Додому Пам'ятки і пам'ятні місця Бердичівський район, існуючі с. Красівка. Пам’ятник Щорсу М.О.

с. Красівка. Пам’ятник Щорсу М.О.

59
0
ПОДІЛИТИСЬ
Пам’ятник Миколі Щорсу, 2012 р.

Північно-східна частина села, перед будинком сільської ради. Встановлено пам’ятник Миколі Олександровичу Щорсу (1895-1919) – командиру 1-ої Української Радянської Дивізії, герою громадянської війни 1917-1921 рр.

Пам’ятник встановлено у 1991 році, одночасно з відкриттям нової будівлі сільської ради та управління колгоспу ім. М.О. Щорса, яку звели силами Бердичівського ремонтно-будівельного управління (РБУ). Скульптуру виготовлено з залізобетону, покритого міддю. Висота скульптури становить 3 м., постамент – залізобетон. На постаменті прикріплено бронзову плиту з присвятним написом: “Щорс Микола Олексійович 1895-1919”. У тексті напису допущена помилка: Микола Щорс по-батькові – Олександрович.

Цікавою є історія появи цього пам’ятника у селі. Скульптуру М.О. Щорса виготовили ще на початку 1960-х років. За однією з версій – для встановлення в Бердичеві поряд із залізничним вокзалом, куди у березні 1919 року на бронепоїзді прибув Микола Щорс (саме у цей час точились жорстокі бої за Бердичів між більшовицькими військами та військами УНР). За іншою версією, цей пам’ятник мали встановити в с. Білошиці біля міста Коростень, де загинув більшовицький командир. Як би там не було, пам’ятник так і не встановили. Наступні майже 30 років скульптура зберігалась у Бердичеві на подвір’ї ремонтно-будівельного управління.

У 1990 році ремонтно-будівельне управління приступило до будівництва нового будинку управління колгоспу ім. Щорса у селі Красівка, і керівництво РБУ згадало про пам’ятник. Скульптуру покрили міддю та встановили перед новим будинком управління колгоспу.

У місті Бердичеві одна з вулиць до 2016 року носила ім’я Миколи Щорса (нині це вулиця Всеволода Нестайка).

Щорс Микола Олександрович (1895-1919) – більшовицький військовий діяч родом зі Сновська (з 1935 по 2016 рр. – місто Щорс) на Чернігівщині. 1914 року закінчив Київську військову фельдшерську школу, згодом Віленське військове училище; штабс-капітан царської армії. 1918 року командир більшовицьких військових об’єднань: Богунського полку (з яким зайняв Київ), 2-ї бригади, 1-ої Української Радянської Дивізії, 44-ої стрілецької дивізії, які 1919 року воювали проти армії УНР.

Член ВКП(б) з 1918 року. Після повернення на батьківщину в лютому 1918 р. на свої кошти створив збройне формування, в основному з місцевих селян і дезертирів царської армії, що базувалося в лісах на стику сучасних кордонів України, Білорусі й Росії, після об’єднання з іншими загонами отримало назву Першого українського радянського полку імені Богуна (надалі дивізія). Легендарна фігура чернігівського полковника часів Богдана Хмельницького, запекло сміливого й жорстокого воїна Івана Богуна, була, очевидно, найбільш близьким ідеалам Щорса, що не мав власної чіткої ідеологічної платформи.

Військовими супротивниками його полку були германські війська й збройні сили Української Народної Республіки. Завдяки вмілому командуванню полком і особистій хоробрості досяг значних успіхів у ході походу більшовицьких військ на Київ на початку 1919 року. У лютому 1919 р. призначений більшовицьким комендантом Києва. У березні того ж року 1-а Українська Радянська Дивізія за безпосередньої участі Миколи Щорса брала участь у захопленні міста Бердичева. Під час боїв Микола Щорс влаштував свій спостережний пункт на одній із башт кляштору Босих кармелітів, звідки керував діями більшовицьких військ.

Як командир дивізії, брав участь у наступі на захід і боях із польськими й українськими військами у районі Рівного та Сарн улітку 1919 року. Дивізія понесла значні втрати у ході контрудару супротивника в напрямку Новоград-Волинський – Шепетівка – Коростень, що привів до відступу більшовицьких військ і втраті ними Києва.

Кадр із кінофільму “Щорс”.

Микола Щорс загинув у бою проти 7-ї бригади УГА в с. Білошиці біля Коростеня на Житомирщині. По офіційній радянській версії Щорс був смертельно поранений у бою, по неофіційній – застрелений власним охоронцем на ґрунті ревнощів. Був похований у Самарі на Всіхсвятському цвинтарі, що в 1926 році був закритий. 10 липня 1949 року (після довгих пошуків могили Щорса на старому цвинтарі) останки начальника дивізії врочисто перепоховали на новому міському цвинтарі.

Микола Щорс в СРСР був зведений у ранг канонічних героїв громадянської війни після виходу на екрани в 1939 році кінофільму “Щорс”. Ім’ям Щорса крім його рідного міста були названі не менше 15 населених пунктів і колгоспів колишнього СРСР, а також численні вулиці в містах переважно Української РСР.

Джерела і література:

Собчик П. Таємниця пам’ятника. // “Радянський шлях”, №51 (13961) від 29.03.1991 р.


Пам’ятник Миколі Щорсу, 2006 р.
Бронзова плита з присвятним написом.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here