Home Проекти Постаті землі Бердичівської Степанюк Михайло Іванович

Степанюк Михайло Іванович

549
0
SHARE

Степанюк Михайло Іванович (нар. 21 листопада 1921, с. Олине, Чернігівська губ., УСРР – пом. 6 січня 1996, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – український радянський письменник.


Степанюк Михайло Іванович
(1921-1996).

Степанюк Михайло Іванович народився 21 листопада 1921 року в селі Олине нині Ямпільського району Сумської області в багатодітній селянській родині.

Навесні 1933 року бандити вбили батька багатодітної родини. На кропиві та лободі малий Михайло пережив роки, коли люди пухли та вмирали з голоду. Деякий час вчився в інтернаті Воздвиженської семирічки, потім його забрала до себе рідна тітка в місто Глухів, якій він допомагав вести господарство і, аби заробити собі на якийсь одяг, ще навчаючись у школі був репетитором учнів, котрі відставали у навчанні.

У 1938 році 16-річний Михайло закінчив Глухівську десятирічку і вступив до Брянського інституту лісового господарства. Стипендії, звичайно, не вистачало, тому під час канікул не відпочивав, а працював у радгоспі на польових роботах, та взимку після занять у другу зміну трудився на Брянському заводі.

У червні 1941 року розпочалася війна. Михайло Степанюк пройшов народне ополчення, перші сутички з ворогом, військове училище, Північно-Західний фронт. Став командиром кулеметного взводу, згодом командиром розвідки окремого стрілецького батальйону. 18 липня 1942 року Михайло Іванович отримав важке поранення в рукопашному бою за село Туганово, що під Старою Русою. На фронтах війни загинули два рідних брати і чоловіки двох сестер Михайла. За участь у боях Михайло Степанюк нагороджений орденом бойового Червоного Прапора, орденом Великої Вітчизняної війни I ступеня, 20-а медалями.

Михайло Степанюк (зліва) з бойовим побратимом.

Після лікування у госпіталях нестройовий старший лейтенант Михайло Степанюк служить у Горохівському райвійськкоматі спочатку інструктором, згодом начальником 4-го відділу. Демобілізувавшись по закінченню війни працює помічником лісничого.

У 1948 році Михайло Степанюк закінчив Брянський лісогосподарський інститут. Отримав направлення в місто Арциз Одеської області на посаду начальника розсадника системи живого захисту Кишинівської залізниці. Тут знаходить свою долю – одружився з Тамарою Іванівною, з якою прожив усе життя та виховав сина Володимира та дочку Євгенію.

З 1953 року Михайло Степанюк із сім’єю проживає у Бердичеві, працює інженером на залізниці у системі захисних лісонасаджень. Обіймає посаду начальника розсадника, виробничої дільниці, дистанції захисних лісонасаджень. Тисячі гектарів за його участю та керівництвом насаджено й вирощено лісу, мільйони дерев. Все це дало змогу зануритись у специфічне життя транспорту, де працювали фахівці понад 600 спеціальностей.

Михайло Степанюк перед будинком дистанції, м. Бердичів.

У місцевій і залізничній пресі, головним чином у періодиці один за одним з’являються нариси та поезії початкуючого автора, першим із яких у 1949 році став вірш, присвячений великому Кобзареві – Тарасу Шевченку. А в 1955 році Михайло Степанюк за порадою єврейського письменника Іхила Фалікмана надіслав на конкурс всесоюзної газети “Гудок” свій перший прозовий твір – оповідання “Квартирант”. І “Квартирант” став переможцем конкурсу. У 1957 році в Бердичеві відбувся конкурс на кращу картину, вишивання, скульптуру, нарис тощо, на честь 40-річчя утворення радянської України. Одним із переможців конкурсу став нарис письменника-початківця Михайла Степанюка про новаторів виробництва. Ці перемоги стали одними з перших у житті знаного майстра пера. У пресі з’являються одне за одним оповідання молодого автора, а згодом і повість “Лелеки”.

У 1965 році видавництво “Радянський письменник” надрукувало повість Михайла Степанюка “Перекотиполе”. Рецензію на твір написав відомий прозаїк, нині лауреат Шевченківської премії Віктор Міняйло, який і рекомендував автора до Спілки письменників. Згодом у видавництві “Радянський письменник” вийшли романи “Пульс” та “Накувала зозуля…” (1986), збірка повістей та оповідань “Живий захист” (1982). Видавництво “Мистецтво” надрукувало його комедію-гротеск “Мільйонер”.

У 1983 році вже у зрілому віці та з чималим літературним доробком Михайло Степанюк став членом Спілки письменників України.

Будинок, в якому тривалий час працював Михайло Степанюк.

Багато матеріалу накопичилось про професійну діяльність керівника Михайла Степанюка одного з кращих підприємств на залізницях України. Це статті з школи передового досвіду, раціоналізаторські розробки, прогресивні новаторські рішення. Одне з них – це чудовий парк м. Хмільника (Вінницька область), водолікарні, де не лише ліки та радонові ванни поновлюють здоров’я людини: у цій справі допомагає лікарям та хворим парк. Тут його понад двадцять гектарів, де росте більш як 200 тисяч дерев та чагарників, цвіте 1000 троянд, понад 150 тисяч квітів.

