Home Новини Слідами єврейської пам’яті – краєзнавець Анатолій Горобчук

Слідами єврейської пам’яті – краєзнавець Анатолій Горобчук

285
0
SHARE

Старовинне єврейське кладовище стало місцем останньої із цілого циклу екскурсій бердичівським некрополем для вільних студентів так званого вуличного університету, що сформувався на базі центральної міської бібліотеки. Головний лектор та екскурсовод – краєзнавець і дослідник Анатолій Горобчук нагадує: історія єврейського кладовища, що по вул. Житомирській, розпочалась більше 200 років тому. При вході – пам’ятний знак, відкриття якого відбулось 6 травня 1990 року, проте вперше його було встановлено у 1947 році, на вшанування пам’яті загиблих у роки ІІ світової війни.

Пам’ятник місцева єврейська громада виготовила за власний кошт. Встановили на аеродромі села Романівка поблизу братських могил. Та простояв він там лише один день…

Єврейське кладовище – це близько 10 тис. поховань і 550 уцілілих надгробків. Відомо, що під час війни кладовище зазнало великих руйнацій: значну частину надгробків зрушено з їх місця, вони лежать хаотично, подекуди один на одному. Так “порядкувала” свого часу окупаційна влада у 1941-42 рр.: німці були настільки практичними і цинічними, що використовували граніт із кладовища для ремонту доріг та виготовлення бордюрів. 2,5 роки тривало плюндрування кладовища, проте повністю знищити усе не вдалося…

На цьому цвинтарі краєзнавець вирізняє близько 5 типів надгробків. Більшість їх, каже Анатолій Горобчук, мають форму валянка. Це типовий надгробок єврейських традицій. Тіло померлого загортали у саван і ховали сидячи, аби, згідно вірувань, було швидше піднятись, коли прийде на землю Месія. Такий надгробок символізує людину, що сидить обличчям орієнтовно на Єрусалим. Із тильної сторони кожного надгробку – присвятний напис на івриті (то уже потім, у 60-70-х рр., написи виводили російською)… А цей надгробний пам’ятник – дерево з обрізаними гілками – символізує чоловіка, зі смертю якого завершується рід. Якщо ж це могила жінки – то дерево життя з обрубаними гілками вказує на кількість померлих дітей. Екскурсанти згадують: подібні пам’ятники бачимо й на католицькому кладовищі. Отже, у традиціях і звичаях бердичівлян (а нас, видно, не випадково жартома називають «окремою нацією»), відбулось тісне переплетення, схрещення, взаємовплив і взаємообмін.

Третіми за чисельністю на єврейському кладовищі є надгробки у вигляді труни чи саркофагу, по обидва боки якого – присвятні написи. Є й візерункові малюнки, найчастіше це – зображення винограду, що символізує численних спадкоємців та багатство.

Мацеви – іще один тип надгробків єврейських поховань. Таких вертикальних кам’яних стел чимало у центральній частині кладовища. Написи на плитах – виключно на івриті. Цікавими є малюнки, які, здається, жодного разу не повторюються.

Крім основного мотиву – дерева життя, на мацевах зображено постаті тварин (як-ось ведмедя чи лева, що означають “могутність”). Часто дерево життя увінчано короною. Це підкреслює високе суспільне становище померлого. Зображення рук мають за благословення.

На кількох могильних плитах помічаємо камінці більших і менших розмірів. Це – старовинна єврейська традиція, що сягає часів середньовіччя.

Бути на бердичівському кладовищі і не зайти до усипальні видатного благодійника, духовного лідера і наставника Леві Іцхака – такого приїжджі іудеї собі не можуть дозволити. Більш того, паломники спеціально приїздять заради того, аби помолитись біля могили праведника. Щороку, кажуть, більше 3 тис. паломників їдуть вклонитися великому хасидському проповіднику.

Усередині усипальні, розібраної у радянські часи та відбудованої у 1991 році за кошт ізраїльського мецената й оновленої у 2007 році, знаходиться не тільки могила цадика. Поруч справа – могили родичів, ліворуч – поховані учні. За стіною усипальні – могила його дружини. Полиці зі свічами, на одній із яких свічки мають горіти постійно. Навпроти могил – місце для молитов. Тут постійно, окрім суботи, чергує Григорій Маркович, який називає себе “шомером”, тобто охоронцем. Він розповідає: 1785 рік – рік народження Леві Іцхака. Тоді у Бердичеві та довколишніх селах мешкало (уявити тільки!) близько 50 тис. євреїв. Їх нащадків сьогодні розкидало по всьому світу, та вони повертаються до могил предків, вклонитись святому.

Ми зупиняємо нашу розмову із наглядачем усипальні. Він має зустріти приїжджих. Ці паломники, перед тим, як помолитись цадику просять у нього благословення, про щось розмовляють, навіть, видно, жартують, а потім ревно починають молитись. Просять у святого миру, здоров’я, благополуччя…

Екскурсія єврейським кладовищем – одна із великого циклу подорожей бердичівським некрополем, каже краєзнавець Анатолій Горобчук. Це важливо й потрібно, адже це – пам’ять…

Репортаж: Олени Лук’янюк.

За матеріалами ТРК “ВІК”.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here