Скржинський Платон Олександрович

Скржинський Платон Олександрович (нар. 28 березня 1922, Бердичів, Київська губ., УСРР – пом. 26 березня 2003, Москва, Російська Федерація) – учасник Другої світової війни, учасник руху Опору у В’єтнамі.

Скржинський Платон Олександрович народився 28 березня 1922 року в місті Бердичеві в сім’ї вчителів. Його батько Олександр Станіславович за національністю поляк, нащадок дворян, закінчив Історико-філологічний інститут князя Безбородко в місті Ніжин з правом викладати «мертві мови»: латину та древньогрецьку. Мати Анна Олексіївна родом з небідної дворянської родини, подовгу проживала у Парижі, навчалась в університеті у Сорбонні.

У родині Скржинських панував культ музики та книг, у домашньому колі прийнято було розмовляти на французькій мові. До 18 років Платон Скржинський вільно розмовляв на російській, французькій, німецькій, польській та українській мовах.

Платон Олександрович навчався в міській школі №2. У 1940 році закінчив десятий клас цієї ж школи та отримав атестат про середню освіту. Того ж 1940 року вісімнадцятирічного юнака призвали до лав Червоної армії. Перше місце служби – Ростов-на-Дону, батальйон авіаційного обслуговування. Німецько-радянська війна застала його вже у діючій армії. У травні 1942 року його частина опинилась в оточенні під Харковом – сумно відомому «Харківському котлі». Платон потрапив у полон і був відправлений у німецький концтабір, що поряд із містом Ченстохова (Польща), де нацисти примушували ув’язнених виконувати важкі земляні роботи. З00 грам хліба з тирсою та миска баланди – це був денний пайок полонених, ледве живих від побоїв та знущань конвоїрів. Так тривало до того часу, допоки радянські війська не підійшли до польського кордону. З Ченстохови полонених перекинули в Данію, знову на земляні роботи. По звільненні Данії англійськими військами Платон Скржинський у числі інших був відправлений на південь країни. Йому та ще шістьом із партії по дорозі вдалося втекти. Якийсь час відсиджувались у датських лісах. Коли вийшли з лісу, їх затримали і відправили у табір для переміщених осіб.

З часом до табору прибув радянський представник, який закликав колишніх радянських полонених повернутись на Батьківщину. Усіх посадили на потяг та відвезли через англійську та американську окупаційні зони до радянської окупаційної зони. Тут Платон дізнався про подальший можливий розвиток подій – переміщення колишніх полонених до радянських таборів на Північ. І він вирішив тікати. Це йому вдається, він нелегально переходить на територію Німеччини, яка знаходиться під американською зоною окупації. Платон довго подорожував в американській та французькій окупаційних зонах Німеччини в пошуках заробітку на прожиття. Виконував будь-яку, навіть саму брудну роботу, часом голодував.

У другій половині 1940-х років Франція оговтувалась від наслідків Другої світової війни та одночасно готувалась до нової війни – за свої повсталі проти неї колонії і зокрема В’єтнам. Платон Скржинський вступив до Французького іноземного легіону – військового підрозділу французької армії, маючи надію при першій можливості перейти до партизан, в ряди революційної армії. Платон Скржинський підписав контракт і був доставлений у тренувальний табір. Після річної підготовки волонтеру вручили погони легіонера і без затримки кинули в м’ясорубку в’єтнамської війни.

У 1946 році Французький іноземний легіон був відправлений на Індокитайський фронт і прибув до Сайгону. Легіон став ударною силою окупаційних французьких військ у В’єтнамі. В легіоні Платон Скржинський працював водієм на автомобілі та шукав зв’язків з підпільниками, намагаючись хоч чим-небудь допомогти патріотам. У місті Віньлонг йому вдається зв’язатись із однією з груп патріотів, але провокатор видав її. Всю групу заарештували. Лише 28 липня 1947 року, з другої спроби Платону Скржинському після контактів з представником Ліги боротьби за незалежність В’єтнаму вдалося здійснити втечу з французької армії та з повною військовою викладкою перейти на сторону патріотів.

Чимало труднощів довелось перебороти Платону Олександровичу, перш ніж він офіційно став членом в’єтнамської армії. 26 серпня 1947 року в одному з диверсійно-розвідувальних загонів партизан, що діяли в дельті Меконгу, в сільських пригородах Бенче, пройшли збори, під час яких у загін прийняли нового бійця. З першого ж дня товариші по заведеному тут порядку почали називати Платона Скржинського по-в’єтнамськи партизанським прозвищем (кличкою) – Хай Тхань («Вірний»). У загоні перебувало біля двадцяти бійців. Пліч-о-пліч з в’єтнамськими патріотами воювали також австрієць, два німці та декілька алжирців.

Більше восьми років, у важкі роки відступу, а потім наступальних операцій Платон розділяв із в’єтнамськими бійцями незгоди суворого партизанського життя. А перша бойова операція була здійснена на п’ятий день після переходу Платона у загін. Потім вони йшли одна за другою. В місті Бенче серед французьких солдатів ходили чутки про те, що в Бенче в лавах партизан діє перебіжчик-легіонер, високого росту, одягнений у французьку військову форму.

Життя Платона Скржинського у В’єтнамі було відмічено не лише військовими подіями. На цій азіатській землі він зустрів свою другу половину – партизанку по імені Май родом із провінції Бенче. У 1948 році вони справили весілля і через рік, 28 серпня 1949 року, на світ з’явилась дочка, яку назвали Анною.