У 1986 році Михайло Степанюк вийшов на заслужений відпочинок, але літературну працю не полишив. У 1993 році у видавництві “Полісся” вийшла у світ поетична збірка із чотирьох віршованих циклів “Зелений друг”, “Життєве”, “Деталь” і “Панацея”. Назва збірки – “Ревнивець”. Ілюстрував цю книгу бердичівський карикатурист Олег Федорук. Там же, у “Льонку” вийшла у 1994 році повість “Війна на ріках: Спогади військового понтонера”, – спогади учасника війни О.О. Осадчука, де Михайло Степанюк став літературним автором книги. Але роман “Розлучниця”, який повинен був вийти на початку 1995 року, так і не побачив світ – у видавництва не вистачило коштів на друк. Після смерті Михайла Івановича – у 1996 році – цей роман (рукопис) повернули вдові письменника. Так вийшло і з книгою “Дружина” (три повісті, оповідання), що незабаром мала вийти у світ у видавництві “Український письменник”: і Київ, і Житомир не були в змозі надрукувати твори бердичівлянина, українського письменника, в нових економічних умовах.

Письменник жив і працював, уміючи відстоювати свою життєву позицію. З настанням Перебудови та отриманням у подальшому Україною незалежності підтримував розвиток молодої держави, мріяв про її розквіт. Був членом Соціалістичної партії, але його сподівання на передові, сучасні справи не справджувалися. Тому згодом вийшов із партії.

Могила Михайла Степанюка на міському кладовищі, 2009 р.

Помер Михайло Іванович Степанюк 6 січня 1996 року. Похований у північній частині міського кладовища по вулиці Бистрицька (військовий сектор, 47 ряд, 7 місце). На могилі письменника у 1997 році споруджений пам’ятний знак із чорного граніту у вигляді розгорнутої книги (висота 1,5 м), що встановлена на тумбі. На правій сторінці вибитий портрет письменника, на лівій – меморіальний напис: “І накувала зозуля…” 21.11.1921 – 6.01.1996. Письменник М. Степанюк”.

Провулок, де мешкав письменник, рішенням Бердичівського міськвиконкому з листопада 1996 року носить його ім’я, а на будинку по вул. Білопільській, 6, де письменник працював із 1953 по 1986 рр., 21 листопада 1996 року, у день 70-річчя письменника, встановлена гранітна дошка (60 × 50 см) з портретом Михайла Степанюка і меморіальним написом. Напис на дошці: “У цьому будинку з 1953 по 1986 працював український письменник Михайло Іванович Степанюк”.

З січня 2012 року в приміщенні загальноосвітнього колегіуму I-II ступенів №14 міста Бердичева діє музейна кімната, присвячена життю та творчості письменника Михайла Степанюка.

“Про Михайла Степанюка як письменника, людину і громадянина можна було б написати цілу мемуарну повість. Можливо, це завдання котрогось із нас у майбутньому…” (Михайло Пасічник).

Джерела та література:

Пасічник М. В багатьох живих вимірах: спогади, твори, фотосвітлини (До 80-річчя від дня народження письменника М.І. Степанюка). – Бердичів: Бердичіврегіонвидав, 2001. – 80 с.

Халандирьова Є.М. Письменник Михайло Степанюк: штрихи до портрета. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22. / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001. – с. 75-79.

Письменники Радянської України 1917-1987. Бібліографічний довідник. – К., 1988. – с. 568.

Шинкарук Володимир. Літературна Житомирщина. Біобібліографічний довідник. – Житомир, 1993. – с. 46.

В багатьох живих вимірах. // Пантеон бердичівських імен (нариси та портрети). Упорядник М. Пасічник. – Бердичіврегіонвидав, 2004. – с. 94-106.


Книга Михайла Степанюка “Ревнивець”.
Книга Михайла Степанюка “Ревнивець”.
Михайло Степанюк – начальник розсадника системи живого захисту Кишинівської залізниці м. Арциз, 1952 р.
Михайло Іванович Степанюк.
Михайло Степанюк за робочим столом.
На виробничій нараді.
Михайло Степанюк (зліва) за грою в шахи.
Михайло Степанюк (зліва) на нараді.
Серед створених власноруч лісозахисних насаджень.
На могилі російського поета М.Ю. Лермонтова, м. П’ятигорськ.
Колектив дистанції захисних лісонасаджень на традиційному параді з нагоди чергової річниці Жовтневої революції. На чолі колони – Михайло Степанюк.
Серед дерев, посаджених власноруч.
Михайло Іванович Степанюк.
Михайло Степанюк з онуками чистить гриби, літо 1984 р.
Михайло Степанюк з онуками, весна 1992 р.
Михайло Степанюк з дружиною Тамарою Іванівною на відпочинку в санаторії м. Хмільник.
На порозі рідного дому по провулку Білопільському.
Святкування 70-річчя з дня народження письменника. Михайло Степанюк з колегами по перу. 1991 р.
Святкування 70-річчя з дня народження письменника. Михайло Степанюк з колегами по перу. 1991 р.
Дружній шарж на Михайла Степанюка від карикатуриста Олега Федорука, 1993 р.
Портрет Михайла Степанюка роботи Володимира Татарінцева, 2012 р.
Одна з останніх фотографій Михайла Степанюка.
Учні колегіуму естетичного виховання №14 біля будинку з меморіальною дошкою, 2006 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here