Стаднічук Іван Якович

Стаднічук Іван Якович (нар. 10 червня 1913, с. Халаїмгородок, Бердичівський повіт, Київська губернія, Російська імперія – пом. 26 лютого 2000, м. Алмати, Республіка Казахстан) – художник, графік, член Спілки художників СРСР.

Стаднічук Іван Якович народився 10 червня 1913 році в селі Халаїмгородок (з 1946 року село Городківка Андрушівської територіальної громади Бердичівського району) у селянській родині.

Впродовж усього життя доля Івана міцно перепліталась із суспільними подіями, що вирували навколо в країні. Так, навчаючись у школі, він організував гурток, де збирав з учнів по 20 копійок у місяць для відвідування кіно чи екскурсію у Бердичів, що знаходився неподалік від рідного села. Але вчителі школи звинуватили малого Івана у безкласовому підході до збору грошей (кожен батько учня заробляв по різному, а “товарищ Сталин учит, что во всем должен быть классовый подход”) і Івана, сина колгоспного сторожа, виключили зі школи. Але тут приспіла стаття Сталіна “Головокружение от успехов”, і малограмотні односельчани попросили грамотного Івана прочитати їм статтю. Стаття сподобалась, але не все було зрозумілим. Раз шість чи сім перечитував він статтю. У кінці кінців люди “зрозуміли” статтю по своєму та пішли в колгосп забирати власну худобу і птицю. На цей раз Івана Стаднічука виключили зі школи за “антиколгоспну агітацію”.

Навчатися Іван Стаднічук поїхав до Бердичева. Тут він навчався у трудовій школі №1, яку успішно закінчив.

Згодом, рятуючись від голоду, Іван Стаднічук поїхав у Середню Азію. У поїзді, як і численні попутники, він захворів на висипний тиф. У Бухарі мерців винесли з вагону і поклали на пероні. Медсестра, у минулому баронеса Левенталь, розгледіла, що в одному з тіл, що лежали на пероні, ще не повністю згасло життя. Це був Іван, якого на гарбі (високий віз на двох колесах) відвезли до лікарні. Видужуючи він став малювати для лікарні. Незабаром знайшлась робота у місцевому театрі юного глядача. Окрім оформлення спектаклів, Іван був вимушений часто малювати портрети Сталіна. У 1940 році Іван Стаднічук закінчив Ташкентське художнє училище.

З початком німецько-радянської війни Іван Стаднічук на фронті. У 1945 році брав участь у радянсько-японській війні.

По закінченні Другої світової війни Іван Якович демобілізувався та вступив до Ленінградської Академії мистецтв. Навчання проходив на графічному факультеті в майстерні А.І. Васильєва. Академію закінчив у 1952 році, дипломна робота – серія плакатів “Женщина страны Советов”, оцінка – посередньо, присвоєно звання художника-графіка. Після академії Івана Стаднічука направили на роботу до міста Алмати (Казахстан).

Іван Якович Стаднічук – член Спілки художників СРСР з 1956 року. Зробив значний внесок у становлення та розвиток образотворчого мистецтва в Казахстані. Працював у всіх жанрах станкового мистецтва та акварелі. Багато його картин присвячені українській тематиці, зокрема Тарасу Шевченко, Миколі Гоголю, рідній Житомирщині, батькам. Він став автором своєрідної трилогії “До зірок”, триптихів “У нас вірили” і “Хліб наш казахстанський”, портретів “Мати”, “Письменник М. Звєрєв”, натюрмортів “З днем народження”, “Рози” та інших. Створив більш як 30 живописних полотен і 300 акварелей, ним проведено більше 10 персональних виставок. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

Іван Стаднічук став членом Союзу художників Казахстану, був одним із організаторів Українського Культурного Центру в м. Алмати. Біля 30 років керував студією “П’ятниця” – творчого об’єднання самодіяльних художників Алмати та області, яку організував у 1965 році. Сюди приходили не лише початківці, але й професійні художники. За чотири десятиліття свого існування студія зазнала немало змін та неодноразово змінювала свій склад. Але всі художники, що входили до складу студії, дотримувались одних і тих же традицій та манери виконання. Їх улюблена техніка – натюрморти, виконані аквареллю. Основи такого мистецтва були закладені ідейним натхненником студії – Іваном Яковичем Стаднічуком.

Іван Стаднічук часто відвідував свою малу батьківщину. Він любив працювати в Городківці. Приїжджаючи з родиною, зупинявся в троюрідного брата В.Ф.Голишівського. Саме в селі у митця виник задум створити картину “Бальзак”. Картина була написана вже в Алмати. Художник також із замилуванням змальовував із 4-х сторін католицький храм св. Клари, що знаходиться у Городківці. У 1982 році він навіть намагався створити у костелі (який у 1961 році забрали у релігійної громади та передали місцевій школі) картинну галерею, де б знаходилися його власні полотна та картини його друзів – художників Радянського Союзу, зокрема з Києва і Ленінграда. Але підтримки з боку керівників районного й обласного рівня не одержав: не на часі питання, мовляв.

Помер Іван Якович Стаднічук 26 лютого 2000 року. Похований в місті Алмати.

Його молодший син Денис (народився у 1977 році в Алмати) пішов батьковою стежкою. Навчався в Алматинському музичному училищі ім. І.Чайковського. З 2004 року студент Казахської національної академії мистецтв ім. Т.Жургенова. Директор видавництва “Мегаполис-пресс”. Голова Українського культурного центру “Просвіта Жетису” ім. Т.Г.Шевченка.

У жовтні-листопаді 2002 року у виставковому залі Музею історії міста Бердичева відбулась виставка робіт Івана Стаднічука, що стало великою культурологічною подією у житті міста.

“Жизнь ваших картин начнется только тогда, когда они будут представлены публике”.

Іван Стаднічук

Джерела і література:

В. Снитковский. Сталин – главная женщина СССР. // Сетевой портал “Заметки еврейской истории”: http://www.berkovich-zametki.com/Snitko19.htm.

Выдающиеся граждане Казахстана украинского происхождения: http://www.mfa.gov.ua/kazakhstan/ru/12160.htm