У 1950 році в’єтнамські загони під натиском переважаючих сил ворога вимушені були відступити. У цей час французи, залучивши свої розвідувальні сили, докладали великих зусиль для пошуку і ліквідації високого в’єтнамця-європейця. Тому Скржинському довелось покинути партизанський загін і перейти воювати до 310-го батальйону. В одному з боїв бійці 310-го батальйону захопили 37-міліметрову гармату. Командиром створеного на цій базі артилерійського відділення призначили Платона Скржинського. Багато районів території В’єтнаму зі своїм загоном пройшов Платон – від південного мису Камау і до знаменитого партизанського краю – Долини тростини, у багатьох бойових операціях доводилось брати участь, втрачаючи в боях близьких друзів.

Останні роки Опору Платон Скржинський вже воював у складі дивізіон-героя №307. Командував батальйоном колишній студент Фам Хонг Шон, людина виключної хоробрості, а командний склад батальйону, як і в усіх частинах в’єтнамської армії, складався з молоді. Тут добровільно воювало також багато перебіжчиків-легіонерів, вихідців з країн, які стали соціалістичними: поляки Юзеф Садовський, Едвард Урбинський, чех Стефан Пастерик, німець Адольф Пешем, українець Федір Безсмертний (уродженець села Бузова, що на Київщині).

На початку 1953 року Платон Скржинський близько познайомиться з командиром батальйону Фам Хонг Шоном. В них зав’язалась дружба, яка продовжувалась багато років. Платон у батальйоні командував мінометною обслугою, про бойові подвиги якої рознеслась слава по всіх підрозділах патріотичних сил, що діяли в партизанському краї Південного В’єтнаму, в дельті Меконгу. Підрозділу 60-міліметрового міномета, яким командував Тхань, неодноразово оголошувались подяки командування. Тут, в батальйоні, Платон Скржинський зустрів радісну звістку про перемогу над французами під Д’єнб’єнфу, завдяки якій на півночі країни була завойована незалежність і встановлено мир. За бойовий дух і заслуги під час війни Опору Платона Скржинського нагородили медалями і Зіркою солдатської слави ДРВ. Це єдиний випадок, коли такою високою відзнакою ДРВ був нагороджений іноземець.

У 1953 році з Москви на запит в’єтнамських друзів надійшла інформація про те, що Платон Скржинський дійсно є громадянином своєї держави – СРСР. Його мрія про повернення на Батьківщину стала реальністю.

У 1955 році, перед поверненням на Батьківщину, Скржинського разом із дочкою запросили в резиденцію Президента В’єтнаму Хо Ши Міна, де вождь в’єтнамської революції прийняв його, пригостив чаєм та солодощами. Після цієї зустрічі Хо Ши Мін направив лист в Політбюро ЦК КПРС, в якому підтвердив заслуги «товариша Хай Тханя» перед В’єтнамською революцією і висловив побажання, щоб П.О. Скржинському видали візу для в’їзду в СРСР, що і було зроблено. Вже у липні 1955 року Платон Скржинський стояв на Красній площі в Москві з 6-річною дочкою. Отримав паспорт громадянина СРСР і військовий квиток. Дружина Платона не наважилась покинути батьківщину і залишилась у своєму рідному селі.

Платон Олександрович приїздить до Бердичева, де не був довгих п’ятнадцять років. Але виявилось, що батьки вже померли. У будинку, де він виріс, проживали інші люди. Він ще застав у будинку деякі речі своїх батьків. Зупинився у знайомих, ходив вулицями рідного Бердичева, де все нагадувало йому дитинство та юність.

Повернувшись до Москви, Платон Скржинський влаштувався диктором і перекладачем у в’єтнамську редакцію на московському радіо, працював тут чверть століття. З часом його дочка Анна Платонівна отримала освіту і також прийшла працювати диктором та перекладачем в’єтнамської мови на радіо «Голос Росії».

Доля цієї людини, воїна-інтернаціоналіста, ще раз привела його у В’єтнам у 1988 році, коли у зв’язку з 40-річчям від дня заснування 307-го дивізіону Платона Скржинського разом із декількома товаришами запросили до В’єтнаму. Тут він зустрівся з колишніми однополчанами, побував на батьківщині покійної дружини, запалив благовонні палички на її могилі.

У 1980 році у приміщенні середньої школи №2 міста Бердичева відбулась зустріч випускників школи випуску 1940 року. Не всі однокласники дожили до цієї зустрічі, але прибув з Москви та був присутній на цій зустрічі однокласників і випускник Платон Скржинський.

У 1994 році Платон Олександрович Скржинський знову приїздив на Україну та вже з онучкою Анею відвідав місто своєї молодості Бердичів.

Помер Платон Олександрович Скржинський 26 березня 2003 року. Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі. Нині в Москві проживає дочка Платона Скржинського Анна та онучка, яка виховує двоє його правнуків.

Джерела і література:

Скавронський П.С. Дивовижна доля воїна інтернаціоналіста Платона Скржинського – випускника школи № 2 м. Бердичева // «Бердичів», №9 від 3 березня 2011 р.

Щедров И. Парни из легенды // «Правда», 28 сентября 1966 г.

Нят-Нам.ру – материалы о Вьетнаме. Русский воин, прошедший две войны в двух странах: http://www.nhat-nam.ru/phpBB2/viewtopic.php?p=10613

Скржинская Анна. Не с кем мне было тогда посоветоваться… // «Иные берега», №1 (25), 2012 г.: http://www.inieberega.ru/node/400