Home Новини Трохи з історії бердичівських АЗС

Трохи з історії бердичівських АЗС

97
0
SHARE

У відомого російського письменника-фантаста є повість, в якій її герої, аби мати змогу миттєво пересуватись із планети на планету, повинні були розповідати цікаві короткі історії ключникам – тим, хто створив цю транспортну мережу та керував нею. Історії ці не повинні були повторюватись, інакше дозволу на переміщення люди не отримували. Ця повість має назву “Спектр”. Можливо, назва виникла у автора саме з-за того, що розповіді-історії відображали такий собі своєрідний спектр життя? Хоча, думаю, що походить вона від зовсім іншої ідеї, закладеної в повість. Але і моя версія має право на життя.

Як би там не було, розповім і я вам одну з історій (можливо, й мені таки вдасться переміститись і інші світи? 🙂 ). Розповім невеличку історію з минулого рідного Бердичева. Одну з історій, які принципово не можуть повторитись…

Споглядаючи на зростання цін на пальне, перипетії з “євробляхами”, а особливо за тим, якими темпами зростає кількість автомобілів на наших дорогах, ми майже забули про те, якою була наша дійсність на зорі автомобільного буму. Ні, не на початку століття, коли з’явились перші автомобілі. Не так віддалено. А коли автомобілі почали з’являтись у пересічних громадян нашого міста. Ще конкретніше – у 60-х та 70-х роках минулого століття.

Про тогочасну вартість бензину нині можна лише мріяти. Роздрібні ціни на пальне, які ввели у дію з 1 січня 1969 року, сьогодні викликають лиш посмішку: один літр бензину марки А-76 коштував 7,5 копійок (це найпопулярніша марка, нею заправляли тогочасні вантажівки, “Волги” та “Москвичі”), один літр більш якісного АИ-93 – 9,5 коп. На початку 70-х ціни трішки зросли – АИ-93 уже коштував 10 коп., хоча А-76 у ціні не змінився. Потім двічі (у 78-у та 81-у) ціни зростали рівно вдвічі (хто казав, що в СРСР була цінова стабільність?) і в такому стані проіснували до грудня 1991-го. Тобто, А-76 коштував 30 коп., а АИ-93 – 40 коп. за літр. У 70-х та до середини 80-х проблем із наявністю бензину А-76 не було ніколи, а от із АИ-93 проблеми виникали лише у розпал літа, та й то лише на курортних трасах, або у віддаленій місцевості.

Автомобілісти старшого віку з переконаністю бачивших життя стверджуватимуть, що бензин на той час був зовсім дешевим. Але посудіть самі: у ті часи пляшка молока (0,5 л.) коштувала 11 копійок, а буханка хліба – 16 коп. І це при заробітній платі у 130-150 карбованців. А скільки зараз коштує бензин, молоко та хліб? Отож. Так що питання тогочасної мізерної вартості бензину, як на мене, спірне.

Цікаве питання: де ж бердичівські автомобілісти отримували той бензин? Як не дивно, автозаправні станції (АЗС), якими сьогодні буквально нашпиговані вулиці нашого міста, – це порівняно недалеке наше минуле, реальність останнього покоління. Сорока- та п’ятдесятирічні городяни ще пам’ятають ті часи, коли автозаправок було всього декілька, і знаходились вони не на території міста, а на його околицях.

Адміністративний будинок нафтобази, 70-і роки XX ст.

Маючи планову державну економіку, в Радянському Союзі торгівлею бензином займались лише одні організації – нафтобази. Це були комплекси споруд з відповідним обладнанням, призначені для прийому, зберігання та відпуску паливно-мастильних матеріалів. Була така нафтобаза і в Бердичеві. Вона обслуговувала не лише Бердичів та район, а взагалі весь південь Житомирської області.

Зазвичай, бензин продавали або безпосередньо на нафтобазі (оптова торгівля для забезпечення підприємств, організацій та установ), або за допомоги пересувних АЗС – саме на них власники автомашин, мотоциклів чи мопедів могли придбати необхідне пальне. Така пересувна АЗС знаходилась на кінцевій автобусній зупинці у Гришківцях. Це були декілька цистерн із різними марками бензину, які обслуговували два водії-оператори. Не зовсім зручно, правда ж?

Автозаправна станція в селищі Гришківці, 70-і роки.

На початку 70-х бердичівську нафтобазу очолив новий директор – Євген Іванович Агеєв. І саме за його керівництва розпочинається період інтенсивного будівництва стаціонарних автозаправних станцій. Першою з них стала автозаправна станція, яку розмістили на північній околиці селища Гришківці. Ввели її у дію в жовтні 1974 року. Будував АЗС колектив комплексної бригади Київського спецуправління, кошторисна вартість її спорудження становила 140 тис. крб., територія – 0,75 га. Пропускна спроможність цієї АЗС сягала тисячі заправлень на добу (станція працювала цілодобово). На час своєї появи вона стала однією з найбільших АЗС в Житомирській області. До кожної з восьми колонок організували окремий під’їзд. Також змонтували установки для накачування шин і заливання води у радіатори автомобілів. Штат АЗС складався з 9 працівників. Це оператори, бухгалтер і старший електрик, він же начальник станції.

З введенням у дію нових АЗС нафтобаза змогла закрити недосконалі бензосховища на багатьох промислових підприємствах і в організаціях міста та перевела їх на талонну систему заправлення пальним. Розуміючи, що цей захід збільшить обсяг роботи АЗС, у наступному 1975 році спорудили ще одну станцію, на цей раз удвічі меншої пропускної спроможності. Розмістили її вже на території Бердичева – у районі шкірзаводу ім. Ілліча. Таким чином проблема заправлення автотранспорту в місті та районі була вирішена.

Автозаправна станція в селищі Гришківці, 80-і роки.

А що ж далі? Настання незалежності України, перехід на нові ринкові відносини відкрили шлях для подальшого розвитку галузі – з’явились нові, вже приватні підприємства, які зайнялись постачанням пального. Конкуренція спонукала до будівництва ними власних автозаправних станцій. І хоча Бердичівська нафтобаза, вже перебуваючи у приватній власності, ще намагалась конкурувати, збудувавши наприкінці вулиці Чуднівської нову власну АЗС під торговою маркою ANP, цього для економічного виживання виявилось замало. У 2010 році нафтобаза фактично припинила своє існування. А місто нині має більше двох десятків автозаправних станцій, які належать як великим, так і дрібним мережам АЗС.

Анатолій Горобчук.

Директор нафтобази Микола Гордієнко, оператори Борис Дубравський та Андрій Буслюк біля АЗС по вулиці Чуднівській. Фото Віктора Коржука, 2003 рік.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here