Скульптор

Кожному місту має таланити на власні таланти (вибачайте за тавтологію). Ніхто так не вознесе ім’я твоє, як той, хто народився на землях твоїх, хто виплекав свій талант хоча й на чужині, але повернувся, щоб віддати шану рідному місту. І Бердичів має такі приклади.

Двічі таланить містам, що мають майстрів, які дарують свій талант не лише рідній землі, а як те зерно, щедро засівають ним до віддалених околиць.

Нещодавно на інформаційному ресурсі Житомир.info з’явився репортаж про відомого майстра скульптури, народного художника України Василя Фещенка. Його некваплива мова, часом невесела розповідь, пересипана мудрістю 75-ти прожитих років, зачаровує світлими образами, що виринають у твоїй уяві з-за сплетіння простих слів. Його роботи – у музеях та на вулицях Житомира, Ужгорода, Кіровограда, Львова. І пригадалось: Бердичівщина також має декілька прекрасних творів цього талановитого уродженця селища Чоповичі Малинського району нашої Житомирщини.

На околиці села Буряки – меморіал. Меморіал пам’яті тим, хто загинув лютою смертю від голоду у 1932-1933 роках. Символічний Хрест із простим образом кількох пшеничних колосків, плити з іменами односельчан – все це примушує зупинитись, схилити голову, відчути жах втрати неймовірно значної кількості людей лише в одному з численних українських сіл…

Інший приклад творчості – у Бердичеві. Попід стіни торгового комплексу, звертаючи свій погляд на захід, у бік своєї вітчизни, стоїть французький письменник Оноре де Бальзак. Це погруддя з граніту – витвір вмілих рук Василя Івановича. Як виявилось, і нині скульптор продовжує тему кохання Бальзака та Ганської – у його майстерні йде робота над композицією, присвяченою цій легенді кохання. Скульптура є подвійною: з одного боку – чоловік, з іншого – жінка. І буде встановлена вона у Верхівні, де з’єднались серця Оноре та Евеліни.

«Моя мама казала “Щоб не здуріть, треба щось робить”. То я так кожен день згадую її лозунг».

Анатолій Горобчук.