Споглядаючи глибини минулого

У наш високотехнологічний час видавати власну книжку стає все важче. Тим більше, коли ця книга – не розважального характеру. Тим більше, коли ця книга – справжній фоліант! – про історію села.

І справа не в коштах, їх при великому бажанні можна віднайти. Справа у тому, що всі ці штучні інтелекти, інтернети, хмарні технології остаточно вбивають у людей таку притаманну їм рису, як цікавість. Саме вона, мабуть, і зробила свого часу з нас людину. А сьогодні досить лише промовити «Окей, гугл!», і тобі немов на блюдечку принесуть будь-яку інформацію на будь-яку тематику. Ту ж історію твого міста чи села, наприклад, викладуть хоч і дещо узагальнено, але достатньо сповна, щоб майже на корню зарубати твоє бажання – читати великі тексти важко, не цікаво. Відучились ми (чи нас відучили?) вивчати щось самотужки, розбиратись у представленому матеріалі. Добре, хоч читати вміємо. Поки що…

Письменник, поет, голова Національної спілки письменників України, головний редактор «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський все ж зробив цей крок – з під його пера у цікавий щодо розвитку технологій час таки вийшла книга. І книга ця має цілком зрозумілу назву – «Солотвин. З глибин минулого до наших днів»¹.

Що ми знаємо про своє коріння? Що знаємо про життя своїх дідів та прадідів, не кажучи вже про четверте чи п’яте коліно свого роду? Майже нічого. Для більшості це залишиться великою таємницею. Лише одиниці можуть докопатись до свого коріння, здмухуючи пил зі старих документів та метричних книг.

Михайло Сидоржевський пройшов цей шлях, показуючи, що він – не лише для обраних, варто лише побороти свою природну лінь. І результат – низка архівних документів, фрагментів старовинних карт, вміщених на сторінках книги. Вони розказують про кількість «димів» (або домів, господарств), які існували на той чи інший час. Вони описують спосіб життя людей, які стали нашим корінням. Вони надають огляд місцевість сучасної Бердичівщини, якою її бачили картографи у XVI чи XVII століттях. Адже ми бачимо і Кодню, і Слободище, Чуднів і Бердичів, а поміж них – Солотвин, який притулився на березі річки Коденки.

З назви книги стає зрозумілим, що автор має бажання розповісти нам про історію населеного пункту, в якому народився та проживав, від самих глибин до сьогодення. Але де той початок, де те джерело, з якого згодом заструменіє повноводна річка? Автор першими сторінками, першими главами книги розповідає про свій край у давній період, передумови виникнення поселень на цій території. І зазначає, що офіційна дата заснування Солотвина, встановлена за першою письмовою згадкою (1593 рік), є спірною. І це насправді так. Сотні археологічних знахідок на берегах Коденки, Гуйви, Гнилоп’яті, Тетерева, інших малих річок чітко вказують і автору, і нам, що поселення тут виникали значно раніше – на цілі століття, а то й тисячоліття. І дізнатись, коли виникли Солотвин чи інший населений пункт нині фактично неможливо.

Старовинні метричні книги, які попри всі негативні передумови таки збереглись до сьогодні та потрапили до рук автора, дозволили прослідити не лише його власний родовід. Ці записи, здійснені руками православних священиків, при скрупульозному аналізі дозволили виявити невідомі раніше тенденції у розвитку Солотвина. А топонімічний аналіз імен та прізвищ показав, що багато з них, зафіксованих у другій половині XVIII століття, зустрічаються в селі й нині, першій чверті століття 21-го.

Цікаво, що автор не надає однозначних відповідей на можливі запитання, які виникають у читача, коли він знайомиться з історією Солотвина. Будь то питання про час заснування Солотвина, чи походження того чи іншого топоніму («Солотвин», як приклад) – Михайло Сидоржевський публікує всі відомості, знайдені ним в архівах, у працях інших дослідників та істориків. А поміж них викладає і власну думку, дозволяючи читачеві власноруч порівняти інформацію та виробити власну думку. Чи, можливо, запропонувати і власний варіант. Цікаво, що такий прийом робить книгу не сповна завершеним твором, а дозволяє хоч і на сторінках книги, але полемізувати з автором, спонукає до роздумів.

Окрім торованого багатьма істориками та краєзнавцями шляху дослідження архівних документів Михайло Сидоржевський показав нам ще один шлях у вивченні свого минулого – це запис та аналіз спогадів своїх односельчан. Ці численні спогади лягли на сторінки книги в автентичному вигляді, зі збереженням розмовної лексики, сільської говірки. І це родить книгу ще цікавішою. Тим більше, показує, як утворювались ті чи інші сільські топоніми, і чому вони зникали.

Автор не перший, хто досліджує історію Солотвина. До нього цим займались уродженці села Устим Дмитренко та Іван Рудак. Їх рукописи збереглись і за великим рахунком являють собою ідеологічно вивірені праці, в яких історія рідного їм Солотвина зазнала значних викривлень (ці автори, як випливає з контексту – продукт свого часу). Тож не дивно, що окремі моменти ними взагалі не висвітлені (як то часи колективізації, голодомору). Та Михайло Сидоржевський багато в чому опирається на їх праці, активно цитує. Також критикує за те, що попередники не зуміли (чи не захотіли) правдиво описати події часів радянщини, сучасниками і активними дійовими особами яких були.

Згадує Михайло Сидоржевський і праці більш пізніх авторів-солотвинців Віктора Коваля та Ольги Дмитренко. Уривки з їх книг також уміщені на сторінках «Солотвина…».

Отже, книга «Солотвин. З глибини минулого до наших днів» – не лише про історію села. Це багато в чому роздуми про життя, про людей, про їх справи, перемоги та невдачі. Книга про втрачені мрії та важкі здобутки українського селянства, про горе втрати близьких та радість появи нового життя.

Тож для кого ця книга? Для нас. Щоб знали своє минуле та не забували коріння, з якого виросло наше буття.

Анатолій ГОРОБЧУК

1. Сидоржевський М.О. Солотвин. З глибин минулого до наших днів / Михайло Сидоржевський. – Київ: Видавництво Ліра-К, 2023. – 516 с.