного часу діяльність начальника полігону оцінювалася керівництвом високо. За виготовлення фари для нічної стрільби з танків Давид Олександрович був нагороджений премією. За підготовку полігону до танкових навчань у травні 1936 року також був нагороджений золотим годинником від Наркому оборони. А за розробку методики по випробуванню танків йому була видана велика грошова премія.

Після лютнево-березневого Пленуму ЦК ВКП(б), на якому про роботу з армійськими кадрами доповідали Нарком оборони СРСР Клим Ворошилов та його заступник Ян Гамарник, в армії та на флоті розпочинаються масові політичні репресії. За оцінками військового керівництва, політично-моральний стан особового складу армії та флоту не викликав побоювання. Однак партійне керівництво країни думало інакше. В’ячеслав Молотов у своєму виступі поставив вимогу викорінити шпигунську й диверсійну діяльність троцькістів в армії. У Наркоматах оборони СРСР і НКВД СРСР цю вимогу сприйняли як пряму директиву “чистки” армії, ліквідації в її рядах “ворогів народу”. У середині травня 1937 року були заарештовані ряд осіб вищого командного складу, у тому числі начальник академії ім. Фрунзе А.І. Корк, перший заступник наркома оборони М.Н. Тухачевський, командуючі військами Київського військового округу І.Е. Якір та інші.

Були проведені арешти і в керівництві РСЧА. Першими були заарештовані безпосередні начальники Давида Угера – 1-й заступник начальника розвідувального управління А.Х. Артузов і заступник начальника автобронетанкового управління М.М. Ольшанський. 13 липня 1937 року настала черга стати перед органами НКВД і Давиду Олександровичу. Йому пред’явили звинувачення в тому, що перебуваючи на нелегальній роботі в Німеччині, він проводив шкідницьку роботу в системі розвідувального управління РСЧА; перебуваючи на роботі в системі автобронетанкового управління займався шпигунською діяльністю, був учасником військово-фашистської змови в РСЧА, брав участь у підготовці терористичного акту над Наркомом оборони.

Фотоматеріали з судової справи Давида Угера, 1937 р.

Слідча справа в обвинуваченні Давида Олександровича Угера по статтях 58-6, 58-7, 58-8, 58-9, 58-10, 58-11 КК РСФСР була спрямована на розгляд судової інстанції, у порядку наказу НКВД СРСР №00439 від 25 липня 1937 року. Вирок винесено постановою Наркома НКВД СРСР і Прокурора СРСР, протокол №106 від 23 грудня 1937 року – розстріляти. Вирок виконаний на Бутовському полігоні НКВД під Москвою 29 грудня 1937 року.

Не уникла репресій і дружина Давида Угера – Ольга Вікторівна, яку постановою Особливої наради при НКВД СРСР було направлено до виправно-трудового табору терміном на 8 років “як дружину зрадника батьківщини”.

Угер Давид Олександрович був реабілітований посмертно постановою Військової колегії Верховного суду СРСР від 3 жовтня 1956 року. Справа його була закрита за відсутністю складу злочину.

Джерела і література:

Тимиряев Е.Р. Разведчик из Бердичева Угер Давид Александрович. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. – Т. 1, с. 228-232.

Лурье В.М., Кочик В.Я. ГРУ: дела и люди. – СПб.: Издательский Дом “Нева”; М.: “ОЛМА-ПРЕСС”, 2002, с. 478-479.

Энциклопедия военной разведки России//Автор-составитель А.И.Колпакиди. – М.: ООО “Издательство Астрель”: ООО “Издательство АСТ”; ОАО “ВЗОИ”. 2004, с. 378-379.

Колпакиди А., Прохоров Д. Империя ГРУ: Очерки истории российской военной разведки. Кн.2. – М.: “ОЛМА-ПРЕСС”, 2000, с. 421.

УЛАНОВСКИЙ “Великая Россия. Имена” – Энциклопедический справочник http://www.law-order.ru/catalog/enciklopedia/reference/ru_u/t66387.html

 

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here