Додому Новини “Сталінські соколи” проти Люфтваффе, або вибрики радянської пропаганди

“Сталінські соколи” проти Люфтваффе, або вибрики радянської пропаганди

175
0
ПОДІЛИТИСЬ

Цей випадок, що трапився у перші місяці німецько-радянської війни цікавий багатьма моментами. По-перше, тим, як радянська пропаганда висвітлила події в пресі. По-друге, випадок показав, яка плутанина та бажання прикрасити дійсність панували у лавах радянських військ. А нам цей випадок цікавий тим, що має ниточки, які пов’язують його з Бердичевом.

Але все по-порядку. 25 червня 1941 року 9 німецьких “юнкерсів” здійснили наліт на авіабазу, яка знаходилась в околицях Києва. За допомогою бомб, а також наступним обстрілом із малої висоти з бортового озброєння вони знищили 12 радянських літаків і 15 пошкодили.

Над ціллю з’явилась група радянських винищувачів, які спробували з ходу атакувати “юнкерси”. Але німецькі екіпажі зімкнули стрій та відбили атаку, при цьому збили п’ять винищувачів. Дві німецькі машини отримали пошкодження.

На фото: захоплені в полон 25 червня 1941 р. німецькі пілоти-бомбардувальники, котрі здійснювали наліт на авіабазу під Києвом.

Деякий час екіпаж одного з пошкоджених літаків вважався зниклим безвісти. Але в подальшому з’ясувалось, що вони з пошкодженим двигуном зуміли дотягнути до лінії фронту, здійснили вимушене приземлення та неушкодженими повернулись до своєї військової частини. Інший екіпаж, яким командував унтер-офіцер Герман (Hermann), здійснив вимушене приземлення в околицях Києва і з того часу про їх долю нічого не було відомо. З іншого “юнкерса” бачили, що авіатори благополучно вибрались із підбитої машини, але нічим не могли допомогти своїм товаришам.

Як доповіли Сталіну, екіпаж Ju88 захопили молоді колгоспники села Глібівка Київської області та передали до рук компетентних органів. Протокол допиту одного з німецьких пілотів – Кратца Ганса Георгійовича, відобразив настрої німецьких воїнів – впевненість у непереможній силі своєї зброї, швидкій перемозі над Радянським Союзом. Також протокол містить перипетії повітряного бою, описаного вище.

Це, так би мовити, факти. А далі розпочалось саме цікаве. Вимушене приземлення радянська пропаганда вирішила використати по-максимуму. Через два дні Радінформбюро[1] повідомило: “25 июня вблизи Киева приземлились на пикирующем бомбардировщике “Юнкерс-88” 4 немецких летчика: унтер-офицер Ганс Герман, 1916 года рождения, уроженец города Бреславля в Средней Селезии; летчик-наблюдатель Ганс Кратц, 1917 г. рождения, уроженец Франкфурта-на-Майне; старший ефрейтор Адольф Аппель,1918 г. рождения, уроженец гор. Брно (Брюн) — Моравия и радист Вильгельм Шмидт, 1917 г. рождения, уроженец города Регенсбурга. Все они составляли экипаж, входивший в состав второй группы 54-й эскадрильи. Не желая воевать против советского народа, летчики предварительно сбросили бомбы в Днепр, а затем приземлились неподалеку от города, где и сдались местным крестьянам”.

Газета “Правда” за 29 червня 1941 року.

Більш того, у головній комуністичній газеті “Правда” за 29 червня з’явився відкритий лист чотирьох німецьких льотчиків, у якому вони поміж іншого закликали: Братья летчики и солдаты, следуйте нашему примеру. Бросьте убийцу Гитлера и переходите сюда, в Россию. У тексті опублікованого листа відчувається та вгадується воля працівників апарату політичної пропаганди РСЧА (ви помітили, як змінились поза та вирази обличчя німецьких авіаторів на фото в протоколі допиту та в газеті?).

Сторінка з протоколу допиту Ганса Кратца.

Військові також бажали отримати частку своєї слави за повітряний бій 25 червня. Не передбачивши того, на що хоче перетворити ці події відділ пропаганди, військові у зведенні 254 винищувального авіаційного полку, винищувачі И-16 якого вилетіли на бій із бомбардувальниками, зазначили, що у повітряному бою було знищено три “юнкерса”. Три! При цьому був збитий та загинув лише один радянський авіатор (лейтенант Сухоновський).

Як бачимо, успіхи радянських авіаторів у цьому бою були сильно перебільшені, та ще йдуть у розріз із пропагандистською версією (то ворожий літак знищили, чи вони самі приземлились, аби добровільно перейти на бік радянських військ?).

Війна є війна, скажете ви. І пропаганда – лише один із видів зброї на цій війні. Але у даному випадку неузгодженість військових і пропагандистів сильно ріже очі.

А що ж Бердичів, запитаєте ви? Вся справа у тім, що саме цей екіпаж, який так славно прогримів у пропагандистських матеріалах, брав участь у бомбардуванні Бердичева на початку червня 1941 року, що й зазначено у протоколі допиту Кратца Ганса Георгійовича.


[1] Радінформбюро (Радянське інформаційне бюро) (1941-1961) — інформаційно-пропагандистське відомство в СРСР, утворене при Наркоматі закордонних справ СРСР 24 червня 1941 року. У політико-ідеологічному відношенні воно було підпорядковане безпосередньо ЦК ВКП (б).

Основне завдання Бюро полягало у складанні зведень для радіо, газет і журналів про становище на фронтах, роботі тилу, про партизанський рух під час німецько-радянської війни.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here