Home Край в історичних нарисах В.Ружицький. Сліди історії

В.Ружицький. Сліди історії

700
0
SHARE

Погляньте на карту нашої республіки. Уся вона рясніє назвами: численні міста, селища, річки, горн тощо. Різної доби виникли ці географічні імена, різні народи розписалися ними на карті України. Наприклад, Таврія – пам’ятка про стародавнє плем’я таврів, м. Бердичів – про бєрендичів, що жиди тут за часів Київської Русі. Закладаючи Львів, князь Галицький нарік його на честь свого сина Лева. Фундатором Харкова був козак Харко.

Географічні назви, або топоніми – це не випадкові слова: вони даються суспільством, у них відбита історія народу, його життя, спосіб виробництва і побуту, його культура, світогляд і морально-етичні норми.

Дорогоцінними є свідчення топоніміки для визначення давнього розселення народів, їхньої історії і мови. Тому-то розшифрування топонімів дозволяє краще пізнати минуле свого народу, усвідомити його сучасне, побачити обрії майбутнього.

Назви багатьох населених пунктів нашого краю мають цікаве походження, деякі з них оповиті старовинними легендами, народними переказами. Природно, вони викликають інтерес жителів, які хочуть знати, як виникла назва їх рідного міста або села, інших населених пунктів нашого краю.

Відносно походження назви обласного центру існує кілька припущень. Місто Житомир згадується в літописі 1240 року. За чеським славістом Я. Шафариком, виникло в VIII-IX столітті як центр одного з племен деревлян-житичів. Назва його, очевидно, означає – «Мир (місто) житичів». За легендою, місто засновано улюбленцем і радником київських князів Аскольда і Діра Житомиром, який після вбивства їх не захотів служити Олегові, а пішов зі своєю дружиною в ліси землі деревлянської й заснував поселення, назвавши його своїм іменем.

Науці відомо кілька гіпотез про історію і походження назви Бердичева:

З глибокої давнини річка Гнилоп’ять відігравала тут роль водного шляху. В XI-XII столітті київські князі дозволили оселитись на південних кордонах Русі тюркському племені – бєрендичів (берендеї). Через певний час виникло поселення під назвою Берендичів, а згодом, внаслідок мовних асиміляцій, утворилась сучасна назва – Бердичів.

В іншій розповідається, шо на правому високому березі Гнилоп’яті існували сторожові пункти для спостереження руху кочових племен на кордоні Київської Русі. Тут же існував обмінний пункт, який був розташований на високому скалистому горбі (місце старої фортеці). Горб слов’яни називали Берди, а людину, яка там проживала – бердич.

Мовознавець М. Фесмєр виводить назву Бердичів від антропоніма Бердич, а краєзнавець С.М. Наумчук – від слова «бердо», шо є назвою одного з пристроїв ткацького верстата. Бердо – гребінь у рамці, через зубці його проходять нитки основи. Були такі народні умільці – бердники. Бердичів – здавна торговельне місто між найвидатнішими в XVII столітті центрами – такими, як Київ, Львів, Кам’янець-Подільський. Можливо, що тут проживало багато народних майстрів, які виготовляли берди. Довгий час, аж до Великого Жовтня, місто мало свій герб, на якому було зображено гребінь у рамці з короною.

В інвентарній книзі магнатів Тишкевичів за 1593 рік є запис, який засвідчує, що на річці П’яток збудовано греблю, млин на три колеса. Отже, чотири століття тому річка називалася П’яток. Обстежуючи давні поселення первісної людини на берегах річки Гнилоп’ять приходимо до висновку, що найбільші річки – притоки, що живлять Гнилоп’ять – це Вовчиця, Терехівка, Клітенка, Гнилоп’ятка і П’ятка. Було встановлено, що заболочені витоки струмків витікають із гнилої, болотистої місцевості. Тому і виникла нова назва – Гнилоп’ять.

Від гідронімів походять назви багатьох сіл. Приміром, назва Старого і Нового Солотвина походить від найменування рівнинної місцевості з мочарами. На лівій притоці Гнилоп’яті – Терехівці розвинулося село Терехове, село Бистрик одержало свою назву від річкової течії – бистрина. Село Швайківка названо по імені невеличкої притоки Гнилоп’яті.

Значна кількість назв населених пунктів відбиває природні умови місцевості, в якій вони розташовані. Біля села Хмелище ще й тепер бачимо біля дороги на узліссі порослі дикого хмелю. Село Велика П’ятигірка починає свою історію із заселення п’яти горбів у роки татаро-монгольської навали, а назва села Сингаївка походить від слів «синій гай». Село Великі Низгірці розміщено в місцевості, де «ніу» «гур» (тобто, немає гір). А ось як пояснюють старожили походження назви села Закутинці. Перші жителі поселилися на підвищеному півострівну невеличкої притоки р. Гуйва. Місцевість з усіх боків була оточена лісом. І цей природний «закуток» одержав назву села.

Назва села Кукільня пішла від місцевості, засміченої колись куколем. Про походження назви с. Рея існують дві легенди. Ніби колись місцевий пан ці землі віддав у придане дочці Регіні. Тому луки і поля довгий час називалися «рейськими» і шо навколо поселення ріс густий ліс з стрімкими високими соснами. Місцеві жителі для будівництва виготовляли довгі реї ї продавали їх замовникам. Дивним може здаватись, шо на Україні в назвах лишилось ніби забагато згадок половців. Під Білою Церквою, на Київщині, є села Велике й Мале Половецьке. Є ще кілька подібних топонімів на Правобережжі. Зокрема, носить село таку назву в нашому районі.

Багату історію має село Малосілка, яке раніше називалося Малою Татаринівкою. бо на його околицях зберігаються рештки татарських могил – сліди запеклих боїв часів Київської Русі.

Про що, як не про жахливі злидні селян, могло свідчити село Голодьки? Не могла бути приємною для жителів ця назва. Тепер маємо передове село в районі і назва йому — Мирославка.

Не дуже приємні лишилися спомини й про різних магнатів. Тому за бажанням жителів села Мала Радзівілівка прийняла нову назву – Підгороднє.

Чимало сіл району одержали свої назви від імені перших поселенців. Так, місце, де тепер с. Маркуші, облюбував для поселения козак Марко Павлюк. В с. Великі Гадомці першим поселився якийсь Адам (в місцевій говірці – Гадам), а також села Гришківці, Іванківці, Катеринівка та інші.

Топоніми нашого краю приховують багато ще не розкритих таємниць. Для їх розшифрування потрібні додаткові історико-лінгвістичні дослідження.

В. РУЖИЦЬКИЙ, громадський кореспондент

Джерело: «Радянський Шлях», №4 від 07.01.1986 р., с. 4

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here